
- •Тема № 1 предмет і метод мікроекономіки план
- •1. Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.
- •2. Матеріальні потреби і ресурси. Альтернативна вартість.
- •1. Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.
- •2. Матеріальні потреби і ресурси. Альтернативна вартість.
- •Тестові завдання
- •1. Споживчий вибір і правило максимізації корисності.
- •2. Аксіоми торії споживчого вибору
- •2. Аксіоми торії споживчого вибору
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 3 ординалістська теорія поведінки споживача план
- •1. Бюджетні лінії.
- •2. Криві байдужності.
- •1. Бюджетні лінії.
- •2. Криві байдужності.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 4 аналіз поведінки споживача. План
- •1. Ефект прибутку і ефект заміщення.
- •2. Особливості споживчого попиту.
- •1. Ефект прибутку і ефект заміщення.
- •2. Особливості споживчого попиту.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 5 попит, пропозиції, план
- •1. Попит, закон попиту, чинники що впливають на попит.
- •2. Пропозиція, закон пропозиції, чинники що впливають на пропозицію.
- •3. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції.
- •4. Поняття і зміна цінової еластичності попиту.
- •5. Еластичність попиту по доходу.
- •6. Перехресна еластичність.
- •7. Еластичність пропозиції.
- •8. Павутинаподібні моделі.
- •9. Інструменти державного регулювання ринку.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 6. Мікроекономічна модель підприємства план:
- •1. Поняття «підприємство».
- •2. Поняття “бізнес”
- •3. Організаційні форми підприємницької діяльності.
- •4. Підприємство в системі виробничих відносин.
- •5. Класифікація та функції підприємств.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 7 варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника план:
- •1. Виробнича фнкція.
- •2. Ізокванта та ізокоста. Оптимум виробника.
- •1. Виробнича фнкція.
- •2. Ізокванта та ізокоста. Оптимум виробника.
- •Тестові завдання для самоконролю
- •Тема № 8 витрати виробництва план
- •1. Сутність і класифікація витрат виробництва.
- •2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
- •3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.
- •1. Сутність і класифікація витрат виробництва.
- •2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
- •3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 9 ринок досконалої конкуренції план
- •1. Основні положення теорії досконалої конкуренції.
- •2. Чиста монополія.
- •2. Правило максимізації прибутку.
- •3. Досконала конкуренція в короткостроковому періоді.
- •4. Досконала конкуренція в довгостроковому періоді.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 10 монополістичний ринок план
- •1. Чиста монополія.
- •3. Регулювання монополій.
- •1. Чиста монополія.
- •2. Цінова дискримінація.
- •3. Регулювання монополій.
- •Тестові завдання для самоконтроля
- •Тема № 11 олігополія та ринок монополістичної конкуренції план
- •1. Монополістична конкуренція
- •2. Монополістична конкуренція й економічна ефективність.
- •3. Олігополія
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •1. Вказати спільну рису ринків досконалої та монополістичної конкуренції:
- •2. Модель монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді передбачає, що фірма:
- •3. Монополістична конкуренція – це:
- •Тема № 12 ринки факторів виробництва план
- •1. Виробництво і попит на економічні ресурсі.
- •2. Ринок праці.
- •3. Ринки природних ресурсів і капіталів.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 13 загальна ринкова рівновага та економіка добробуту план
- •1. Загальна ринкова рівновага.
- •2. Зовнішні ефекти.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Тема № 14 інституціональні аспекти ринкового господарства план
- •1. Сутність інституціоналізму.
- •2. Інституція як економічна категорія.
- •3. Суспільні блага. Роль держави в ринковій економіці.
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Література
3. Організаційні форми підприємницької діяльності.
Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу класифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльності: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фінансова, консультативна, посередницька та інші; за формами власності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників — індивідуальна та дольова.
У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація.
Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними володіннями (це 10–14 % фінансового обороту всього бізнесу).
До переваг одноосібного володіння належать невеликий стартовий капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого перепрофілювання підприємства у разі зміни кон’юнктури, простота організації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість.
Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій формі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кількість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2–3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і підтримують цю форму підприємництва за допомогою прямого фінансування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.
З переходом до ринкових відносин почали з’являтися і розвиватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору економіки — стратегічний напрям економічної політики в будь-якій країні. З’являються нові форми ведення цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.
Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використанні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов’язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послуги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сторона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і зобов’язується здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших формах обслуговування населення.
Товариство (партнерство) — це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні. У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосередньо залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов’язаннями фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеженої відповідальності зобов’язання засновників обмежуються їх пайовими внесками. Товариство з додатковою відповідальністю — це різновид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за своїми зобов’язаннями своїм майном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в засновницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.
Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (командитистів), які безпосередньо не пов’язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.
Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей унаслідок об’єднання кількох капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, користуються податковими пільгами.
Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова форма підприємства, капітал якого створюється об’єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.
Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у великих розмірах можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпорації. Її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвласників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансовий ризик.
До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інтересів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова могутність; можливість використовувати різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціонерами (дивіденди), підприємством (рефінансування). Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою економікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, основну масу яких було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за допомогою акціонування державних підприємств.
При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об’єднання (класичний тип утворення корпорації). Тому для акціонерних товариств України характерна відсутність “живих” грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Україні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх корпорацій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.