5. Поняття та види джерел римського приватного права

Вивчення інститутів римського приватного права передбачає чітке уяв­лення про джерела римського права та значення кожного з них в окремі періоди розвитку Римської держави.

Термін джерело означає першооснову усього того, що відбувається - умо­ви, місце, причини, які зумовлюють ту чи іншу подію або явище. В юридичній літературі з римського права, яка нагромадилася за дві тисячі років у різних народів поняття джерела права вживається: 1) у значенні матеріальних умов, з яких народжується право; 2) у значенні політичних, іделогічних, релігійних, моральних та інших умов, які впливають на зміст права; 3) у значенні форм правоутворення; 4) у розумінні джерела пізнання права.

Правові відносини будь-якого суспільства, в тому числі й рабовласниць­кого, кореняться в матеріальних відносинах і є юридичним виразом виробничих відносин. Інакше кажучи, джерело норм римського права треба шукати в ма­теріальних умовах життя римського рабовласницького суспільства, у пануючому в ньому способі виробництва, в характері пануючих відносин влас­ності. За своєю суттю право є лише піднесена до закону воля певної соціальної групи, класу або всього народу, зміст якої визначається матеріальними умова­ми життя суспільства.

У наведеному визначенні відображена єдність форми і змісту. Проте зміст може об'єктуватися в різних формах. У римському праві упродовж його історії формами правоутворення були: 1) звичаєве право; 2) закон (у період республ­іки - акти народних зборів, в період принципату - сенатусконсульти, в період абсолютної монархії - імператорські конституції); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.

Разом з тим необхідно зазначити, що необгрунтованим є механічне зве­дення юридичних норм до економіки, матеріальних умов життя того чи іншого суспільства. Право не можна розглядати як сукупність лише економічних відно­син - на його зміст суттєво впливають політика, релігія, особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни, рівень культури тощо.

В юридичній науці існує поняття джерело прав у розумінні явищ і фактів, які спеціально мають служити джерелом пізнання правових приписів. До найвідоміших і важливих джерел пізнання римського привдтного права відносяться Закони XII таблиць, кодифікація імператора Юстиніана, яка завершила роз­виток римського права. У середньовіччя акти кодифікації Юстиніана дістали назву Corpus juris civilis - "Звід цивільного права".

 

6.

Закони Дванадцяти таблиць (Шаблон:Lang-huinos pizodius duodecim tabularum) або Закон Дванадцяти таблиць (лат. Lex duodecim tabularum)451—450 до н. е. — кодифікація державного закону від народу (lex publica) у Стародавньому Римі. Закони Дванадцяти таблиць — плід спеціально створеної комісії з 10 чоловік (decemviri legibus scribundis) і представляв собою збірку законів, що регулювали практично усі галузі життя (в юридичному плані — дії/ події, що мали місце повсякчас).

[ред.]Структура

Таблиці I—III — процесуальне право (I — запрошення на процес, II — види позовів та скарг, III — виконавче право).

Таблиця IV — сімейне право (признання батьківства, купівля-продаж дітей).

Таблиця V — спадкове право (заповіт, спадковість по-закону, визначення законного порядку спадкоємців).

Таблиця VI — зобов'язальне право (договір, купівля-продаж, позика, кредит і кредитні ставки, купівля і втрата рухомого та нерухомого майна).

Таблиця VII — право сусідське.

Таблиці VIII—IX — кримінальне право (чаклунство, що шкодить; умисне тілесне пошкодження, крадіжка, обман клієнтів, зрада).

Таблиця Х — сакральне право.

Таблиці XI-XII — різне (наприклад, заборона шлюбу між патриціями та плебеями, забезпечення боргу, крадіжка, підробка речей).

Закони були прийняті Народними зборами в два етапи. Першим етапом в 451 році до н. е. було прийнято 10 таблиць, а в наступному — 450 р. до н. е. — ще дві. Ціллю даного закону було послабити протистояння патриціїв і плебеїв за допомогою імплементації у традиційний аграрний порядок рівного для всіх приватного і кримінального права. Найбільш значимий факт — введеня грошей (ais) у поширеній в той час формі — мідних монет, які зважувались і відповідно до ваги мали свій номінал.

Варто зазначити, що теперішній текст «Законів» все ж є реконструкцією заснованою на звичаєвій організації тогочасного суспільства. Проте він є основою (і першою писемною згадкою, що не дійшла до наших днів), на яку посилались правові діячі Стародавньго Риму, розвиваючи і доповнюючи юридичну думку в подальшому. Причини ж їхньої появи були такими: до середини V ст. до н. е. плебеї в боротьбі з патриціями домагаються деяких успіхів (відомо, що плебс у порівнянні з громадяними Риму мав обмежені права). У 451 р., як передає традиція, під тиском плебса була вибрана комісія з десяти чоловік для запису законів (decemviri legibus scribundis). Вона складалася з видатних патриціїв і була наділена широкими повноваженнями. Децемвіри користувалися надзвичайною владою. На цей рік не було обрано ні консулів, ні народних трибунів. Протягом першого року кодифікаційна робота не була закінчена, і на другий рік була вибрана друга комісія, що також складалася з десяти чоловік, але п'ять з них вже були плебеями. Другі децемвіри представлені традицією узурпаторами, що діяли не тільки проти плебеїв, але навіть і проти патриціїв. Це привело до другого вигнання (сецессії) плебеїв з Риму. Безпосереднім мотивом традиція вважає спробу децемвіра Аппія Клавдія незаконно позбавити свободи дочку плебея Віргинію. Лише втручання впливових громадян запобігло спалаху міжусобної війни. У 449 р. до н. е. між ворогуючими станами був укладений урочистий мир. Були відновлені магістратури, що раніше існували і підтверджені права плебеїв, передусім закон про провокації (jus provocationis), за яким всякий громадянин міг апелювати до Народних зборів на несправедливе рішення магістрату (вищої посадової особи). Записані децемвірами закони були опубліковані для загального ві́дома.