До другої групи засобів криміналістичної тактики відносять:

> тактичний прийом, як спосіб провадження процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

> тактична комбінація - система тактичних прийомів, тобто упорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовле-них прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації;

> тактична операція - система слідчих дій, що спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій (криміналістичній) ситуації. Хоча тактична операція може охоплювати, поряд із сукупністю слідчих дій чи однією дією, також комплекс інших процесуальних непроцесуальиих та ор-ганізаційних дій;

> тактична (криміналістична) рекомендація - науково обґрунтована і перевірена практикою порада щодо вибору й застосування засобів, прийомів і форм поведінки;

> тактичне рішення - сформована у свідомості слідчого тощо уявна моделі) майбутніх дій, що має на меті виконання тактичного завдання чи низки таких, які виникли в конкретній ситуації провадження у справі.

#2) Система та структура криміналістичної тактики

У структурному аспекті в тактиці вирізняють два розділи (система криміналістичної тактики):

1. Загальні положення (загальна частина).

2. Тактика провадження окремих слідчих дій (спеціальна частина).

Структура загальної частини кримінальної тактики:

а) вчення про криміналістичну версію;

б) планування розслідування та його організація;

в) принципи взаємодії між слідчими та іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

г) рекомендації щодо використання на досудовому слідстві тсхніко-криміналістичних засобів і методів збирання і дослідження доказів:

д) рекомендації щодо використання у криміналістичному судочинстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів та ін.

Другий розділ криміналістичної тактики містить положення про тактичні методи і рекомендації щодо провадження окремих слідчих дій.

На сьогоднішній день таке розуміння тактики та її системи, яке має найбільш загальний характер, можливо, і є оптимальним, оскільки загальновизнане.

Утім, такий підхід до питання про систему криміналістичної тактики, особливо до її спеціальної частини, звужує сферу за-стосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки стосовно проведення окремих слідчих дій, а насправді це не так, бо зігноровано кримінальну і судову тактику, а також тактику пошуково-розшукових заходів, про що вже згадувалося вище.

Традиційно (тобто найбільш розповсюджено в літературі й серед науковців) - під тактикою у криміналістиці розуміють винятково «слідчу тактику», тобто тактику виконання слідчих дій. Однак, це не зовсім виправдано, оскільки реально у кримі-налістиці напрацьовані й використовуються на практиці наукові положення і рекомендації також щодо:

> судової тактики;

> кримінальної тактики;

> пошуково-розшукової тактики.

Судова тактика - різноваріантна і скерована на досягнення конкретної мети система засобів щодо планування та організації судового розгляду (вирішення) кримінальної справи і проведення окремих судово-слідчих дій.

Криміналістична тактика або, як її ще називають, тактика зло-чинної діяльності - це сукупність синтезовано-узагальнених знань щодо типових способів учинення і приховання злочинів, форми поведінки злочинців, їхні психологічні портрети, особ-ливості протидії розслідуванню з боку заінтересованих у цьому осіб, створення ними різноманітних інсценувань і фальсифікацій тощо.

Тактика пошуково-розшукових заходів - наукові напрацюваиня - рекомендації щодо реалізації органами досудового слідства самостійно або у взаємодії з оперативно-розшуковими підрозділами пошуково-розшукової функції. Адже пошук і роз-шук здійснюються не лише оперативно-розшуковими органами, а й слідчим. Згадаймо хоча б вимогу у КПК, що перед ого-лошенням розшуку обвинуваченого, організацію і проведення якого буде доручено оперативним підрозділам відповідних пра-воохоронних органів, слідчий повинен ужити всіх заходів, ви-конати всі дії щодо встановлення місця перебування зниклого обвинуваченого: а це, власне, і є пошуково-розшуковими захо-дами слідчого.

Виходячи з наведеного, є всі підстави названі підгалузі тактики провадження у кримінальних справах розглядати комплексно в рамках криміналістичної тактики.

Судова тактика в теоретичному аспекті залишається до цього часу недостатньо дослідженою, хоча проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли відображення у концепції Л. ІО. Ароцксра ще 1965 р., коли він писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність прова-дження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину, позицій свідків, потерпілих, підсудних, їхніх психологічних властивостей тощо) - всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Судова реформа в Україні ставить мету звільнити суд від функції обвинувачення (теоретично і законодавчо це вже зроб-лено).

Суд повинен вислухати погляди (позиції) сторін, що змага-ються (сторони обвинувачення та захисту) про доведеність об-винувачення, перевірити наявні у справі докази.

Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагаль-ність сторін і свободу у поданні суду своїх доказів. З урахуван-ням цих конституційних і вже законодавчих положень одержує нову якість і тактика провадження таких судово-слідчих дій, як: допит, очна ставка (зводи), пред'явлення для впізнання, судові огляди тощо.

Тож можна і потрібно говорити і про тактику суду (судді) у вирішенні кримінальної справи, про тактику обвинувачення та захисту в судовому засіданні.

Дискусійними залишаються питання про тактику оператив-но-розшукових заходів, слідчого пошуку та розшуку.

Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі наукового знання багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики, бо спершу елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялись у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та попе-реднього слідства.

Розшукова діяльність органів дізнання має здебільшого не-процесуальпий, переважно розвідувальний характер і прова-диться спеціальними засобами.

І все ж таки тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки в теорії опе-ративно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці.

Це пов'язано, насамперед, із тим, що хоча природа опера-тивно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є різною, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативио-розшуковим заходам. Уже давно існувала і перемогла тенденція до легалізації та надання доказової сили результатам ОРД. Так, змінами до КПК доповнено ч. 2 ст. 65, в якій, поряд з іншими, до джерел доказів віднесено «протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів».

Необгрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховання злочинів, форми поведінки злочинця, його пси-хологічний портрет, особливості протидії заінтересованих осіб, створення інсценувань і фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння і навички, звички та схильності, тобто «зло-чинний почерк».

Схильність до вчинення злочинів певним способом є перед-умовою кримінальної професіоналізації.

Тому знання специфіки способів професійної злочинної діяльності - ключ до встановлення винуватих.