УКРАЇНА

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ

УКООПСПІЛКА

Навчально-методичний центр “укоопосвіта”

	ЗАТВЕРДЖЕНО
	Начальник управління кадрової політики, кооперативної освіти і науки – директор НМЦ “Укоопосвіта”
	_________________Л.Г. Войнаш
	«____»__________2010 р.

ОСНОВИ МИТНОЇ СПРАВИ

Методичні рекомендації та конспектний

виклад питань, визначених для самостійної роботи студентів кооперативних технікумів і коледжів

Спеціальність: 5.03051001

Товарознавство та комерційна діяльність

Спеціалізація: Товарознавство в митній справі

Київ -2010

Тематичний план

№ теми	Назва теми	Кількість годин
		усього	самостійна робота
1.	Державна політика у сфері державної митної справи та митна справа	4	2
2.	Структура та організація діяльності митної служби України	10	4
3.	Міжнародне співробітництво з питань державної митної справи	8	4
4.	Основи державного та митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності	14	6
5.	Заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні	12	6
6.	Проходження служби в митних органах та організаціях	6	2
	РАЗОМ	54	24

Форма підсумкового контролю – диференційований залік

Тема 1. Державна політика у сфері державної митної справи та державна митна справа

Питання

1. Історія розвитку митної справи в Україні.

Питання 1. Історія розвитку митної справи в Україні

Митник — професія стародавня. За своїм віком вона стоїть поряд з професіями: землероб, мисливець, воїн, лікар та інші. Ще у III і II тисячоліттях до н.е. були митні відносини між найпершими рабовласницькими державами Стародавнього Сходу - Єгиптом, Ассирією, Вавилоном, Грецією, Римом.

Тоді торгівля велася ще без сплати мита. Митні збори і митні податки почали стягуватися лише з розвитком власного виробництва товарів у кожній країні, коли виникла потреба в проваджені протекціоністської політики з метою захисту власних виробників.

У ті часи рух торговельних караванів був небезпечним. Для їх захисту (охорони) купці утримували охоронців, що було дорогою та обтяжливою справою, а тому на зміну охороні прийшли особливі побори. Вони і стали прообразом майбутніх митних зборів.

У Вавилоні, який на початку II тисячоліття до н.е. став важливим економічним і культурним центром стародавнього світу, всі товари оглядали і з них стягували мито.

Митні відносини виникли одночасно з виникненням держави і пройшли всі етапи її розвитку.

Спочатку митні відносини розвивалися хаотично і безконтрольно. Збір мита проводився окремими особами в їхніх інтересах. З часом збір мита покладався на спеціальних чиновників і держава поступово почала концентрувати організацію збору мита у своїх руках. З цього часу митні органи стали важливим державним інструментом у структурі державного механізму, у зовнішньоекономічних стосунках та захистом економічного суверенітету держави.

Разом зі зміною типів та форм держав одночасно з ними змінювались і митна політика та роль митних органів.

Становлення української державності відбувалося зі спадами і піднесеннями.

Найповніше воно виявилось на таких основних етапах розвитку, як:

1 Київська Русь;

2 Козацька держава;

3 Українська Народна Республіка (УНР) та Західно - українська Народна Республіка (ЗУНР);

4 Українська Радянська соціалістична республіка (УРСР);

5 сучасна незалежна Україна.

У VIII - XI ст. Відбулося становлення митної справи і почався поступовий її розвиток в умовах єдиної централізованої держави.

Економічною передумовою виникнення митних зборів і спеціальних органів, що їх стягували, був розвиток товарного виробництва з метою обміну.

Політичною передумовою було формування та створення держави, що стягувала різні податки і збори, У тому числі з торгівлі та провезення товарів, які призначалися для утримання державного апарату.

Митна служба нашої країни має багатовікову історію.

Слово „таможня" утворилося від тюркського слова „тамга", що у кочових народів Середньої Азії означало „клеймо".

Клеймо ставилося на товарах і предметах як знак власності.

У стародавній Русі в епоху татаро-монгольської навали тамгою називали торговельне мито.

Перші відомості про мито належать до IX ст. Саме тоді на нинішніх землях України і виникає Київська Русь. У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини.

До інших джерел доходів належали:

1 плата за судочинство;

2 штрафи;

3 мито.

Князь та його дружинники пильно стежили за сплатою мита руськими і заморськими купцями. У Київській Русі мито означало податок, що сплачувався за:

1 перевезення товарів;

2 перегін худоби через кордони певних територій.

Осіб, які стягували мито, називали митниками, або митарями.

Крім митників у Київській Русі князь у нагороду за хорошу службу наділяв правом збирати мито окремих бояр, даруючи для цього окремі волості.

Поступово мито утворило особливу групу зборів, що стягувалися не лише за право торгівлі на ринках і за проїзд, а й за право виїзду на чужу територію та право ввезення чи вивезення товарів.

Митні збори були частиною загальної торговельно-фінансової політики держави і поділялись на проміжні та ринкові.

Рис. 1. Основні торгові напрями Київської Русі

Стародавня російська держава проіснувала до першої третини і XIII ст. та занепала під ударами Орд Батия. Монголо-татари ввели на наших землях внутрішньо торгове мито - тамгу, яке стягувалося з усіх товарів що продавались.

Починаючи з ХVст. Україна вступає у період запорізького козацтва. В руках запорізьких козаків була вся торгівля Польщі, Литви, України і південної Росії XVI - XVIII ст. Першим торговим партнером запоріжців була Туреччина. За договором 1649 р. турецький султан з "військом запорізьким і народом руським ", тобто з вільною Україною сторони взяли на себе такі обов'язки: Туреччина - надавати українським купцям право вільно плавати по чорному та білому морях зі всіма їх портами, у будь-який час заходити у порти та скільки завгодно стояти там; вільно спілкуватися з купцями материкових та річних міст з питань продажу, купівлі і обміну; будувати в портах складські приміщення (тобто безмитно торгувати в турецьких володіннях ), а Україна - перешкоджати запорізьким та донським козакам нападати на османську імперію. Завдяки чому на запорізькій січі були свої митні порядки. Впорядковуючи митні справи козацької держави, Б.Хмельницький 28 квітня 1654року видав універсам за яким митні збори доручив збирати Остафію Остаматенку, назвавши його посаду "дозорца наш". У збиранні мита йому допомагали урядовці, які називалися "факторами".

На всіх запорізьких ринках збирання мита з купців займалися військові кантаржії, а на переправах цю функцію виконувала окрема старшина яка складалась з :

• шафарів

• під шафарів

• писарів

• підписарів

Митна справа козацької держави розвивалась стабільно з 1648 року до середини ХVІІІст.

Регулювання митних відносин визначалося конституцією Пилипа Орлика, прийнятою в 1710 році.

З липня 1758 року у козацькій державі починається руйнація митних відносин. Царський уряд Росії видав указ 15 липня 1754 р про скасування права України збирати митні збори у вигляді індукти та евекти.

Це відчутно виплинуло на фінансовий стан козацької держави. Щороку гетьманський скарб втрачав приблизно 50 000 карбованців.

Запорізька Січ зберігала незалежність своєї митної території до 1775 р. У 1775 р. вона була остаточно зруйнована. Питаннями митної політики хаотично займалися, часто змінюючи один одного, вищі органи російської імперії. Митна політика регулювалась митними тарифами.

В 1724 р. Катерина 1 видала наказ про «Покровітельскій митний тариф» (товари, які ввозилися іноземними купцями, обкладалися митом, руські купці могли вивозити свої товари без перешкод). Але в 1726 р. і в 1728 р. були підписані російсько-англійські та російсько-прусські договори, які встановлювали режим взаємного митного добробуту. Митний тариф 1731 р. цілком відмінив «Покровітельський митний тариф». Реформа 1753 р. внесла зміни у митні заклади, ліквідувалися внутрішні митниці. У зв'язку з ростом контрабанди у 1754 р. була створена прикордонна варта, набирались команди митних кінних об'їждчиків. Митним тарифом 1767 р. були встановлені мита на продукти, які виготовлялися в країні на низькому рівні або в незначній кількості, та на продукти, які ввозились і були конкурентоспроможними з російськими. Були застосовані нові митниці в Одесі, Севастополі, Ростові-на-Дону та інших містах. Посилювалась охорона митних кордонів. Виникають нові ідеї вільної торгівлі та мореплавання. Поступово закладаються передумови для розвитку та практики митної справи.

До початку XIX ст. вже митний кордон співпадав з державним кордоном. Уряди Олександра 1 та Миколи 1 проводили заступницьку митну політику, орієнтуючись на збільшення митних доходів казни. Зовнішньоторговельний обмін постійно зростає. Створювались проекти митних статутів, митні округи, велась звітність про конфісковані товари та зловживання на митницях. Митна політика першої половини XIX ст. в основному відображала обмеження ввозу іноземних товарів забезпечувала верхівці Російської буржуазії високий прибуток, нагромадження капіталів для розвитку промисловості. Початок другої половини XIX ст. негативно відобразився на митній діяльності. Митні доходи скоротились. Зовнішня торгівля завмерла в тяжких умовах Кримської війни 1853-1856 рр. і Паризького митного договору. В митній політиці віддавалась перевага цільній торгівлі, зменшувались мита на сільськогосподарські продукти і ціни на них. За статутом 1857р. на території України були створені 7 митних округів та 23 митниці,

Засновані митниці були 1, 2 та 3 класу. Крім митниць за статутом 1857р. були створені митні застави та перехідні пункти. Загальна схема митного округу наведена на рис. 2

Митниці І класу	Митниці ІІ класу	Митниці ІІІ класу
Перевозити незаборонені іноземні товари. Річний термін сплати мита з товарів. Протягом року дозволяється повертати товари за кордон, за які не сплачене мито.	Усі товари що не обкладені митом. Товари які не підлягали митному тавруванню. Товари, що не підлягали накладенню бандеролей. Термін очистки товарів митом 2 місяці з дня привозу.	Усі безмитні товарі за винятком машин та апаратів. Термін очистки товарів митом 1 місяць з дня привозу.

Митний о круг
		Митні застави Тільки безмитні товари, крім машин і апаратів. З обкладених митом тільки хліб та борошно	Перехідні пункти Не дозволено перевозити ніякі іноземні товари.

Рис. 2. Загальна схема митного округу (станом на 1857 р.).

В 1864 р. в Міністерстві фінансів був організований департамент митних зборів для управління митними закладами. Підвищувалась діяльність митного контролю у сфері боротьби з контрабандою. У 1877-1887 рр. Наступила політика обмеження ввозу іноземних товарів.

У XX ст. організація та проведення митної політики в УНР та ЗУНР

регулювалися цілою низкою документів, що впливали на її формування і здійснення.

Одним із перших таких документів був І Універсал від 23 червня 1917 р., де йшлося про те, що відтепер український народ сам повинен творити свою долю.

Однак чіткого плану зміни ситуації в організації та проведенні митної політики не було визначено ані в І, ані в II Універсалі.

20 листопада 1917 р. було прийнято III Універсал, за яким до обов'язків

Генерального Секретаріату було віднесено встановлення державного контролю над продукцією України.

Найбільше значення для створення митної політики мали IV Універсал від 27 січня 1918 р. і Брестський мирний договір, підписаний 8 лютого 1918 р. Ст. 7 Брестського договору врегулювала міждержавні митні відносини з Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією і Туреччиною.

П. Скоропадський проводив власну митну політику. У 1918 р, він відновив митні кордони між Україною і Росією та уклав двосторонні договори про розвиток торговельно-митних відносин із Доном і Кубанню.

У цей час у губерніях України діяли фінансові палати, а в митних районах - митниці і митні інспектори.

У ЗУНР безпосереднім державним органом управління, який здійснював керівництво фінансовими і митними справами, був. Державний секретаріат фінансів.

До його складу входили:

• митні органи,

• скарбова сторожа,

• органи мір і ваги.

Державному секретаріату фінансів підпорядковувалися:

• обласна дирекція скарбу в Тернополі,

• дирекція скарбових округів,

• прикордонні митні уряди,

• податкові відділи при повітових комісаріатах.

Деякі митні функції виконувалися Секретаріатом з торгівлі і промислу.

22 січня 1918 р. УНР і ЗУНР об'єдналися. З цього часу їх закордонна і митна політика стала спільною.

Після відновлення Радянської влади в Україні у грудні 1919 р. митні установи остаточно перейшли у систему радянських митних установ,

Період з 1920р. по 1922р. - відрізняється своєрідною організацією митної справи в Україні. У 1920 році за проектом урядової комісії Директорії на чолі з Петлюрою регламентується митна справа. У червні того ж року у Харкові був створений відділ митного контролю. А у 1921 році проект Конституції

С.Дністрянського містив правове закріплення митної справи як атрибут суверенітету держави. До жовтня 1921 року на всьому кордоні УРСР функціонувало 44 пограничних митних заклади трьох видів:

• митниці;

• митні нагляди;

• митні пости.

Крім прикордонних були ще дві внутрішні митниці у Києві та Харкові. 9 березня 1922р. ВЦИК та СНК затвердив перший радянський митний тариф. 12 листопада 1922р. було створено Українське відділення Головного митного управління (2 лютого 1934р. воно було ліквідовано). 14 грудня 1924 року Президія ЦВК СРСР затвердила Митний статут СРСР, а 19 грудня 1928р. постановою ЦВК і РІЖ СРСР був введений у дію Митний кодекс СРСР. В роки Великої Вітчизняної Війни митні органи забезпечували пропуск вантажів, необхідних для нашої армії і тилу, їх збереження. Робота митниць у післявоєнні роки була спрямована на відбудову народного господарства, зміцнювався кадровий склад митниць. Були сформовані щорічні всесоюзні курси підви­щення кваліфікації працівників митних закладів. В 50-ті, на початку 60-х років був виданий ряд постанов та інструкцій, які регулювали питання пропуску через кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. У 1962 р. була підписана в Берліні угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між країнами. 5 травня 1964 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила новий Митний кодекс СРСР. Швидко розвивались економічні, туристичні, культурні, наукові, спортивні та інші зв'язки з зарубіжними країнами, зростав і обсяг роботи по виконанню митних операцій. Тут були і свої проблеми: недостача кадрів, відсталість митниці у технічному оснащенні, нестача оглядових приміщень в пунктах пропуску на державному кордоні.

25 червня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні», в якому проголосила, що Україна «як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу». Сьогодні ця дата відзначається працівниками митної служби України як професійне свято.

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про введення в дію Митного кодексу України», який є чинним законодавчим актом з митної справи й по сьогоднішній день. Цією Постановою передбачено було також і створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України.

29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції України) Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (ДМСУ) та її органів - регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митниць. Даний Указ створив реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Відповідно до цього указу почалася реорганізація митних органів, була ліквідована дублюючі управлінські структури митної служби. Десятьом митницям надано статус регіональних митниць і кожній з них доручено координувати роботу митниць 2-3 областей.

11.06.96 було створено академію митної служби України.

Створення сприятливих умов для зовнішньої діяльності неможливе без стабільної законодавчої та нормативної бази, уніфікації митного законодавства відповідно до чинних міжнародних практиці норм. Таким законодавчим актом став прийнятий 11 липня 2002 року новий митний кодекс України, який отримав високу оцінку всесвітньої митної організації, постійним членом якої Україна є з 1992 року.

Сучасні тенденції функціонування світового співтовариства поставили ряд нових завдань перед митною службою України, які наразі вимагають проведення модернізації діяльності митної служби та реформування її структури. Тому на виконання рішення колегії Держмитслужби відповідним наказом ДМСУ запроваджена концепція модернізації діяльності митної служби України, метою якої є перехід на якісно новий етап розвитку митної служби України в напрямі задоволення економічних, соціальних, духовних потреб українського суспільства і здобуття Україною належного місця у світовому співтоваристві.

Отже, давне коріння має українська митниця. Досить складний і нерівнозначний порядок митно-податкових стосунків існував як у період розвитку причорноморських античних поселень-держав, так і пізніше - за часів славної київської русі та литовсько-польської держави. Однак, незважаючи на різнопланові за змістом процедури митного контролю та ставки мита, митарів тих давніх часів, як і їхніх спадкоємців, об'єднувало одне - вони були й залишаються захисниками надбань своєї держави, оборонцями її економічних інтересів. І сьогодні ми можемо з впевненістю стверджувати, що внесок митників у цю принципово важливу справу завжди був вельми суттєвим і ваговим.

Вивчення передумов створення національної української митниці, першоджерел і витоків її нормативно-правової бази, а також нових законодавчих актів із митної справи, проблем подальшого вдосконалення практичної діяльності митників України поруч із використанням сучасних надбань світового співробітництва, мають базуватися на глибоких знаннях студентами своєї минувшини, та використанні позитивних традицій наших попередників при вивчені дисциплін митної справи.