Тема 14 моделі економічного зростання

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1. Поняття, вимірники і фактори економічного зростання.

2. Загальна логіка і схема макроекономічної моделі зростання.

3. Модель макроекономічного зростання Харода-Домара.

4. Неокласична модель економічного зростання Р.Солоу.

5. Сучасна теорія економічного зростання.

1. Поняття, вимірники і фактори економічного зростання

Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

У попередніх темах розглядалися причини короткострокових коливань рівня зайнятості і цін, а також заходи, за допомогою яких можна компенсувати подібну нестабільність. Проте не менш важливою є проблема економічного зростання, тож її ми й будемо аналізувати.

Насамперед з'ясуємо, яка відмінність існує між короткостроковим та довгостроковим зростанням національного доходу.

Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки ґрунтуються на ко­роткостроковому, або статичному, підході. Основне питання теорії зайнятості можна сформулювати так: "Що необхідно зробити для повного використання наявних в економіці виробничих потужностей?" Прийнято вважати, що, маючи фіксований обсяг ресурсів, економіка здатна забезпечити виробниц­тво певного рівня ВВП в умовах повної зайнятості, а тому мета стабілізаційної політики — усунути ситуацію недовикористання ресурсів, які є у нашому розпорядженні. Отже, короткострокове зростання національного доходу — це динаміка ВВП в межах до точки довгострокової рівноваги економіки при заданих ресурсах і технології.

Щодо теорії економічного зростання, то її основна проблема формулюєть­ся так: "Яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або, іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня ВВП?" У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

1) зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS (мал. 14.1);

2) зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до положення CD (мал. 14.2).

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від корот­кострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.

Економічне зростання означає:

1) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

2) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу насе­лення;

3) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.

Використовуватися можуть всі три визначення. Так, наприклад, коли в центрі уваги перебувають проблеми військово-політичного потенціалу, то прийнятнішим вважається перший показник. Проте при порівнянні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах безумовна перевага надається другому визначенню економічного зростання. Інколи вирізняють ще показ­ник "зростання доходу в розрахунку на одного зайнятого", який відображає рівень і динаміку економічної активності населення. Зважаючи на те, що не все населення є економічно активним, а також, що певну частину економічно активного населення становлять безробітні (див. тему 3), ми отримаємо зовсім різні дані щодо ранжування країн за темпами економічного зростання в розрахунку на душу населення і в розрахунку на одного зайнятого (табл. 14.1).

Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу, еко­номічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за фор­мулою:

де та — відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.

Людина, добре обізнана із статистикою, може заперечити, що наведений показник називається темпом приросту, а не темпом зростання. Проте варто пам'ятати, що коли певна величина зростає за рік на 2%, то в міжнародній статистиці прийнято вважати, що темп зростання складає 2%, і лише за статистичною термінологією деяких колишніх соціалістичних країн вважається, що темп зростання складає 102%, тоді як 2% — це темп приросту.

Важливо також підкреслити, що в теорії і моделях економічного зростання не враховується відмінність між показниками ВВП, ЧВП та НД: вони об'єднуються однією категорією "випуск" або "доход" і позначаються загаль­ноприйнятим символом "У".

Якими ж факторами визначається динаміка економічного зростання в країні? Даючи відповідь на це запитання, зазначимо насамперед, що існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

1) екстенсивні фактори —

• збільшення чисельності зайнятих,

• збільшення фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивні фактори —

• технологічний проґрес,

• рівень освіти та професійної підготовки кадрів,

• економія за рахунок зростання масштабу виробництва,

• покращення розподілу ресурсів,

• законодавчі, інституційні та інші фактори.

За розрахунками Едварда Денісона із Брукінського інституту, зростання національного доходу США за даними 1929-1982 pp. приблизно наполовину було зумовлене впливом екстенсивних факторів і наполовину — інтенсивних. Окрім цього, врахувавши, що реальний ВВП можна визначити як добуток затрат праці (чисельність зайнятих) на рівень продуктивності праці, і перегрупувавши у відповідності з цим зазначені фактори, Едвард Денісон показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення продук­тивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які впли­вають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору реального економічного зростання.

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темїти зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які неґативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарсь­кого виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Чи суттєва різниця між темпами економічного зростання, скажімо, 3% та 4/6? На перший погляд, ця відмінність здається досить незначною. А насправді? Припустімо, що існує'дві країни з однаковим обсягом ВВП, проте різними темпами економічного зростання:

• країна де темп економічного зростання становить 4% на рік;

• країна з темпом економічного зростання 3% на рік.

У відповідності із "правилом 70", ВВП країни а подвоїться за: 70/4 = 18 років, а ВВП країни роки.

Отже, збільшення темпів економічного зростання є досить важливим і незаперечним завданням. Для населення дуже бідної країни навіть півпро-центне зниження у темпах зростання може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.

Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з'являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення.