Питання 3. Основні закони риторики

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво – це наука про способи переконання і ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Вона виникла в стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали “царицею всіх мистецтв”.

У Стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. В Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську Агамемнона, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч він уже й не міг безпосередньо брати участі в битві.

Риторика – комплексна наука, тобто її місце – на стику, пересіченні, причому багаторівневому, ряду наук (етики, філософії, логіки, еристики, психології, лінгвістики, сценічної майстерності). Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Причому кожний компонент, пересікаючись та взаємодіючи з іншими, наповнюється якісно новим, перетвореним змістом, ніж це було у складі тієї чи іншої науки. Таким чином, риторика – це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка органічно інтегрує в собі необхідні знання.

Термін „риторика” ніколи в історії не відзначався однозначним тлумаченням. У глибокій давнині чітко визначились два підходи до сприйняття риторики: з одного боку, Платон, Сократ, Аристотель, Цицерон розвивали концепцію змістовної риторики, де одним із головних компонентів була ідея (логос); а з другого боку, школа Квінтіліана розглядала риторику як мистецтво прикрашання мовлення. Звідси отримала свій розвиток формальна, схоластична риторика, де знання предмета мовлення не було обов’язковою умовою.

Нове розуміння риторики ґрунтується на традиціях Аристотеля, у працях якого концепція змістовної риторики представлена у найбільш цілісному виді, на працях М. В. Ломоносова, Ф. Прокоповича, М. М. Сперанського, О. Ф. Мерзлякова, М. Ф. Кошанського, К. П. Зеленського, які продовжили і розвинули аристотелівський напрям у риториці, а також на традиціях сучасних вчених – В. В. Одінцова, Є. Щ. Ножина, А. Ю. Міхневича, Ю. В. Рождественського, С. П. Іванової та інших, у працях яких відновлено цінний риторичний досвід, накопичений нашими предками, одержала свій дальший розвиток концепція риторики як науки, спрямованої на формування в людини ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Зміст риторики, сутність і компоненти поняття „риторична формула”

Змістовий план риторики, виражений у риторичній формулі, запропонованій Г. М. Сагач як цілісній системі семи взаємообумовлених законів риторики, розташованих у строгій логічній послідовності:

Р = К + А + С + Т + М + ЕК + СА

Позначення:

Р – риторика; К – концептуальний закон; А – закон моделювання аудиторії; С – стратегічний закон; Т – тактичний закон; М – мовленнєвий закон; ЕК – закон ефективної комунікації; СА – системно-аналітичний закон