3. Взаємозв'язок макроекономічних рахунків

В основі фінансового програмування лежить інтеґрована система макро­економічних рахунків, до складу якої входять:

1) рахунок національного доходу та національного продукту;

2) платіжний баланс;

3) рахунок доходів та витрат держави;

4) грошово-кредитний огляд.

Макроекономічні рахунки служать одній спільній меті: вони є основою для економічного аналізу і прийняття рішень стосовно тієї чи іншої економічної політики. Незважаючи на те, що кожний із цих рахунків характеризує різні аспекти економіки, всі вони базуються на одних і тих же концепціях і складають єдину систему — каркас макроекономічної моделі, яка дає змогу визначити логічну структуру будь-якої фінансової програми.

Наша мета - розглянути цю систему, причому особливу увагу приділи­ти вивченню тих взаємозв'язків, які існують між різними рахунками.

3.1. Балансова замкненість системи

Основою національного рахівництва є балансова замкненість системи, яка забезпечується завдяки наявності бюджетних обмежень для всіх сек­торів економіки.

Бюджетні обмеження передаються чотирма відомими макроекономічни-ми тотожностями:

Тотожність доходів (бюджетне обмеження для виробничої сфери) стверджує, що сукупний доход від внутрішнього виробництва (Y=C+T+S+M) дорівнює сукупним витратам на внутрішнє виробництво (Y=C+I+G+X).

Після перетворень отримаємо 5=1, тобто сукупні заощадження (разом з іноземними) повинні дорівнювати сукупним інвестиціям.

Тотожність державного бюджету {бюджетне обмеження для держав­них фінансів) стверджує, що перевищення розмірів державних витрат над доходами дорівнює сумі державного внутрішнього боргу плюс додаткова грошова емісія:

Дефіцит державного бюджету = Внутрішній борг + Грошова емісія.

Тотожність платіжного балансу (бюджетне обмеження для зовнішнього сектора) стверджує, що перевищення витрат іноземної валюти над її над­ходженням врівноважується сумою позичок із-за кордону та зміною внутрішніх валютних резервів:

Надходження Витрати _ Позики Зміна внутрішніх іноземної валюти ~ іноземної валюти ~ із-за кордону валютних резервів

Тотожність грошової системи (грошово-фінансова тотожність) ствер­джує, що збільшення пропозиції грошей дорівнює зростанню внутрішнього кредиту та зміні в резервах іноземної валюти:

Пропозиція грошей = Внутрішній кредит + Зміна в резервах іноземної валюти.

Макроекономічна узгодженість передбачає, що всі ці тотожності вико­нуються одночасно. Лише в цьому випадку можна говорити про побудову базової моделі для макроекономічного аналізу.

3.2. Рахунки національного продукту і національного доходу

В основі рахунків національного доходу і продукту лежить тотожність виробленого і розподіленого продукту. Пропозицію товарів та послуг у поточному році можна показати як~суму продуктів, вироблених країною, плюс обсяги імпорту. Розподіл цього обсягу пропозиції передається сумою сукупних витрат резидентів країни на споживання та інвестиції плюс виру­чка від експорту:

(15.1)

де — внутрішнє виробництво;

— імпорт;

— споживчі витрати домогосподарств, підприємств, держави; — валові інвестиції домогосподарств, підприємств, держави;

— експорт. Перетворивши цю тотожність, отримуємо:

(15.2)

а це означає, що національний продукт (доход) дорівнює сукупним витра­ там резидентів І плюс чистий експорт

Склад чистого експорту як компонента національного продукту зале­жить від того, що розуміти під показником, позначеним символом Y.

• Якщо У являє собою валовий внутрішній продукт (ВВП), тоді чистий експорт містить товари та нефакторні послуги.

• Якщо Уявляє собою валовий національний продукт (ВНІГ), тоді чистий експорт містить товари, нефакторні послуги і чисті факторні доходи із-за кордону (YF), або, іншими словами, чистий експорт у цьому випадку складається з експорту та імпорту товарів і всіх послуг (факторних та нефакторних):

(15.3)

• Коли ж до обох частин тотожності (15.3) додати чисті трансферти із-за кордону (NTR), — отримаємо валовий національний використовува­ний доход (ВНВД), який показує загальний доход резидентів, що йде на споживання та нагромадження. І тоді показник чистого експорту відповідатиме балансові поточних операцій у рахунках платіжного ба­лансу, тобто міститиме експорт та імпорт товарів, послуг, а також чисті трансферти із-за кордону:

(15.4)

Вираз у дужках є широким визначенням поточного рахунку платіжного балансу.

Наведені рівняння показують, що, незалежно від визначення У, існує дві точки зору на зовнішню рівновагу:

1) по-перше, зовнішній баланс — це різниця між національним продук­том та сукупними внутрішніми витратами:

(15.5)

Суму споживчих та інвестиційних витрат на товари і послуги внутрішньо­го виробництва та імпорт часто називають абсорбцією і позначають буквою А. Враховуючи це, можна стверджувати, що чистий експорт - це різниця між національним доходом та абсорбцією.

Коли національний доход перевищує абсорбцію, то чистий експорт є величиною додатною, Якщо ж сукупні витрати (абсорбція) переви­ щують обсяги національного доходу, то чистий експорт буде величи­ ною від'ємною,

Це твердження означає,, що будь-яке порушення внутрішньої рівноваги обов'язково відобразиться на рівновазі зовнішній. Тобто проблеми досягнення зовнішньої рівноваги мають макроекономічний аспект, і вирішення цих проблем потребує вибору таких інструментів економічної політики, які б дали змогу відновити внутрішню рівновагу між доходами та сукупними витратами;

2) по-друге, порушення внутрішнього балансу можна показати як по­рушення рівності між інвестиціями та заощадженнями.

Валові заощадження можуть бути представлені як частина валового національного використовуваного доходу У:

5= Y-C. (15.6) Підставивши рівняння (15.6) у рівняння (15.4), отримаємо:

S=I+(X-M+YF+NTR), або S=I+NX. (15.7)

Звідси випливає:

(15.8)

Це рівняння говорить про те, що поточний рахунок платіжного балансу дорівнює різниці між внутрішніми інвестиціями та внутрішніми заощад­ женнями. Іншими словами, можна стверджувати, що дефіцит балансу пото­ чних операцій свідчить про те, що національних заощаджень недо­ статньо в порівнянні з національними інвестиціями. І навпаки, перевищення заощаджень над інвестиціями знайде відображення в додатному сальдо поточ­ ного рахунку.

Можна переписати рівняння (15.7), показавши внесок кожного сектора економіки у формування сукупних заощаджень. Відокремлення державного сектора ставить на меті підкреслити, що чисті заощадження держави, які активно обговорюються громадськістю, перебувають під контролем органів державного управління, в той час як на чисті заощадження приватного сек­тора держава може впливати лише опосередковано, за допомогою інструментів економічної політики. Рівняння (15.7) для секторів економіки має такий вигляд:

(15.10)

де — валові заощадження та валові інвестиції приватного сектора; — валові заощадження та валові інвестиції держави.

У цьому випадку дефіцит на рахунку поточних операцій (NX<Q) свід­чить про те, що або приватні заощадження менші, ніж інвестиції приват­ного сектора, або заощадження державного сектора менші за інвестиції цього сектора, або те й інше одночасно. І навпаки, додатне сальдо поточного рахунку потребує або перевищення заощаджень над інвестиціями у приватному секторі, або перевищення чистих податків над витратами у державному секторі, або одночасно те й інше. Дефіцит державного бюдже­ту призводить до дефіциту поточного рахунку платіжного балансу.

Чистий експорт, окрім основної макроекономічної тотожності (рахунку національного доходу і продукту), входить також у рахунки платіжного балансу.

3.3. Рахунки платіжного балансу

Складовими частинами платіжного балансу є:

• рахунок поточних операцій, тобто запис про операції резидентів даної країни з іноземцями по товарах, послугах та трансфертних виплатах (позначається NX або СА);

• рахунок руху капіталу, де відображаються зміни чистих іноземних активів резидентів даної країни (позначається КА);

• чисті офіційні міжнародні резерви (R).

Суму сальдо поточного рахунку та рахунку руху капіталу називають ба­лансом офіційних розрахунків (ЯР):

При дефіциті балансу офіційних розрахунків (ВР<0) органи валютного регулювання повинні фінансувати дисбаланс або за рахунок використання

резервів іноземної валюти центрального банку, або через позики на зовнішніх фінансових ринках.

Тотожність платіжного балансу має вигляд:

(15.11)

де — зміна чистих офіційних міжнародних резервів органів державного регулювання.

Платіжний баланс, разом з офіційними резервними активами, в сумі дорівнює нулеві.

Використовуючи рівняння (15.11), сальдо рахунку поточних операцій можна показати як суму джерел його фінансування:

(15.12)

де — зміна чистих іноземних активів.

Тобто сальдо поточного рахунку платіжного балансу показує, наскільки в цілому збільшаться чи зменшаться чисті іноземні активи країни.

Що таке іноземні активи? Це іноземна валюта, іноземні акції та облігації, іноземна нерухомість. Коли іноземні активи купуються центральним банком, то вони називаються резервами іноземної валюти; якщо ж вони купуються громадянами та підприємствами, то називаються відтоком капіталу із країни.

Рівняння (15.12) показує роль платіжного балансу як своєрідного обме­ жувача споживання ресурсів в економіці. Так, дефіцит рахунку поточних операцій (а у відповідності з рівнянням (15.5) єін дорівнює переви­ щенню внутрішніх витрат (абсорбції) над доходом) може підтримуватися лише до тих пір, поки продовжується притік капіталу або/та не вичерпали­ ся офіційні міжнародні резерви: