Лекція 8. Зобов'язальне право.
Питання теми
1. Поняття зобов’язання.
2. Підстави виникнення зобов’язання та їх класифікації
3. Сторони в зобов’язанні.
4. Виконання зобов’язань.
5. Наслідки невиконання зобов’язань.
6. Забезпечення зобов’язань.
7. Припинення зобов’язань, крім виконання.
Основні терміни теми: зобов’язання, боржник, кредитор, натуральне зобов’язання, юридичний факт, події і дії, угода (правочин), дольові, солідарні, активні і пасивні зобов'язання, прострочка, вина, умисел, необережність, майнова шкода, збитки. позитивний збиток, упущена вигода, казус, завдаток, неустойка, застава, новація
Інформаційний блок.
1. Поняття та предмет зобов’язального права .
Зобов'язальне право регулює відносини в сфері виробництва та цивільного обігу.
Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобов'язаної особи, її позитивні або негативні дії.
Зобов'язання (obligatio) – це «правові обмеження, що змушують виконати певні дії, відповідно до законів держави».
До прийняття на себе зобов'язання людина (майбутній боржник) абсолютно вільна, не пов'язана жодними обіцянками. Вступивши в зобов'язання вона стає боржником, дана обіцянка обтяжує її свободу, накладає правові обов'язки, своєрідні правові пута.
Зобов'язання – це правові відносини, в силу яких одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб інша сторона (боржник) дала (dare) певну річ, або зробила (facere) обумовлену дію чи роботу, або надала (praestarе) певну річ у користування – згідно умов прийнятого боржником зобов'язання. Боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора, інакше проти нього приймаються відповідні правові санкції.
Зобов'язання отримували захист з боку держави, невиконання прийнятого зобов'язання переслідувалося по закону.
Однак, у римському приватному праві існували ї зобов'язання, які позовного захисту не мали, – наприклад, ті, за якими минув термін позовної давності.
Таке зобов'язання називалося натуральним. Заставити боржника виконати його засобами державного примусу було неможливо, залишався лише моральний обов'язок боржника, його ділова репутація.
2. Підстави виникнення зобов’язань та їх класифікація.
Зобов'язання виникає з певних юридичних фактів (від factum – зроблене).
Факт – це дійсна, невидумана подія. Факти, що мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки, називаються юридичними.
Факти, що таких наслідків не породжують, не належать до юридичних. Факт може мати юридичні наслідки для одних осіб і не мати – для інших. Наприклад, землетрус є юридичним фактом для особи, яка застрахувала майно від землетрусу, та для страхової компанії. Факт знищення землетрусом незастрахованого майна не є юридичним, оскільки не породжує жодних правових наслідків. В свою чергу, факти поділяються на події і дії.
Події – це ті факти, які наступають незалежно від волі людини, – землетрус, морська катастрофа під час шторму, природня смерть людини.
Дії – це факти, які наступають з волі людей, можуть носити як правомірний, так і протиправний характер.
Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків) називаються угодою.
Як правило, встановлення прав і обов'язків сторін при укладенні і більшості угод відбуваються у відповідності з їх волею і бажанням. Такі угоди називаються двосторонніми. Угода цього типу, укладена без згоди чи проти волі іншої сторони (під погрозою застосування насильства), вважається недійсною. Можливі і угоди односторонні. Прикладом правомірної односторонньої угоди, тобто такої угоди, що виникає з волі лише однієї з сторін, може вважатися заповіт.
Підставою виникнення зобов'язань служать юридичні факти:
- договір (зобов'язання ex contractu);
- ніби-договір (зобов'язання ex quasi contractu);
- правопорушення (зобов'язання ex delicto);
- ніби-правопорушення (зобов'язання ex quasi delicto).
Зобов'язання могли виникати не лише з договорів, але й з неправомірних дій – особа, яка завдала матеріальних чи моральних збитків іншій, зобов’язана відшкодувати їх. Неправомірні дії прийнято поділяти на три типи:
а) злочини;
б) проступки;
в) цивільні правопорушення.