Організація і діяльність судових органів у період «завершення будівництва соціалізму» (1937‒1958 рр.)

Відповідно до Закону про судоустрій УРСР 1938 р. судові органи складалися з:

• військових трибуналів;

• лінійних судів залізничного транспорту (по одному на кожній залізниці);

• водно-транспортних лінійних судів (Азово-Чорноморський і Дніпровський басейни).

Вони складали систему спеціальних судів, що діяли в УРСР. До основної судової системи входили наступні органи: народні суди; обласні суди; Верховний Суд УРСР.

Характерною рисою цього періоду було явне підпорядкування всіх судів єдиному центральному судовому органу ‒ Верховному Суду СРСР, що не мав ніяких обмежень у своїх повноваженнях, перевіряючи законність і обґрунтованість вироків і рішень усіх судів країни без урахування інтересів вищих органів судової влади республіки.

Судові органи в період «будівництва комунізму» (1958‒1970 рр.)

На цьому етапі відбувалось становлення судової системи з урахуванням інтересів республіки, відмирання репресивної структури. У цей період було прийнято Закон «Про судоустрій УРСР» 1960 р. який зберіг судову систему, що існувала раніше, розширивши компетенцію судів; затверджені нові КК та КПК УРСР (введені в дію 1 квітня 1961 р.); прийняті нові ЦК та ЦПК УРСР 1963 р. У цей же час створюються товариські суди, що діють на підставі Положення про товариські суди, затвердженого Президією Верховної Ради УРСР 1961 р. Замість дільниць народного суду Закон «Про судоустрій УРСР» передбачив створення єдиного народного суду району чи міста, що не має районного поділу.

Всі ці заходи дозволили значною мірою демократизувати органи правосуддя: посилити процесуальні гарантії прав обвинуваченого і потерпілого, розширити права захисту шляхом допущення захисника не тільки на етапі судового розгляду, а й на етапі попереднього слідства, підвищити роль народних засідателів. Нове кримінальне законодавство відмовилось від «аналогії закону», були декриміналізовані ряд діянь, скасовані такі додаткові види кримінального покарання: оголошення ворогом трудящих з позбавленням громадянства СРСР, вигнання за межі СРСР та позбавлення виборчих прав. Було підвищено загальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність ‒ з 14 до 16 років, а з 14-річного віку особи притягались до відповідальності лише за тяжкі злочини, за які раніше каралися з 12 років.

Період 1970‒90-х рр.

Прийняття Конституції УРСР 1978 р. сприяло перегляду цілого ряду законодавчих актів, у тому числі й тих, що регулювали організацію та діяльність судових органів. Основний напрям діяльності судів цього періоду був пов’язаний з реабілітацією жертв сваволі і беззаконня. Однак у результаті реабілітації відновлювалися тільки цивільні права і скасовувалися незаконні рішення репресивних органів, а майнові і моральні права не відновлювалися. У цей період істотно оновлюється судова система, відбувається повернення до демократичного принципу ‒ здійснення правосуддя виключно судами.

Сучасний період організації і діяльності судової системи України

Сучасний етап характеризується новими підходами до проблем законності, правопорядку, охорони і захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Перший крок був зроблений внесенням змін до Конституції 1978 р.: збільшені терміни повноважень суддів з 5 до 10 років, підвищена відповідальність за неповагу до суду, чітко визначений статус суддів; передбачалася організація з’їздів і конференцій суддів, створення кваліфікаційних комісій суддів.

Наступний крок був зроблений після прийняття Конституції 96 р., яка визначає порядок обрання суддів, терміни повноважень суддів (уперше на посаду професійного судді особи призначаються Президентом терміном на 5 років, всі інші судді обираються Верховною Радою безстроково в порядку, установленому законодавством України), значно підвищений соціальний статус суддів.

Сьогодні створена національна система правосуддя, основи якої закріплені на конституційному і законодавчому рівнях; утворений орган конституційної юрисдикції, прийняті нові кодифіковані процесуальні акти; відбувається гармонізація українського законодавства з нормами міжнародного права. Це свідчить про сталу тенденцію гуманізації усіх складових судово-правової системи України.