2. Гурткові форми позакласної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах

Хорові колективи

Історично склалося, що роботу хорових колективів у загальноосвітніх навчальних закладах ми пов’язуємо з гуртковою діяльність. Але це не зовсім правомірно. Гурток може відвідувати до 15 учнів, а склад хорового колективу інколи досягає 40 осіб і більше. Разом з тим, практикою доведено, що для якісного звучання рекомендується кількісний склад хору планувати у межах 30 осіб. За такого підходу можна говорити про ефективність роботи, якість звучання та можливість взаємопорозуміння учасників колективу і його керівника.

Варто зазначити, що поняття «хор» інтерпретується як колектив співаків об’єднаних для спільного виконання вокально-хорових творів. У загальноосвітніх навчальних закладах де навчається біля тисячі учнів доцільно мати не один хоровий колектив. В залежності від віку дітей хорові колективи можна класифікувати наступним чином, а саме: хор учнів молодших класів; хор підлітків або навіть два колектива – хор учнів V-VІ класів та хор учнів VІІ-VІІІ класів. У окремих загальноосвітніх навчальних закладах працюють хорові колективи, які складаються тільки із юнаків.

Цілком зрозуміло, що на етапі становлення хорового колективу керівнику необхідно володіти методично-організаційними принципами, які стимулюють в певній мірі життєдіяльність колективу на розв’язання завдань художньо-естетичного виховання молоді. Перш за все, ядро хорового колективу складають учні, які проявляють інтерес і зацікавленість вокально-хоровим мистецтвом, мають бажання стати учасниками такого колективу і володіють певними музичними здібностями. По-друге, робота вчителя з класним колективом під час проведення уроків музики надає чітке уявлення щодо наявності й розвиненості музичних здібностей кожного учня, рівень володіння ним вокально-хоровими навичками. Це дозволить здійснити комплектацію колектива. По-третє, для того щоб володіти інформацією про наявність і наступну динаміку розвитку музичних здібностей кожного учасника хору, керівник веде журнал спостережень, у якому фіксує наявність і динаміку змін за наступними критеріями: почуття ритму, інтонація, діапазон голосу, якість голосу, емоційність і музичність, індивідуальні особливості характеру кожного учасника.

Поряд із заходами, щодо залучення дітей до роботи у хоровому колективі, керівнику доцільно замовити оголошення про набір учасників, на загальношкільних зборах повідомити батьків про наявність такого колективу у школі та його роль у культурно-масовому житті молоді. Доречно презентувати окремі твори для ознайомлення батьків з репертуаром і якістю звучання хорового колективу.

Заняття шкільного хора проводяться двічі на тиждень. Їхня тривалість залежить від вікових особивостей і можливостей дітей. Так, хор учнів молодших класів працює 45 хвилин. Навантаженість на підлітків становить дві академічні години з перервою. Стиль управління хоровим колективом залежить від особистісних якостей і професійної компетентності його керівника. Ерудиція, світоглядні переконання, повага до дитини, толерантність з одного боку та володіння методикою роботи з хоровим колективом і професійна майстерність, з іншого, вважаються важливими якостями керівника хорового колективу.

Важливою складовою виховної роботи є спілкування з батьками. Насамперед після укомплектування хорового колективу рекомендується провести батьківські збори, на яких повідомити про розклад занять, виховні заходи, вимоги до репетиційних занять, познайомити з репертуаром, перспективою концертно-виконавської діяльності, можливість участі у фестивалях, конкурсах, олімпіадах.

На першому занятті вирішуються організаційні питання, увага зосереджується на комплектації хорових партій. Так, у хорі учнів молодших класів голоси поділяються на високі (сопрано), які розташовані по ліву руку диригента, і низькі (альти), які знаходяться праворуч. Учасники хору розташовуються у декілька рядів, таким чином, щоб бачити диригента і концертмейстера. Останній знаходиться у центрі перед хором. Від професійної майстерності й ділових якостей концертмейстера у значній мірі залежить успіх роботи колективу.

Керівник хору має знати психофізіологічні особливісті дітей і піклуватися про збереження голосів, запобігати перевтоми і використання форсованого звучання. Стиль керівництва повинен бути виваженим, доброзичливим і толерантним.

Успіх у роботі та концертно-виконавській діяльності залежить від доцільно підібраного репертуару. Існують певні принципи відбору репертуару, до яких належать: зацікавленість; наявність а капельних творів і творів із супроводом; різнохарактерність; репертуар повинен містити обробки народних пісень і пісень написаних композиторами для молоді; творів вітчизняних композиторів-класиків. Крім зазначеного, у репертуарі повинні бути твори присвячені знаменним подіям і святам, а також твори пов’язані із життям молоді. Керівник хора також повинен не забувати і про участь у фестивалях, конкурсах і олімпіадах і планувати відповідний за тематикою репертуар.

Диригент хорового колективу повинен опікуватися чистотою унісона, якістю звукоутворення, навичками володіння співацьким диханням, емоційною манерою виконання, розвитком мелодичного, ритмічного і гармонічного слуху учнів, а також виховувати відчуття ансамблю.

Доречно наголосити на тому, що в залежності від рівня розвитку колективу при розучуванні та роботі над репертуаром використовуються різні методи, серед яких центральне місце займають метод співу з голосу або зі слуху, а також метод абсолютної сольмізації. Перший полягає у тому, що діти повторюють мелодію за вчителем, другий вимагає знання нотної грамоти і передбачає спів з аркуша.

Стимулом у роботі колективу вважаються концертні виступи. Це може бути участь у святкових концертах, звітному концерті у кінці навчального року, виступи перед батьками, спільнотою міста, а також участь у оглядах-конкурса ххудожньої самодіяльності, фестивалях, олімпіадах. Ці заходи вимагають відповідальності від учасників хорового колективу, а також його керівника. Успішний виступ хорового колективу стимулює подальшу роботу, надає впевненості у власних можливостях, виховує ціннісне ставлення до музичної культури і хорового мистецтва зокрема.

Вищесказане засвідчує, що участь молоді у роботі хорових колективів вважається вагомим чинником не тільки духовного виховання, а також позитивно впливає на формування морально-естетичних якостей, як-от: колективізму, відповідальності, цілеспрямованості, взаємопорозуміння, взаємоповаги, толерантності, мобільності. Крім зазначеного, є інструментом формування вокально-хорових навичок необхідних для подальшого розвитку музичних здібностей і формування естетичної культури молоді.

Оркестрові колективи

Виходячи із твердження, що формування духовної сфери особистості відбувається в процесі активної участі суб’єктів навчального процесу у створенні культурних цінностей, доцільно зосередити увагу на активній участі молоді в діяльності оркестрових колективів, до яких входять різні за призначенням музичні інструменти. Відповідно до наявності у школі такого інструментарію створюються оркестрові колективи, основу яких складають домри, балалайки, баяни, скрипки, гуслі, бандури, духові інструменти та інші клавішні й ударні інструменти. Отже, оркестр (у перекладі з грецької orchestra – майданчик у старогрецькому театрі) означає колектив музикантів-інструменталістів, об’єднаних для спільного виконання музики. Організація оркестрових колективів значною мірою залежить від базової освіти фахівців, які працюють у навчальному закладі.

Сьогодні загальноосвітні навчальні заклади укомплектовані вчителями з вищою музично-педагогічною освітою, котрі у свій час закінчили середні спеціалізовані навчальні заклади та отримали кваліфікацію керівників оркестрових колективів. Вони є ініціаторами створення оркестрових колективів, які стають прикрасою школи і позитивно впливають на емоційний фон культурологічного життя загальноосвітніх навчальних закладів.

Учасниками оркестрових колективів можуть бути учні різних вікових груп, переважно підлітки і старшокласники, які опановують гру на музичних інструментах у позашкільних мистецьких навчальних закладах, так і учні, котрі відвідують гуртки індивідуального навчання гри на музичних інструментах у загальноосвітніх навчальних закладах. Можливі різні підходи щодо забезпечення учасників інструментарієм. Це можуть бути інструменти, які знаходяться на балансі школи, а також власні інструменти, котрі учні приносять на репетицію.

Тож цілком закономірно, що функціонування таких колективів залежить від особистості керівника, мається на увазі диригента. Креативність, виваженість, толерантність, мобільність – уважаються якостями, які повинні бути притаманні керівникові оркестрового колективу. Це повинен бути фахівець не тільки із високим рівнем фундаментальної й професійно-орієнтованої підготовки, а також педагог, який сповідує гуманні принципи, з любовью ставиться до дітей і захоплений спілкуванням і можливістю впливу на їхнє громадянське становлення.

Безумовно, надійним підгрунтям ефективності життєдіяльності оркестрового колективу має доцільно підібраний репертуар, який повинен відповідати психофізіологічним особливостям учнів, сприяти розвитку у них пізнавального інтересу, стимулювати подальше опанування навичками гри в колективі, спрямований на розвиток музично-творчих здібностей, формування художньо-естетичних інтересів, смаків і уподобань.

Слушно зазначити, що необхідною умовою ефективності життєдіяльності оркестрового колективу є концертно-виконавська діяльність, участь у концертах і виховних заходах, які проводяться у школі та за її межами. Концертно-виконавська діяльність вважається могутнім стимулом розвитку колектива. Презентація інструментальної музики та супровід солістам дозволяє усвідомити учасникам художнього колективу інтонаційно-образний зміст музичних творів, виховує почуття відповідальності за якість виконання своєї партії та звучання колективу в цілому.

Успіх концертних виступів у значній мірі залежить від індивідуальної роботи керівника з кожним оркестрантом. Методика проведення таких занять чітко визначена змістом базової освіти і професійно-педагогічної підготовки у вищих навчальних закладах. Індивідуальна робота з кожним учнем передбачає засвоєння та вільне опанування матеріалом, подолання технічних труднощів, зосередження уваги на звуковидобуванні та штрихах, точному відтворенні ритмічного малюнка кожної фрази. Якість індивідуальної роботи залежить від якості самостійної роботи кожного учасника оркестра і розглядається в контексті самовдосконалення та самоствердження. Учень повинен чітко уявляти мету, завдання, способи і методи організації самостійної роботи над музичним твором.

Проте не слід забувати і про роботу над змістом музичного твору в оркестрових групах. Робота в оркестрових групах або партіях дозволяє переконатися у точності відтворення музичного тексту, а головне уможливлює відпрацювання усіх видів ансамблю, як-от: ритмічного, динамічного, агогічного, тембрового та темпового. Робота в оркестрових групах виховує почуття відповідальності за якість звучання не тільки свого інструмента, а також за якість звучання оркестрової партії.

Виважений підхід щодо аналізу організаційно-змістового компонента оркестрового колектива неможливий без копіткої роботи диригента над оркестровою партитурою. І перш за все це інструментовка музичного твору відповідно до складу конкретного оркестрового колектива з конкретними музичними інструментами. Якість інструментовки музичного твору залежить від обізнаності диригента виконавськими можливостями того чи іншого музичного інструмента, а також професійної майстерності, почуття гармонії у поєднанні різних за тембром музичних творів. Для тембрового забарвлення доцільно проведення головних партій доручати іншим інструментам, наприклад трубі, фортепіано, скрипці, залежно від того, який склад основного колективу.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що участь молоді у роботі різних за складом оркестрових колективів в умовах сучасного загальноосвітнього закладу є важливим чинником створення культуроосвітнього середовища, яке позитивно впливає на формування естетичної культури особистості, моральних цінностей, почуттів, особистісних якостей, системи ставлення до різних явищ навколишнього соціуму.

Гуртки сольного співу

Сучасний рівень розвитку культури і мистецтва, проведення різноманітних мистецьких заходів на міжнародному і всеукраїнському рівнях вимагає від педагога-музиканта загальноосвітнього навчального закладу творчого підходу до вокального виховання молоді, яка має природні голосові можливості та бажання оволодіти навичками вокального мистецтва.

В умовах загальноосвітніх навчальних закладів робота гуртків сольного співу спрямовується на опанування молоддю певною манерою співу, як-от: академічною, народною або естрадною. Заняття з гуртківцями проводяться у формі групових та індивідуальних занять за допомогою концертмейстера. Для навчання академічній манері співу потрібен концертмейстер піаніст, а народній манері – баяніст. Виконання сучасних естрадних пісень відбувається здебільного за допомогою фонограм (плюсовок та мінусовок). У залежності від психофізіологічних особливостей розвитку учнів визначається тривалість проведення занять, зазвичай вони повинні проходити двічі на тиждень.

Варто зазначити, що на початку навчального року відповідно до семестрів для кожного учня складається індивідуальний план, у якому міститься характеристика його музичних і вокальних даних, характер голосу, діапазон, перспективи подальшого вокального розвитку. Крім того, в індивідуальному плані представлено перелік вокальних творів, передбачених для розучування і опанування у першому і другому семестрах, а також перераховані необхідні для розучування вокальні вправи.

Необхідно наголосити увагу на тому, що крім індивідуального плану у керівника гуртка сольного співу повинна бути навчальна програма, укладена відповідно до вимог кожного року навчання. Тематичне планування змісту навчального матеріалу здійснюється відповідно до кожного семестру і містить теоретичні і практичні заняття. Тут у процесі роботи над програмними творами і вокальними вправами учні набувають вокально-технічні навички необхідні для подальшого становлення і самореалізації.

Планом теоретичної підготовки повинно бути передбачено знання учнями історії та теорії вокального мистецтва. Учні дізнаються про історичний розвиток національного вокального виконавства, вивчають життєдіяльність відомих вітчизняних співаків та визначають їхню роль у розвитку вокального мистецтва, а також усвідомлюють значення сольного співу в розвитку традицій українського народу. Суттєвою складовою вокальної підготовки молоді уважається слухання, ознайомлення і аналіз манери виконання музичних творів академічного, народного і естрадного жанрів відомими вітчизняними і зарубіжними співаками.

Важливим чинником вокальної теоретичної підготовки є обізнаність учнів у засобах музичної виразності, за допомогою яких відбувається інтерпретація змісту вокальних творів. Керівники гуртків повинні піклуватися про те, щоб учні могли зробити самоаналіз власного виконання, що уможливлює перевірити якість звучання та привести її у відповідність із заявленою метою, вокально-виконавськими вимогами, авторськими позначеннями, манерою виконання, а також власною інтерпретацією відповідно досвіду, уявлення та усвідомлення музичного і поетичного текстів.

Чільне місце повинно бути відведено питанням акустичних можливостей голосу, його будови, режиму роботи і гігієнічним стандартам, профілактики співочих захворювань, а також координаційної роботи голосового апарату в процесі організації співочого звучання. Крім зазначеного, до теоретичної підготовки входить засвоєння музичних та вокальних термінів, поняття про мутацію, режим роботи, а також правила поведінки під час мутації.

Тож цілком закономірно, що засвоєння теоретичного матеріалу відбувається прямо пропорційно з вокально-технічним вихованням кожного виконавця. Під час практичних занять зосереджується увага на співочій поставі, відбувається відпрацювання навичок точного інтонування, ведеться робота над дикцією та диханням, удосконалюються вокально-технічні навички співочого звукоутворення, засвоєння різних видів звуковедення.

Натомість, вокально-технічне виховання передбачає включення до навчальної програми вправ спрямованих на формування перехідних звуків і звуків верхнього регістру, а також навичок округленого позиційно високого звуковедення. Керівник повинен постійно піклуватися про розширенням діапазону кожного учасника гуртка.

У роботі над вокальним репертуаром вчитель зосереджує увагу на ролі слів у вокальній музиці, взаємозв’язку музичного та поетичного текстів, створенні художнього образу та розкритті інтонаційно-образного змісту музичного твору. Не повинен забувати він і про відпрацювання елементів акторської майстерності та запровадження хореографічних елементів, презентувати публічний виступ відповідно до закономірностей сценічної майстерності.

Цілком зрозуміло, що робота над вокальним репертуаром повинна завершуватися його презентацією засобом концертного виступу, участю у огляді-конкурсі шкільної художньої самодіяльності, фестивалях, олімпіадах. Успіх концертного виступу забезпечується доцільно підібраним одягом, який повинен бути зручним для виконавця та справити певне враження на слухацьку аудиторію. Гармонічне поєднання якісного виконання музичного твору, хореографії та костюмів виконавців забезпечує перемогу на концертному олімпі.

Фольклорні ансамблі та ансамблі народної музики

Одним із пріоритетних напрямів розвитку загальної музичної освіти і художньо-естетичного виховання молоді в умовах загальноосвітніх навчальних закладів уважається засвоєння культурних цінностей вітчизняного музичного мистецтва, опанування зразками фольклорної і народної музики.

У сучасних загальноосвітніх навчальних закладах молодь з великим задоволенням і відповідальністю бере участь у діяльності вокальних, інструментальних та вокально-інструментальних ансамблях, призначення яких у виконанні народної музики. Головним завданням керівника такого колективу є формування навичок виконання українських народних пісень, виховання пізнавального інтересу і поваги до традицій свого народу, розвиток творчих здібностей молоді, а відтак формування естетичної культури особистості.

Необхідною умовою успішної діяльності фольклорного колективу або ансамблю народної музики є використання народної манери виконання. З цією метою запроваджується метод співу з голосу або зі слуху, сутність якого полягає у тому, що керівник гурту співає мелодію і показує зразок манери подачі звука, а учні за ним повторюють. Для усвідомлення і опанування народної манери виконання доцільно учасникам ансамблю запропонувати переглянути відеоматеріали із записами пісень у виконанні бабусів та дідусів, котрі зберегли ці пісні, які вони чули у виконанні своїх родин, і які презентують історичне минуле нашого народу. Складно оцінити значущість і роль цих пісень у вихованні шанобливого ставлення до історичного минулого українського народу, його культурного і соціально-економічного життя.

Слушно зазначити, що звернення до фольклору вимагає відповідної манери виконання. За такої ситуації необхідно підібрати і розучити певні рухи, які сприятимуть більш свідомому сприйманню інтонаційно-образного змісту народної музики. Використовуючи елементи театралізації доречно урізноманітнити виконання, надати можливість учасникам гурту проявити емоційне відношення та власне ставлення до ситуації і тих подій, які покладено в основу музично-поетичного тексту. Доречно організувати зустрічі з носіями фольклору, світлиці де є можливість спілкування з самодіяльними гуртами старшого покоління.

Виконання народних пісень з супроводом потребує підтримки концертмейстера-баяніста або інструментальної групи, до якої входить баян, скрипка, контробас, ударні та шумові інструменти. Наразі, ударні і шумові інструменти можуть бути використані учасниками вокального гурту. Такий підхід говорить про високий рівень виконавської майстерності учасників колективу.

Навчальною програмою з «Фольклорного ансамблю» передбачено теоретичну і практичну підготовку його учасників. Учні усвідомлюють необхідність і важливість розспівування, отримують знання про феномен співочого голосу, режим його роботи та гігієну, роль головного резонатора у збереженні високої позиції звука, про будову і роботу голосового апарату, співочу установкую, про опору звука, м’яку та тверду атаку звука.

Участь у фольклорному ансамблі передбачає вивчення музичної і вокальної теомінології, таких ключових понять як динаміка, нюанси, кульмінація, діапазон, лад, примарні та перехідні звуки, співочі регістри, теситура. Крім зазначеного, гуртківці повинні усвідомлювати значення української народної пісні у вокальному вихованні співаків, визначення таких понять, як: атака звука (м’яка, тверда, придихальна), засоби музичної виразності, логіку мови, орфоепію, роль вертикального і горизонтального строю, типи дихання.

Теоретична підготовка уможливлює ефективність проведення репетиційних занять з учасниками гурту. Керівник ансамблю особливу увагу зосереджує на чистоті інтонації, розвиткові ладового і гармонічного слуху співаків. За допомогою спеціально підібраних вправ досягається активна робота артикуляційного апарату, так необхідна для чіткого вимовлення сліву народних піснях. Значної уваги керівника потребує робота з формування навичок двоголосного та триголосного співу.

Не залишається поза уваги керівника і виховання свідомого ставлення учнів до музично-виконавських завдань, а саме: фразування, емоційної передачі художнього і музичного образу, декламації тексту. Окремим питанням уважається можливість інсценізації пісень через міміку, пластику, сценічні рухи та костюми. На етапі накопичення репертуару керівник гуртка зосереджує увагу на сценічній майстерності, котра суттєво впливає на якість концертних виступів.

Безумовно, стимулом роботи для учасників фольклорних гуртів є концертно-виконавська діяльність. Це може бути участь як у збірних концертах, так і концертах за певним тематичним спрямуванням. До організації і участі в концертах необхідну допомогу надають батьки. І перш за все це забезпечення концертних виступів відповідною формою одягу. Після завершення концерту небхідно підтримати його учасників, а також проаналізувати якість виконання репертуару, виступів солістів, накреслити план подальшої роботи над удосконаленням виконавських навичок.

Індивідуальне навчання гри на музичних інструментах

Традиційню формою музично-естетичного виховання молоді загальноосвітніх навчальних закладів уважається навчання гри на музичних інструментах. Цей вид діяльності передбачає розвиток індивідуальних музичних здібностей засобом опанування навичок гри на музичних інструментах та вивчення основ музичної грамоти. Термін навчання гри на фортепіано, баяні, акордеоні, скрипці, бандурі, гітарі, духових інструментах визначається специфікою опанування тим чи іншим музичним інструментом. Так, на баяні і акордеоні він становить 5 років, фортепіано 7 років, духових інструментах 8 років. Заняття проводяться в індивідуальній формі двічі на тиждень.

Опанування навичками гри на будь-якому музичному інструменті неможливо без теоретичної підготовки, якою передбачено вивчення основ музичної грамоти починаючи з розташування нот на нотному стані, тривалості звуків, знаків альтерації, а також засвоєння мажорного та мінорного ладів, їхня побудова, інтервали, тризвуки, кварто-квінтове коло. Практика доводить, що засвоєння нотної грамоти є необхідною умовою читання нот з аркуша і своєчасного опанування музичним інструментом.

На початковому етапі навчання варто засвоїти необхідний обсяг теоретичного матеріалу, який уважається стартовим для початківців. Дедалі занурення в музично-теоретичний матеріал відбувається паралельно з оволодінням навичками гри на музичному інструменті.

Відповідно до кожного семестру керівник гуртка складає навчальну програму розраховану на необхідний період навчання. При укладанні даної програми повинні бути збережені принципи, які забезпечують її своєчасне і якісне засвоєння, а саме: науковість, системність та послідовність, слідування від простого до складного та від невідомого до відомого, доступність, міцність знань, свідомість і активність. Відповідно до навчальної програми складається індивідуальний робочий план занять з кожним учнем. У цьому плані визначається перелік музичних творів для опрацювання та зміст технічної підготовки, а саме: робота над гамами, арпеджіо, вправами та етюдами. Індивідуальні робочі плани розглядаються та затверджуються на засіданні методичної комісії.

Змістом практичної підготовки також передбачено розвиток музично-виконавського мислення та навичок гри на певному інструменті в процесі роботи над музичними творами різних форм, як-от: п’єсами, поліфонічними творами, а також творами великої форми.

Основною формою навчально-виховного процесу в навчанні гри на музичному інструменті є урок, на якому вчитель працює над формуванням навичок гри, за допомогою вправ і етюдів здійснює розвиток технічних здібностей учнів необхідних для відтворення художньо-образного змісту музичного твору. Для досягнення мети використовуються як сталі так й інноваційні методи і прийоми навчання. Головним у роботі з учнями, які навчаються гри на різних музичних інструментах є стимулювання їхніх пізнавальних інтересів. Тому вчитель спостерігаючи за індивідуальним розвитком кожного учня повинен збалансовувати вправи для технічного розвитку учня з музичними творами, які викликають бажання удосконалювати навички володіння інструментом.

Не викликає сумніву, що творчий підхід вчителя до роботи з учнями, його методична й інструментально-виконавська підготовка є визначальними у педагогічному процесі. Робота над технічними вправами, а також над інструментальними творами повинна супроводжуватися іллюстрацією вчителя. Учням необхідно відчути манеру звуковедення, творчо її сприйняти і відтворити у власному виконанні. Чільне місце в роботі над репертуаром займає інтерпретація музичного твору. Відтак, необхідно надавати можливість молоді проявляти ініціативу і віднаходити різні засоби і прийоми відтворення інтонаційно-образного змісту музичного твору.

Необхідною умовою навчання гри на музичних інструментах є самостійна робота учнів, без якої неможливе якісне оволодіння навичками гри. Самостійна робота, яка відбувається в контексті самоудосконалення і самоствердження учня проводиться під беспосереднім керівництвом вчителя і передбачає конкретну мету, певні завдання, способи і методиїї організації. Відповідно до дидактичної мети самостійна робота може бути репетиційною або тренувальною, що сприяє закріпленню тих вправ, етюдів і фрагментів тексту музичного твору, над якими велася робота на уроці. За характером діяльності самостійна робота учня щодо оволодіння текстом музичного твору вважається репродуктивно-конструктивною, тобто відбувається не тільки на рівні механічного відтворення музичного тексту відповідно до встановленого еталона звучання, а завдяки творчій ініціативі здійснюється особистісна інтерпретація, відповідно до власного осмислення і відчуття змісту музично-художнього образу. Без самостійної індивідуальної роботи неможливий якісний розвиток виконавських навичок учнів. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як риси особистості, що надзвичайно важливо для подальшого оволодівння музичним інструментом.

Цінним є те, що учні, котрі навчаються гри на струнних, духових і клавішних інструментах можуть залучатися до гри в оркестрових колективах або інструментальних ансамблях. За такої ситуації на індивідуальних заняттях вчитель повинен приділити певну частину урока вивченню та перевірці оркестрових партій. Необхідно також пам’ятати про інтерес молоді до пісень і музики сучасних композиторів, які вони сприймають за допомогою засобів масової інформації і проявляють бажання до підбору ціх пісень на інструменті. Тож підбір зі слуху повинен знаходити підтримку з боку вчителя. Це сприятиме розвитку молодичного, гармонічного і ритмічного слуху, музичної пам’яті а головне – стимулюватиме інтерес до оволодіння музичним інструментом, сприятиме формуванню навичок імпровізації.

Варто зазначити, що необхідною складовою навчання гри на музичному інструменті є участь молоді в концертних виступах. Це можуть бути публічні виступи як в ансамблях, так і сольне виконання окремих творів. Вчитель повинен психологічно підготувати своїх вихованців до естрадних виступів. Концертне виконання музичних творів повинно бути високохудожнім і якісним. Тільки у тому разі, коли учні отримують емоційну насолоду від концертних виступів, виникає бажання удосконалювати якість володіння музичним інструментом.

Література

Абдуллин Э.Б., Николаева Е.В. Теория музыкального образования: Учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений / Э.Б. Абдуллин, Е.В. Николаева. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 336 с.

Безбородова Л.А. Дирижирование: Уч. Пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Музыка» и учащихся педучилищ по спец. «Муз. воспитание». – М.: Просвещение, 1990. – 159 с.

Брилін Б.А. Педагогічні основи музично-творчого розвитку учнів старших класів у сучасних формах дозвілля: Автореф. дис…д-ра пед наук: 13.00.04 /АПН України, Ін-т педагогіки, Вінниця: ВДПУ, 1998. – 40 с.

Колесса М.Ф. Основи техніки диригування. – К.: Музична Україна, 1981.

Коломоєць О.М. Хорознавство: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 168 с.

Маринін І.Г. Формування готовності майбутнього вчителя музики до керівництва шкільним народно-інструментальним колективом: Дис … канд. пед. наук. – К., 1995. – 185 с.

Мусин И.А. Техника дирижирования – 2-е изд., доп. – СПБ,: Музыка, 1995. – 204 с.

Осеннева М.С., Безбородова Л.А. Методика музыкального воспитания младших школьников: Учеб. пособие для студ. нач. фак. педвузов. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 368 с.

Сверлюк Я.В. Диригентсько-оркестрова освіта: теорія, методика, практика. Монографія – Рівне: РДГУ, 2007. – 235 с.

Смирнова Т.А. Вища диригентсько-хорова освіта в Україні: минуле і сучасність. – Харків: Константа, 2002. – 256 с.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ХІІІ

КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ДОСВІДУ ХУДОЖНЬО-

ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ ЗА РУБЕЖЕМ