1. Чому представників історичної школи прийнято відносити до нетрадиційного напряму в економічній науці?

Від традиційного напряму представників історичної школи відрізняють специфічні погляди на предмет і метод політичної економії, її проблематику. У них свої підходи до трактування основних економічних понять, до розуміння економічних законів.

"Історики" акцентують увагу на тому, що жодна суспіль­но-економічна форма не є цілком завершеною; вона постійно вдосконалюється, змінюється. Економічні теорії, що є уза­гальненням практики, також не варто абсолютизувати, вва­жати їх універсальними, такими, що відповідають умовам кожного національного господарства.

Положення та висновки класичної і неокласичної шкіл критикуються "істориками" за схематизм і невиправдані абстракції. Важливо враховувати умови, специфіку окре­мих країн, кожної епохи. Головне — історичні факти, що використовуються як аргументи, а не логічні міркування і схеми. Порівняльний метод в економічній науці — найбільш надійний і результативний інструмент вивчення економіч­ної реальності.

Економічні закони не є універсальними і загальними категоріями. Бруно Гільдебрандт (1812—1878) ставить під сумнів існування економічних законів, що обґрунтовують­ся класиками. Карл Кніс (1821—1898) вважав, що економічна наука здатна описувати виникнення і розвиток еко­номічних процесів, але не в змозі дати адекватні їм узагаль­нення.

Представники молодої історичної школи (Густав Шмол-лер (1838—1917); Адольф Вагнер (1835—1917)) не запере­чували існування економічних законів, але зазначали, що відкрити закони за допомогою логічних обґрунтувань не­можливо. Узагальнення теоретичного характеру мають спи­ратися на досвід, факти.

Історична школа розширила проблематику політичної економії, її представники висунули низку важливих поло­жень, поклали початок економічної соціології, показали значення організації, норм права і моралі, активізували статистичні дослідження.

2. Які ідеї обґрунтовував ф. Ліст у книзі "Національна система політичної економії"?

Ці ідеї можна звести до трьох основних положень.

Перше - теорія продуктивних сил. Основоположник історичної школи німецький економіст Фрідріх Ліст (1789— 1846) вважав, що зростання суспільного багатства досягаєть­ся не через розрізнену, а через погоджену діяльність лю­дей, які мають зберігати і примножувати досягнуте зусил­лями попередніх поколінь. Справжнє багатство полягає в розвитку продуктивних сил, а не в кількості мінових цінно­стей.

Завдання політики — об'єднати людей, забезпечити еко­номічне виховання нації. Це забезпечить піднесення про­дуктивних сил. Збільшення продуктивних сил "починаєть­ся з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації".

Друге — концепція економічного прогресу нації відпо­відно до вчення Ліста про стадії виробництва, що послідов­но змінюються. Запропоновані ним стадії досить умовні: "стан дикості", "пастушачий побут", "землеробський", "зем­леробсько-ремісничий" стан. У підсумку нації переходять у заключну стадію, в якій гармонійно розвиваються сільське господарство, промисловість і торгівля.

Зміст "теорії стадій" полягає, зокрема, в тому, що кожній стадії має відповідати властива їй економічна політика, спрямована на піднесення виробництва, розвиток продук­тивних сил нації. Ця теза спрямована проти універсальних рецептів класиків: їхня проповідь вільної торгівлі відпові­дала інтересам Англії, але суперечила нестаткам економічно незміцнілої, політичне роздробленої в той час Німеччини.

Третє — обґрунтування активної економічної політики держави. Ліст писав, що не можна зрозуміти народне гос­подарство як органічне ціле, якщо виключити з нього дер­жавне господарство. Народна економія стає національною економією лише тоді, коли держава охоплює цілу націю, наділену самостійністю, здатністю підтримувати стійкість І політичну рівновагу. Державна влада погоджує і спрямо­вує зусилля окремих ланок національного господарства в ім'я довгострокових, корінних інтересів нації.

Ліст вважається основоположником історичної школи, одним із розробників історичного методу в політичній еко­номії.