2. Економічні дослідження нової історичної школи

До середини 50-х років XIX ст. історична школа про­йшла апогей розвитку і увага до неї стрімко вгасала. Однак на початку 70-х років відбувся новий сплеск інтересу до ідей, що лежать у її основі. Це пов’язано з виходом на сце­ну вчених, яких прийнято поєднувати у нову („молоду”) історичну школу. Їх лідером був Густав Шмоллер (1838-1917). Широкої популярності набули також погляди Карла Бюхера (1847-1930) і Луйо Брентано (1844-1931).

Якщо представники „старої” історичної школи фактич­но заперечували існування об’єктивних економічних за­конів, то „молоді” набагато обережніші. Вони відкидають тільки можливість виведення таких законів на основі дедуктивних міркувань. Необхідно накопичення достовірних історичних і статистичних даних, щоб у майбутньому мето­дом індукції побудувати економічну теорію.

Історична школа закликала до детального вивчення історії народного господарства. "Молода" історична шко­ла відгукнулась на цей заклик. При цьому особлива увага приділялась історії окремих економічних установ (торгових гільдій, ремісничих цехів тощо), територій, підпри­ємств. Представники молодої історичної школи критику­вали В.Рошера і Б.Гільдебранда за надмірну увагу до за­гальної історії на шкоду історії конкретних об'єктів госпо­дарювання.

Необхідно, за твердженням Г.Шмоллера, на­самперед з'ясувати питання виникнення окремих госпо­дарських інститутів, а не всього народного або навіть світо­вого господарства.

Особливістю нової історичної школи була спроба пояс­нення господарського життя утісному взаємозв'язку еко­номіки, етики і психології. Йдеться не про визнання одно­часного впливу на господарство різнопланових чинниів, а про їхню внутрішню єдність, взаємопереплетіння.

Густав Шмоллер стверджував, що виробництво, поділ праці, обмін товарів — це й економічні, й етико-психологічні категорії. Господарська культура реалізується у фізичному світі, але виникненням зобов'язана духовним силам людей, що виявляються у вигляді почуттів, потягів, цілей, уявлень і, в кінцевому підсумку, у вигляді свідомих дій. Народне господарство — це форма спілкування, базо­ваного на психічних силах суспільства. Тому політична економія — не тільки економічна наука, а й збірне понят­тя, що відображає сукупність суспільних наук, у тому числі тих, що вивчають політику, право, етику, релігію.

Із таких позицій Шмоллер розглядає окремі економічні категорії. Зміни цін, заробітної плати, вексельного курсу тощо зумовлюються, на його думку, психологічними моти­вами і почуттями різних груп населення. Так, динаміку заробітної плати він ставить у залежність від ступеня схиль­ності робітників до збереження і розвитку життєвих потреб.

Держава, стверджував Шмоллер, стоїть над класами і соціальними групами, над корпораціями й індивідуальни­ми господарствами з їхніми різноспрямованими прагнення­ми. Державно-правове регулювання економічного життя - умова самого існування народного господарства як єдиного цілого.

Карл Бюхер відомий насамперед своєю схемою розвит­ку господарства, в основі якої лежить довжина шляху, який продукт праці проходить від виробника до споживача. На першому ступені, який Бюхер іменує "домашнім господар­ством", продукти споживаються там же, де виготовлені. На другому ступені, названому "міським господарством", здійснюється виробництво для зовнішнього споживача, але за безпосереднього обміну "виробник — споживач". Третій ступінь - "народне господарство". На цьому ступені виробник працює на невідомий йому ринок, товари проходять через низку господарств, перш ніж дійдуть до споживача. У "народному господарстві" вирішальне значення має діяль­ність грошового капіталу.

Бюхер одним із перших зауважив зростаючу роль позич­кового капіталу, до якого він відносить і банківський, і акціонерний капітали. За Бюхером, під владу позичкового капіталіста потрапляють однаковою мірою підприємці, земельні власники, торгівці та робітники.

Луйо Брентано приділяв особливу увагу питанням праці та заробітної плати. Праця, за Брентано, — це товар особливого роду. Його власник не може відкласти продаж праці, він усюди має йти за проданою підприємцю працею, і тому часто змушений погоджуватися на невигідні умови її продажу. Ці несприятливі для робітника обставини, однак, усуваються, якщо підприємцю протистоїть не окремий ро­бітник, а профспілка, подібна до англійських тредюніонів.

Підвищення заробітної плати, як і скорочення робочого дня, вигідне не тільки робітникам, а й підприємцям, тому що при цьому створюються умови для зростання продук­тивності праці, а отже, для збільшення прибутковості виробництва. Низька оплата праці не дає стимулів для заміни ручної праці машинною, що перешкоджає здешевленню товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності.

Брентано увійшов в історію економічної думки як актив­ний пропагандист низки положень, сформульованих у літера­турі задовго до виходу його праць. Мова йде про закон спадної родючості ґрунту і теорії стійкості дрібних селянських госпо­дарств. Брентано варто визнати якщо не єдиним автором цієї концепції, то одним із "співавторів", які вважали визнання монополістичних об'єднань практичним засобом усунення економічних криз. Картелі, за Брентано, створюються вироб­никами для планомірного пристосування пропозиції до попи­ту, щоб попередити надвиробництво з усіма наслідками, що випливають з нього: падінням цін, банкрутствами, знецінен­ням діючого капіталу і масовим безробіттям.

Під впливом молодої історичної школи в останній чверті XIX ст. в усьому світі зріс інтерес до історико-економічних досліджень. Ця школа дуже вплинула на набуття вже у XX ст. широкої популярності суспільствознавцями М. Вебером (1864—1920) і В. Зомбартом (1863—1941).

Макс Вебер почав наукову діяльність як історик народно­го господарства. Всесвітню славу йому принесли праці, при­свячені впливу релігійних поглядів і релігійної моралі на еко­номіку: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905 р.) та "Господарська етика світових релігій" (1919 р.). За Вебером, у кожній релігії є два протилежних компоненти — містичний і аскетичний. Чим більше розвинутий у релігії аскетичний компонент, тим більше вона сприяє зміцненню життєвого раціонального початку, яке становить дух капіталізму. Най­більший надматеріальний стимул до підприємництва, на його думку, дає протестантизм, відповідно до якого свідченням прихильності людини до Бога є успіх цієї людини в обраній нею сфері діяльності. Саме пануванням протестантизму пояснює Вебер високий господарський розвиток США і Канади порівняно з католицькою Латинською Америкою.

Вернер Зомбарт, будучи учнем Г. Шмоллера, також по­чинав як історик народного господарства. Надалі він праг­нув поєднати історизм із побудовою абстрактної теорії ка­піталізму. У такому дусі написана його головна праця "Су­часний капіталізм" (1902 p.).

Зомбарт запроваджує поняття "господарська система" і "гос­подарська епоха". Господарська система — це абстрактно-теоретична конструкція, очищена від історичної конкрети­ки модель. Господарська епоха — це реальність, що слугує об'єктом емпіричного дослідження. Але самі епохи виділя­ються тільки на підставі сформованих теоретичних моде­лей, тобто господарських систем.