2. Сформулюйте визначення та проведіть співвідношення понять: “природа”, “навколишнє природне середовище”, «навколишнє середовище” “довкілля”.

Природа — це природне середовище у вузькому розумінні цього слова, об'єктивна реальність, що існує незалежно від сві-домості людини як наслідок еволюційного розвитку матеріального світу і складається з природних екологічних систем. Іншими словами, «це сукупність об'єктів і систем матеріального світу в їх природному стані, що не є продуктом трудової діяльності людини»1. При цьому в літературі традиційно зазначається, що в сучасний період це поняття застаріло і практично витіснено поняттям «навколишнє середовище».

З іншого боку, поняття «навколишнє середовище» ототожнюється з поняттями «природа» та «навколишнє природне середовище» і вказується на можливість їх застосування в екологічному праві як синонімів. Ще в 80-х рр. XX ст. в літературі зазначалось, що поняття «навколишнє природне середовище» вживається виключно, щоб підкреслити віднесення поняття «навколишнє середовище» саме до природи, що навколишнє природне середовище — це поняття, яке позначає проміжний стан природи перед перетворенням її в навколишнє середовище1. Нині констатується, що аналіз законодавства в історичному аспекті переконує, що в екологічному праві поняття «природа» і «навколишнє середовище» тотожні. Навколишнє середовище може бути визначене як навколишнє природне середовище (природа), тобто сукупність природних комплексів, природних об'єктів і природних ресурсів, включаючи атмосферне повітря, води, землю, ґрунти, надра, тваринний і рослинний світ, а також клімат і навколоземний космічний простір, в їх взаємодії та взаємозв'язку.

Щодо поняття «довкілля», то в буквальному розумінні воно похідне від слова «довкола» і означає те, що навкруги, що оточує людину і відповідно може включати як об'єкти довколишнього природного, так і виробничого, побутового, антропогенного походження. Як тотожні поняття «довкілля» і «навколишнє природне середовище» можуть розглядатись у випадку, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується з навколишнім природним середовищем (тобто саме в екологічних правовідносинах).

3. Проаналізуйте різноманітні підходи стосовно назви екологічного права? ( зі статті про право довкілля та його предмет п. Пилипенко)

Незважаючи на доволі вагомі аргументи, що ними послугувались противники загальноприйнятої тепер назви цієї галузі (екологічне право) переконати юридичну громадськість їм так і не вдалося. Однак, сучасний стан суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи, розвиток законодавчої бази практики застосування відповідного законодавства та інтеграція України до Європейського співтовариства все більше потребують приведення у відповідність назви цієї галузі права до її зарубіжних аналогів.

Тому вже сьогодні можна окреслити чимало підстав, що засвідчують необхідність виділення в системі галузей вітчизняного права такої важливої галузі, як право довкілля. Широкому загалу юристів право довкілля добре відоме як екологічне право. Саме з такою назвою його навчають студентів, позначають галузь права і використовують в юридичній науковій та навчальній літературі. Щоправда, були часи коли право довкілля називали також “правом охорони природи”, “природоресурсовим правом”, “природоохоронним правом” або “природоресурсовим та природоохоронним правом” чи “правом навколишнього середовища”.

Такий досить широкий спектр найменування системи правових норм, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин, є наслідком впливу на формування назви цієї галузі права як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Перші були пов’язані з трансформацією відносин, що об’єктивно відбувалася в міру розвитку суспільства і потребувала втручання правових приписів для забезпечення балансу взаємодії природи і суспільства. На самому початку ці відносини зводилися до елементарного використання природних ресурсів, а з часом переросли в охорону цих ресурсів у процесі їхнього використання. Змінювався предмет правового регулювання – змінювалася назва галузевих норм. Суб’єктивні ж чинники, що впливали на формулювання назви цієї правової спільності пов’язані із розвитком правничої науки у галузі охорони довкілля та виражали деяку спільну ідею провідних вчених-екологів звести до єдиного знаменника усі існуючі на той час правові норми і подати їх як єдину галузь права.

Свою найбільш вживану тепер назву “екологічне право” ці норми отримали, починаючи з 80-х років минулого століття. Тоді у Віснику Московського університету було організовано так званий “круглий стіл”, який присвятили виробленню концепції екологічного права, де чимало науковців підтримали саме за таку назву цієї галузі права і навчальної дисципліни. І хоча особливих аргументів на користь згаданої назви висловлено не було, завдяки вольовому рішенню природоресурсове та природоохоронне право були перейменовані в екологічне право.

Вважається, що назва тієї чи іншої галузі права повинна відображати специфіку певних суспільних відносин, що є предметом правового регулювання відповідних норм, а також враховувати історичний досвід формування зарубіжної та вітчизняної системи права. І саме з огляду на ці критерії назва “екологічне право” навряд чи може вважатися достатньо коректною. Адже, якщо проаналізувати етимологію слова “екологія”, то у перекладі з грец. (oikos – оселя, середовище й logos – поняття, вчення) воно означатиме не що інше, як “вчення про середовище” . Тим самим, застосувавши цей термін до назви галузі права матимемо дослівно – право науки про середовище. Очевидно, що така назва навряд чи може вважатися вдалою і задовольняти вимоги правничої думки та юридичної практики. Адже об’єктом регулювання не може виступати система знань про взаємодію суспільства й природи, ним може бути саме довкілля.

Важливо зазначити, що проблема назви “екологічне право” неодноразово піднімалася у наукових юридичних колах і при цьому зазвичай робились спроби привести її у відповідність, в тому числі й з існуючою міжнародною практикою, яка склалася у країнах з розвиненою демократією для регулювання відносин у сфері охорони довкілля. Однак спроби ці врешті-решт завершувались невдало і як видається саме через те, що у перекладі на російську мову відповідний англійський чи німецький аналог видавався таким же нелогічним, як і назва “екологічне право”. Річ у тім, що в англомовних країнах відповідна галузь права має назву Environmental law, а у Франції і Німеччині вона звучить, відповідно, як: droit de l`environnment та Umweltrecht. Дослівно на російську мову усі ці назви перекладаються як – “право окружающей среды”. І чимало науковців саме так і пропонують називати теперішнє екологічне право. Та якраз тут і вбачається ось та друга недоречність зазначеної назви.

Відомий російський вчений Н.Ф. Реймерс, зокрема, наголошує, що у словосполученні “окружающая среда” дуже виразно можна побачити тавтологію, яка є характерною для перекладу з англійської – “environment” чи німецької “umwelt”. Він вважає, що такий переклад є неправильним, оскільки в російській мові слово “окружающий” вимагає додаткового уточнення – окружающий кого. Тобто, до назви “право окружающей среды” на його думку логічно було б додати слово “окружающей человека среды”.

Вітчизняні науковці, які займаються проблемами екологічного права, зазвичай користуються російськомовними джерелами, а тому на українську мову “право окружающей среды” перекладають як “право навколишнього середовища”. А у такому формулюванні український варіант назви нічим особливим не відрізняється від свого російського аналога, і тому зберігає усі його тавтологічні властивості. Якщо ж вдатися до спроб дослівного перекладу вже згадуваних англійського “environment”, французького “l’environnеment” чи німецького “umwelt”, то усі вони українською мовою звучатимуть як довкілля. Отже, Environmental law або Umweltrecht могли би подаватися українською мовою як право довкілля. І до речі, саме цим терміном послугується законодавець, проголошуючи у ст. 50 Основного закону право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та гарантуючи при цьому право вільного доступу до інформації про стан останнього.

Отже, право довкілля, як галузь вітчизняного права в такому своєму найменуванні, цілком адекватно відображатиме сутність тих відносин, які виступають предметом правового регулювання у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання ресурсів природи та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.