Рекомендована література

1. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республи­ка, 1992. —Т. 1. — Гл. 12, 13. (Пер. с англ.)

2. Мэнкью Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл. 9. (Пер. с англ.)

3. СаксДж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. — Гл. 4, 5. (Пер. с англ.).

4. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — Розд. 7, 9. (Пер. з англ.)

5. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалепзи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993. — Гл. 25. (Пер. с англ.)

Тема 6

БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ТА УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1. Бюджетно-податкова політика.

1.1. Політика державних видатків.

1.2. Податкова політика: вплив податків на доходи бюджети.

1.3. Види та ефективність бюджетно-податкової політики.

2. Бюджетний дефіцит та управління державним боргом.

2.1. Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування.

2.2. Державний борг.

2.3. Вплив бюджетного дефіциту і державного боргу на економіку.

3. Зовнішня заборгованість та управління зовнішнім боргом.

3.1. Управління зовнішнім боргом.

3.2. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи.

і. Бюджетно-податкова політика

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика — це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

1.1. Політика державних видатків

Державні видатки являють собою витрати, пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ (див. част.І, тема 15). Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допо­мога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного спо­живання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Сукупні державні видатки поділяються на чотири категорії:

де С_с — споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання);

— трансферти приватному сектору; — проценти з державного боргу;

— державні інвестиції.

Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави остання категорія — державні капітальні видатки

Сукупні державні видатки є складовою частиною сукупного попиту, вони впливають і на приватний попит, і на сукупну пропозицію в економіці. Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих кате­горій витрат не лише спричиняє скорочення сукупного попиту, але й впли­ває на інші характеристики економічної системи, наприклад, на розподіл доходів та розміщення ресурсів. Причому зміна різних компонентів струк­тури державних витрат має різні наслідки для економіки. Так, скорочення державних витрат на субсидування виробництва сприяє ефективнішому розподілу ресурсів в економіці, оскільки завдяки цьому долається викрив­лення цін. А скорочення витрат на соціальні трансферти, наприклад, шля­хом збільшення пенсійного віку, може спричинити зростання безробіття.

Збільшення державних видатків змінює структуру сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від ступеня, яким державні видатки заміщують приватні витрати. Це заміщення має дві форми. Якщо відбувається "пряме витіснення", коли державні видатки рівноцінно замінюють приватні (наприклад, видатки на освіту), то сукупні витрати зростають майже так, як і державні. Але державний сектор вступає в конкуренцію з приватним за залучення обмежених фінансових ресурсів, особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається "фінансове витіснення" приват­ного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капітало­вкладень.

Оскільки державні видатки впливають на рівень цін, розміщення ре­сурсів, розподіл доходів, зайнятість і виробництво, вони є важливим інстру­ментом короткострокової макроекономічної політики.