3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

Протягом тривалого періоду часу підприємство може змінити масштаби своїх виробничих потужностей. Галузь у цілому також може змінити свої масштаби. Довгостроковий період достатній для того, щоб нові підприємства, якщо бажають, могли війти в галузь, а вже існуючі – покинути її. В довгостроковому періоді нема розподілу на постійні і перемінні витрати, і розглядають лише середні загальні витрати.

АР

МР

Кількість праці

МС АVС

Кількість продукції

Довгостроковим називається період часу достатньо тривалий, щоб підприємство могло змінити кількість усіх використаємих економічних ресурсів, включаючи і розміри підприємства. Таким чином, у довгостроковому періоді всі ресурси є перемінними.

Припустимо, що підприємство спочатку розгорнуло мінімальні потужності, а потім все більше і більше розширювалося. Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Проте, зрештою, запровадження все більшої кількості нових потужностей приведе до росту середніх загальних витрат.

АТС1 АТС2 АТС3 АТС4 АТС5

10 20 30 40 50

Крива АТС1 показує динаміку середніх витрат для самого маленького з п'ятьох підприємств, крива АТС5 – для самого більшого. Будівництво більш великих підприємств буде призводити до зниження мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення певного періоду. Проте за цією межею розширення виробничих потужностей буде означати, підвищення мінімального рівня середніх витрат.

Принципове значення мають мінімальні значення середніх загальних витрат. Вони показують ті обсяги виробництва, при яких підприємству варто змінити розмір основного капіталу, щоб забезпечити собі можливість більш низьких витрат виробництва одиниці продукції при збільшенні випуску продукції. Так перше підприємство, для того щоб мінімізувати витрати виробництва і збільшити випуск продукції повинно збільшити розмір основного капіталу до такого розміру, щоб було можливо виробляти саме 20 одиниць продукції. При любому іншому обсязі випуску продукції на інтервалі від 10 до 20 витрати будуть більше. Другому підприємству треба збільшити до 30 і т. д.

Таким чином, крива довгострокових середніх загальних витрат (LАТС) показує найменші витрати виробництва одиниці продукції, з якими може бути забезпечено будь-який обсяг виробництва за умови, що підприємство має у своєму розпорядженні достатньо часу для проведення всіх необхідних змін у розмірах підприємства.

Якщо кількість можливих розмірів підприємств дуже велика, то кожна крива довгострокових середніх витрат являє собою практично плавну лінію. На кривій довгострокових середніх витрат розрізняють три періоди, що пов'язано із зміною витрат виробництва в залежності від обсягу виробляємої продукції.

Перший період – це позитивний ефект масштабу, який характеризується зменшенням витрат виробництва при збільшенні кількості виробленої продукції. Це явище пов'язане з так званим ефектом економії за рахунок збільшення масштабів виробництва. Суть його складається в тому, що розширення виробництва і залучення додаткових капітальних ресурсів призводять спочатку в дію ряд чинників, що сприяють зниженню загальних витрат. До таких чинників ставляться:

1. Спеціалізація праці – на великих підприємствах виробництво відмовляється від робітників – "майстрів на всі руки", а залучає висококваліфікованих робочих, спеціалістів у вузькій області виробництва. Завдяки цьому значно підвищується ефективність праці.

2. Спеціалізація управлінської праці – по мірі росту розмірів виробництва збільшуються можливості використання переваг спеціалізації у виробництві і керуванні. Великі масштаби виробництва дозволяють краще використовувати працю фахівців із керування завдяки її більш глибокій спеціалізації, тоді як дрібні виробництва узагалі не спроможні використовувати працю спеціаліста управлінця по прямому призначенню.

3. Ефективність капіталу – ефективне використання обладнання. Значна машина або верстат більш продуктивні. Дрібні ж виробництва найчастіше виявляються недієздатними скористатися найбільш ефективним з технологічної точки зору виробничим обладнанням і повинні задовольнятися менш продуктивною технікою. Результатом такого положення є втрата технічної економії. Але по мірі росту розмірів виробництва технічна економія усе значніше знижує середні витрати.

4. Можливість розвитку побічних виробництв, випуск продукції на базі відходів основного виробництва. І тут великомасштабне виробництво має у своєму розпорядженні більш широкі можливості, чим невеличке виробництво.

За рахунок цих чинників розширення виробництва дозволяє збільшити віддачу використаних ресурсів і знизити витрати на одиницю продукції.

Але ефект масштабу має свої межі. Позитивний ефект масштабу змінюється постійним ефектом масштабу. Для нього характерна незмінність витрат по мірі зростання обсягів виробництва.

Мінімальний ефективний розмір підприємства – являє собою найменший розмір обсягу виробництва, при якому фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Завдяки протяжності відрізка кривої з постійною віддачею від росту масштабів виробництва, фірми, що виробляють істотно більшу кількість продукції, так саме забезпечують собі мінімальні середні витрати. Тобто, у межах цього відрізка всі підприємства виявляються однаково ефективними. Тому не дивно побачити в галузі, із такими умовами формування рівня витрат, фірми цілком різноманітних розмірів.

Наступає момент, після якого подальше збільшення масштабів виробництва призводить до росту середніх загальних витрат підприємства – це негативний ефект масштабу.

Основна причина виникнення негативного ефекту масштабу пов'язана з порушенням керованості надмірно великого виробництва. По мірі зростання, виробництво усе більше потрапляє в залежність від ієрархічних методів координації діяльності його персоналу. З ростом ієрархії збільшуються витрати на передачу й опрацювання інформації, необхідної для прийняття ділових рішень. Для розгалужених організаційних структур властива і тенденція ослаблення стимулів до прояву особистої ініціативи і виникнення локальних групових інтересів, відмінних від інтересів виробництва в цілому. У результаті потрібно усе більше витрат для підтримки належного рівня мотивації персоналу. На надмірно великих виробництвах знижується ефективність взаємодії між його окремими підрозділами, губляться гнучкість, утруднюється контроль за реалізацією рішень, прийнятих керівництвом.

Існують галузі, де середні витрати досягають свого мінімуму при дуже великому обсязі випуску продукції. У цих галузях позитивний ефект масштабу є відносно тривалим, а негативний – віддаленим. У деяких галузях витрати досягають мінімуму при відносно малому обсязі виробництва і потім швидко вичерпується позитивний ефект масштабу.

Довгострокові граничні витрати пов'язані з виробництвом додаткової одиниці продукції, у випадку, коли є можливість зміни всіх чинників виробництва оптимальним шляхом. Крива довгострокових граничних витрат показує приріст витрат, пов'язаних із виробництвом додаткової одиниці продукції, коли всі чинники виробництва перемінні.

Довгострокова крива граничних витрат завжди зростає більш повільно, чим короткострокові криві граничних витрат будь-якого окремо узятого підприємства. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді усі види витрат перемінні і спадаюча віддача виявляється менше.

Д овгострокові криві граничних і середніх витрат співвідносяться одна з одною точно так саме, як і короткострокові. Крива довгострокових граничних витрат перетинає криву довгострокових середніх витрат у точці мінімального значення.

Умовами скорочення усіх витрат завжди є удосконалення виробництва, економія ресурсів, ріст продуктивності праці.