1.2. Найважливіші морально–етичні категорії

З позицій філософії категорії – це форми мислення, які відображають універсальні властивості й відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явиш [256, с. 420].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови відзначено, що категорії – це основне логічне поняття, що відображає найзагальніші закономірні зв’язки й відношення, що існують в реальній дійсності [256, с. 420].

Категорії етики – це основні поняття етики, які в узагальненій формі відображають найістотніші аспекти і характеристики моралі.

Виражаючи специфіку і зміст моралі як форми суспільної свідомості та закономірності розвитку моральних відносин, категорії етики тісно пов’язані між собою і становлять цілісну систему.

Зміст категорій етики, принципи об’єднання їх, місце кожної з категорій у загальній системі змінювалися залежно від розвитку суспільних відносин і розуміння природи моралі.

В історії етики проблема взаємозв’язку категорій етики завжди привертала увагу мислителів. Висувалися різні принципи систематизації категорій етики. Намагаючись побудувати упорядковану, позбавлену логічних суперечностей систему, філософи різних шкіл переважно за допомогою дедуктивного методу виводили одні, менш загальні категорії з інших, більш загальних. Для одних мислителів вихідним було поняття блага (Платон), для інших – обов’язку (І.Кант).

Виражаючи різні за значенням аспекти і функції моралі, система етичних категорій не є довільною, вона відтворює реальну структуру моралі. Різноманітні аспекти і функції моралі відображені в таких категоріях, як моральна діяльність, моральні відносини, моральна свідомість, добро і зло, обов’язок, совість, честь, гідність, відповідальність та ін. До цих категорій примикає ряд інших, наприклад, поняття моральної норми, що свідчить про єдність категорій етики.

За обсягом категорії етики не однакові. Одні охоплюють сферу морального дуже широко, своєрідно відображаючи мету, завдання та ідеали суспільного розвитку, а також потреби людини, інші значно вужчі за змістом і охоплюють лише окремі аспекти відносин між людьми й суспільством. Але для всіх категорій етики характерним є те, що вони не тільки відображають певні аспекти моралі, а й обґрунтовують нормативність моральних уявлень, їхню властивість давати моральну оцінку суспільним явищам і поведінці людей.

Категорії не є застиглими і незмінними, вони розвиваються й збагачуються у процесі узагальнення практики суспільного розвитку відповідно до потреб етичної науки.

Найважливішими морально–етичними, категоріями є: моральна свідомість, моральні відносини, моральні норми, судження, оцінки, моральні вимоги, моральний вибір, моральні чесноти і вади, добро і зло, справедливість, совість, сумління, гідність і чесність, ідеал, смисл сенс життя, щастя та ін.

Етика як наука має свій понятійно–категорійний апарат. Такі поняття як “вчинок”, “моральна норма”, “моральний принцип”, “моральний ідеал”, “оцінка” тощо вживаються і змістовно розкриваються переважно в етиці. До етичних категорій належать “добро” і “зло”, “обов’язок” і “совість”, “честь” і “гідність”, “справедливість” і “відповідальність”, “моральний вибір” і “моральний конфлікт”, “сенс життя” і “щастя”, “товариськість”, “дружба”, “любов” тощо. У них розкриваються найістотніші властивості моральної реальності. У цілому ж система категорій і понять, або понятійно–категоріальний ряд, розкриває зміст предметної сфери етики.

Моральні поняття − це такі поняття, в яких відображаються найсуттєвіші аспекти моральних відносин, тобто ставлення людини до інших людей і суспільства. В них виражається моральна свідомість людини. Найважливішими моральними поняттями є: совість, честь, гідність, справедливість, добро, щастя, обов’язок, порядність та ін.

Як моральність в цілому, моральні поняття не є абсолютними. Вони змінюються від епохи до епохи. “Уявлення про добро і зло так змінювалися від народу до народу, від епохи до епохи, що часто прямо суперечили одне одному” [81, с. 87]. Найзагальніші моральні поняття називаються моральними категоріями і розглядаються наукою про мораль – етикою.

Моральні почуття − переживання людиною свого ставлення до вчинків у відповідності з нормами моралі. Розрізняють суспільно значимі і особисті переживання людини. Вони можуть не тільки не співпадати, але нерідко й суперечити одні іншим. Моральні почуття поряд з інтелектуальними й естетичними належать до вищих почуттів, найбагатших за змістом і найскладніших за структурою.

Моральна поведінка − поведінка, обумовлена моральними нормами і принципами, які регулюють взаємини людей у суспільстві. Важливою умовою виховання моральної поведінки є формування моральної свідомості, моральних понять і моральних почуттів.

Важливе значення має питання про оцінку моральної поведінки, безпосередньо пов’язаної з моральними ідеалами, тобто певними зразками поведінки, з якими порівнюються вчинки людей. Характер моральних ідеалів залежить від суспільних умов. Однак, існують об’єктивні критерії моральності, система загальнолюдських цінностей.

Моральні переконання − це твердий, аргументований погляд на щось, що грунтується на певних положеннях, судженнях, які в свідомості людини пов’язані з глибокими і щирими визнаннями і переживаннями їх істинності, незаперечності. Переконання визначають поведінку, вчинки і вимагають наявності широких і глибоких знань. Але наявність знань ще не забезпечує автоматичний перехід їх у переконання. Переконання − це єдність знань і особистого ставлення до них як таких, що беззастережно відображають дійсність і визначають поведінку.

Переконання обумовлюють вчинки людини і тоді, коли вона залишається наодинці із собою, навіть усупереч сформованим обставинам. Педагогічна етика трактує моральні переконання як моральні знання, що стали нормою поведінки соціального працівника, його власною позицією в системі відносин до суспільства, своєї професії, праці, колег, клієнтів.

Етичні знання і моральні погляди стають переконаннями особистості в процесі соціальної практики і під впливом об’єктивних умов, у яких здійснюється її трудова діяльність. Знання і переконання мають ту саму раціональну основу і стосуються моральних оцінок, принципів, вимог і норм. Різниця між ними в тому, що погляди і знання, як ми уже відзначали, – це більш мінлива частина свідомості.

Моральна свідомість − це відображення в свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, які регулюють відношення людей між собою і в суспільстві. Моральна свідомість виражається в формі моральних понять і суджень, визначається умовами матеріального життя суспільства, суспільним буттям, формується під впливом ідеології даного суспільства та власної практики суспільної поведінки і функціонує в єдності суспільної й індивідуальної свідомості.

Суспільна свідомість дає узагальнене, систематизоване теоретичне й ідеологічне обґрунтування моралі як суспільного явища.

В індивідуальній моральній свідомості відображаються не тільки суспільні умови життя, але й специфіка того середовища, з яким людина постійно взаємодіє.

Індивідуальна свідомість – це форма існування й прояву суспільної моральної свідомості. Вона є системою поглядів і знань особистості про те, що таке добро і зло, у чому зміст і сенс життя, що таке щастя, справедливість, совість, честь і достоїнство, моральний ідеал; які вимоги, норми і правила поведінки існують у суспільстві; яка моральна цінність тих чи інших вчинків, якостей особистості і т.д.

Ці знання людина одержує в процесі всього свого життя і діяльності. Однак, духовний розвиток окремої особистості, її індивідуальна свідомість безпосередньо залежать від засвоєння нею необхідних елементів суспільної свідомості. Істотне їхнє розходження полягає в тому, що, хоча “свідомість індивіда формується під впливом суспільної свідомості, однак співвідношення свідомості – суспільної й індивідуальної – завжди здійснюється не в порядку прямої проекції однієї в іншу. Суспільна свідомість, ідеї, що панують у даному суспільстві, сприймаються чи не сприймаються даним індивідом у залежності від особливостей його власного життєвого шляху”, – писав С. Л. Рубінштейн.

Формування моральної свідомості передбачає не лише засвоєння людиною моральних понять, а й містить у собі активне відношення людини до моральних принципів, що виражаються цими поняттями, її прагнення втілити ці принципи у своїй поведінці. У цьому випадку моральні поняття перетворюються в моральні переконання і стають мотивами моральної поведінки.

Моральна свідомість і моральні переконання формуються в процесі морального виховання. На розвиток моральної свідомості дитини великий вплив має виховання в родині, суспільна думка колективу, в якому виховується. Включаючи в себе моральну оцінку певних вчинків, суспільна думка впливає на поведінку дитини, її взаємини з оточуючими людьми і таким чином формує моральні звички і моральні почуття, тобто створює необхідний ґрунт для розвитку моральної свідомості. Спонукаючи людей до певних вчинків, моральна свідомість разом з тим, надає їм свободу вибору, що є необхідною умовою виховання моральних норм у конкретній ситуації.

Основні елементи моральної свідомості відображаються в таких її формах, як етичні етичні норми і принципи, моральні ідеали, добро і зло, справедливість і несправедливість тощо.

Форми моральної свідомості, будучи тісно між собою пов’язаними, мотивують і спрямовують суспільну і особисту поведінку людей. Хоч зміст цих уявлень історично змінюється залежно від конкретних соціальних умов, загальні риси моральної свідомості зберігаються, відносно сталою залишається її структура, закріпленна в системі моральних понять. (Філософський словник).

Моральні відносини – ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.

Моральна самооцінка – результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.

Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності. Об’єктивною основою моральних вимог є історична необхідність жити, діяти, поводитися згідно з виробленими людством неписаними нормами, без дотримання яких неможливо досягти гармонізації стосунків між людьми, соціального прогресу, розвитку особистості..

Моральні вимоги формулюються по–різному: як моральна норма, моральне правило, моральний припис, заповідь.

Моральна відповідальність – характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.

Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно–змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої.

Моральний вибір, – акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Моральним вибором може бути: індивід, який приймає рішення про вчинки; колектив людей, який формує норми взаємовідносин своїх членів; клас, який намагається змінити або зберегти існуючу соціально–політичну систему, суспільство в цілому.

Індивідуальний моральний вибір втілює в собі суттєві риси моральних переваг групи, колективу, класу та всього суспільства. Перевага одного вчинку над іншим зобов’язує співвіднести моральний вибір з обставинами, злити доцільність з моральною принциповістю, гуманністю, вибрати необхідні засоби, що забезпечують досягнення мети та органічну єдність мотиву й наслідків.

Особливо виразно моральний вибір виявляється у конфліктній ситуації, коли зіштовхуються між собою інтереси особистості та суспільства (особиста схильність та зобов’язання), власні та чужі інтереси (бачення егоїзму та альтруїзму), або ж вступають у суперечності різні моральні вимоги (напр., коли виконання зобов’язання може спричинити збиток суспільству або окремим особам, коли вимога вдячності тягне за собою порушення принциповості тощо). Конфліктні ситуації та необхідність морального вибору виникають при зіткненні різних цінностей і норм, обумовлених соціальними суперечностями, неузгодженістю різних зобов’язань, непродуманими діями окремих осіб, або випадковими обставинами. Моральні вимоги, що пред’являються до особи, яка перебуває в ситуації вибору, передбачають врахування наслідків рішення, що має бути прийняте, обумовлюють зробити вибір, який би мінімізував зло і максимілізував добро. Справжня моральність вимагає, щоб моральний вибір здійснювався за внутрішніми переконаннями, а не за вказівками окремих осіб, засуджує намагання уникнути особистої відповідальності, спроби виправляти свої вчинки посиланням на чийсь авторитет, на офіційне розпорядження, примус оточуючих або на те, що “так чинять інші”. Разом з тим, саме особисте переконання, що є основою того чи іншого морального вибору, повинно відповідати загальним потребам моралі.

Аналіз проблеми морального вибору передбачає з’ясування таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука.

Моральний намір – рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.

Моральна спонука – чуттєва форма, в якій виявляються мотиви і намір до здійснення відповідного вчинку.

Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом – внутрішньою, суб’єктивно–особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні вчинки.

Результатом виявлення необхідних і загальних ознак стійких позитивних моральних якостей людини є поняття “чесноти, (доброчинності)”, а аналогічних негативних моральних якостей – “моральні вади (пороки)”. Носієм їх може бути одна й та ж людина.

Моральний ідеал – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Моральний мотив – внутрішня, суб’єктивно–особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.

Моральний намір – рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.

Моральна норма – однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь–якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості.

Моральний самоконтроль – сутність і механізм самостійного регулювання особистості своєї поведінки, її мотивів і спонук.

Моральний сором – збентеження, ніяковіння за недостойну поведінку.

Моральні цінності – це моральні норми, принципи, оцінки, ідеали, ціннісні орієнтації, моральні якості особистості.

Моральна відповідальність розуміється як визначення відповідності поведінки, дій, результатів вчинку людини змісту моральних норм, її обов’язку, з урахуванням об’єктивних обставин і можливостей їх виконання. Відповідальність означає, що людина бере на себе обов’язки і готова вільно їх виконувати у міру своїх сил і можливостей, а також відповідати перед суспільством, спільнотою, іншими людьми і перед собою за свої моральні погляди, ціннісні орієнтири, настанови, за правильне розуміння обов’язку, за зміст своїх дій.