7.5. Імпровізація

Імпровізація (від лат. improvisus – раптовий, неочикуваний) музичною енциклопедією тлумачеться як «своєрідний вид художньої творчості, під час якої твір створюється в процесі його виконання» [Енц.Т.2, с. 508]. Укладачі словника російсько-українського музичного лексикону В.Дряпіка й Ю.Соколовський інтерпретують поняття імпровізації як «складання і виконання музики без попередньої підготовки (експромт)» [Дряп, с. 70].

У музичній педагогіці імпровізація вважається однією з інтерактивних музично-педагогічних технологій, засобом розвитку індивідуально-творчих здібностей учнів. В імпровізації перевага надається інтуїції та натхненню. В основу музичної імпровізації покладені стереотипи музичного мислення набуті під час сприймання, співу, гри на музичних інструментах. Імпровізація відбувається в процесі вільного варіювання з постійним оновленням та збагаченням музики. Для формування навичок імпровізації суттєве значення має рівень розвитку гармонічного слуху особистості. Для того, щоб навчити дітей імпровізувати, необхідно включати їх в активну музично-творчу діяльність і створення композиційних моделей.

Розвитку творчих здібностей особистості в процесі імпровізації надавали перевагу Б.Асаф’єв і Б.Яворський. Порівнюючи музичну імпровізацію з мовлєннєвим мисленням Б.Яворський наголошував, що школа повинна навчати не тільки читати написане, але й висловлювати свої думки власними словами. Імпровізацію Е.Абдуллін розглядає як «процес спонтанного створення дітьми нового музичного матеріала» [Абд. с. 104].

У практичній діяльності відбувається узагальнення понять «імпровізація», «написання музики», «музикування», які пов’язані зі співом з голосу, читанням з аркуша, грою на слух, музично-ритмічними рухами. О.Олексюк зосереджуючи увагу на музичній творчості, обгрунтовує поняття «імпровізація» і «творчість». Для розвитку навичок імпровізації вона пропонує творчі завдання з використанням музичних інструментів. «Імпровізація виникає під час виконання музики. Процес створення музики також не виключає елементів імпровізації» [Олек. с. 131] – наголошує науковець. Л.Безбородова для розвитку навичок імпровізації дітей пропонує використовувати колективні форми роботи. Це можуть бути ударні інструменти й діатонічні металофони. «Проявом творчості є імпровізація ритмічного супроводу до пісні на ударних музичних інструментах» [Осєнева. с. 276] – зазначає дослідниця. Вона також пропонує різні варіанти мелодичної імпровізації, а саме: завершити на таніці фразу, яку проспівав вчитель; імпровізація у формі музичного діалога (вчитель проспівує питання, діти імпровізують відповідь); заповнення методії підголосками; створення пісні на запропоновані слова.

Е.Абдуллін розрізняє поняття «імпровізація» і «створення музики». Імпровізацію він тлумачить як «процес спонтанного створення дітьми нового музичного матеріалу» [Абдул. с. 104], а створення мелодії як «організований вчителем творчий процес зі створення музичної композиції, який відповідає поставленим перед дітьми завданням» [Абдул. с. 104]. Дослідник виділяє два типи композиційно-творчих завдань, а саме: спрямованих на розвиток заданого тематизма і створення власного тематизма та його розвиток.

Цілком зрозуміло, що певне значення у розвитку композиторсько-творчих здібностей учнів має процес попереднього музично-творчого досвіду. Тому вчитель повинен з перших уроків опікуватися розвитком музично-творчих здібностей учнів, запроваджуючи інноваційні музично-педагогічні технології навчання залучати дітей до різних видів музикування й імпровізації, заряджати себе енергією ноосфери і передавати цей заряд енергії дітям.

Накопичення досвіду спілкування з музичним мистецтвом спонукає дітей до самовиявлення за допомогою засобів музичної виразності. Оволодіння дітьми вокально-хоровими навичками та навичками гри на музичних інструментах, а також певними музично-теоретичними знаннями сприяє результативності підготовчого етапу розвитку композиторсько-творчих здібностей учнів. Саме цьому явищу приділяє значну увагу Л.Школяр, яка наголошує, що «значення підготовчого етапу творчості полягає в тому, що у свідомості дитини може звучать музика, вона може мати чітке уявлення про те, якою повинна бути музика, разом з тим, ці музичні уявлення можуть поки що не матеріалізуватися в чіткій формі, в конкретній мелодії» [Школяр, с. 131].

Чільне місце в музичній імпровізації належить взаємодії внутрішніх сил, тобто творчому натхненню. Процес творчого натхнення представляє собою акумуляцію внутрішньої енергії, «енергії горіння» з сукупністю знань, умінь і навичок у галузі музичного мистецтва.

Доречно наголосити, що взірцем творчого натхнення на уроках імпровізації є сам вчитель, який акумулює у собі знання, навички, досвід, майстерність, талант, толерантність і самообмеження. Ці якості необхідно передавати й учням. Намагатися формувати у них творче ставлення і пробуджувати натхнення до створення музичних образів у процесі різних видів імпровізації.

Музична імпровізація – це процес, який потребує крім натхнення, свободу і спокій. В залежності від стану душевної рівноваги чи навпаки, практикою зафіксовані факти імпровізації учнями перед уроком, без посередньої участі й натхнення вчителя.

У шкільній практиці зустрічаються три вида музичної імпровізації, а саме:

• вокальна імпровізація;

• інструментальна імпровізація;

• ритмічна імпровізація;

Розглянемо кожну з них за змістом і формами організації. Перш за все, найбільш поширеним видом імпровізації на уроках музичного мистецтва уважається вокальна імпровізація. Вокальна імпровізація пов’язана з певним досвідом вокально-хорової роботи і полягає у створенні мелодії відповідно до поставленного завдання або за власного натхнення. Прикладом вокальної імпровізації спрямованої на розвиток ладового відчуття може бути завершення на тоніці, або навпаки, на запитальній інтонації запропонованої вчителем фрази. Наприклад, вчитель співає:

Діти завершують мелодію на тоніці:

Другим прикладом можу бути музичний діалог між вчителем і учнем, наприклад:

Вчитель співає:

Учень продовжує музичний діалог:

Ще одним прикладом має бути імпровізація мелодії з текстом, наприклад: вчитель співає «запитання»:

Скажи, скажи, кузнечик,

Где прячешь ти свой дом?

Учень імпровізує у формі «відповіді»:

Мой дом где светит солнишко,

Где зелено кругом.

Наступним прикладом вокальної імпровізації може бути завдання на створення дітьми вірша на запропонований вчителем віршований рифм, а потім створення відповідного варіанта мелодії. Наприклад, вчитель пропонує риму:

Земля

Поля

Пора

Дітвора

На запропоновану риму учні створюють власний варіант віршованого тексту. І від того, скільки учнів у класі, стільки буде створено варіантів віршованого текста. Так, наприклад:

Краща на світі це наша земля,

Ліс і долини, луга і поля.

Прекрасна чудова осіння пора,

І дзвінко сміється навкруг дітвора.

Наступним етапом роботи стає створення кожним учнем мелодії до власного варіанта вірша. І в залежності від характера віршованого текста (веселий або сумний, мажорний або мінорний) створює мелодію у визначеному ладі. Наприклад:

Для виконання зазначеного творчого завдання вчитель повинен продемонструвати зразок подібного творчого доробку. Це необхідно для того, щоб діти чітко уявляли, що від них вимагається. Такі творчі завдання учні виконують з великим задоволенням і навіть відтворюють різні можливі варіанти.

Вокальна імпровізація дає імпульс, завдяки якому синусоїда творчої хвилі піднімається до максимально можливого рівня. Дитина відчуває себе в новій якості, з’являється впевненість у власні творчі здібності й можливість подальшого їхнього розвитку. Переживання успіху творчості активізує внутрішню енергію особистості, виникає бажання творити і насолоджуватися щастям від результатів творчості. Такий енергетичний і емоційний підйом дитини необхідно підтримувати і створювати необхідні умови для подальшого саморозвитку і самовиявлення.

Підсумовуючи можно зазначити, що в процесі музикування і створення різних варіантів вокальної імпровізації відбувається подальше формування вокально-хорових навичок учнів, розвиток ладогармонічного слуху, засвоєння основних понять і спеціальної термінології. Вокальна імпровізація позитивно впливає на анатомо-фізіологічний розвиток дитини, сприяє активізації розумової діяльності, пам’яті, мислення, мовлення та інших психічних процесів.

Інструментальна імпровізація. Різним аспектам та технологіям інструментальних імпровізацій присвячені наукові пошуки Б.Асаф’єва, Л.Безбородової, Л.Дмитрієвої, М.Румер, Н.Терентьєвої, Н.Черноіваненко, Р.Шитикової. Вчені досліджують природу інструментальної імпровізації, можливості дітей в галузі інструментального музикування, пропонують творчі завдання спрямовані на розвиток імпровізаційних навичок учнів різних вікових груп.

Аналіз наукових досліджень із зазначеної проблеми дозволив виявити сутність і дати визначення поняттю інструментальної імпровізації. Отже, інструментальна імпровізація характеризується створенням музичної композиції відповідно до стереотипів музичного мислення індивіда та рівня оволодіння ним тим чи іншим музичним інструментом.

Процес імпровізації носить суто індивідуальний характер і залежить від багатьох чинників, а саме: володіння, чи навпаки, відсутністю навичок гри на музичному інструменті; рівня розвитку музично-творчих здібностей особистості; вікових можливостей учнів; психологічною готовністю дітей до імпровізації; наявністю натхнення необхідного для створення музики.

Діти, які володіють будь-яким музичним інструментом, відвідують музичні школи чи займаються самоосвітою, розвивають власні творчі здібності в процесі інструментальної імпровізації, як на уроках так і під час позакласної діяльності. Вони стають активними помічниками вчителя в організації та проведенні різних проектів і творчих заходів.

Незаперечним є факт, що значна частина дітей у класі не володіють навичками гри на музичних інструментах, за такої ситуації вчителю необхідно використовувати дитячі клавішні інструменти, сопілки, металофони або ксилофони. Незважаючи на те, що ці інструменти мають обмежений діапазон, діти із задоволенням створюють мелодії різні за характером, ритмічним малюнком, динамічним забарвленням.

Варто зазначити, щоб навчити дітей імпровізувати на сопілці, ксилофоні й металофоні необхідно навчити їх навичкам гри на цих інструментах. За такої ситуації повинна проводитися попередня підготовча робота, яка передбачає колективне, групове та індивідуальне навчання. В процесі оволодіння учнями навичками звуковидобування, засвоєння певних музичних стереотипів, діти усвідомлюють зміст творчих завдань. Вони створюють варіанти інструментальних мелодій у формі фрази або музичного речення, відповідно до змісту та характеру музичного твору.

Отже, цілеспрямована робота вчителя спрямована на формування навичок інструментальної імпровізації позитивно впливає на розвиток музично-творчих здібностей молоді, дозволяє удосконалювати уміння і навички гри на музичному інструменті, стимулює розвиток фантазії й музичного мислення, активно впливає на розвиток емоційної сфери особистості.

Ритмічна імпровізація. Ритмічна імпровізація представляє собою найбільш доступний вид музикування, в процесі якого створюються різні ритмічні варіанти у вигляді ритмічного супроводу, дозволяє розвинути почуття ритму у дітей і сприяє засвоєнню різних стилів і жанрів музики. Значення ритмічної імпровізації в музичному розвитку особистості не менш важливе, ніж вплив інших музично-педагогічних технологій і засобів навчально-виховного процесу.

Для створення ритмічного супроводу до шкільної пісні діти мужуть використовувати інструменти-іграшки такі як: брязкальця, бубни, барабани, кастаньєти, трикутники. Л.Дмитрієва наголошує «До пісень можна давать два-три варіанта супроводу, кожен з яких виконують різні групи дітей, що вважається передумовою формування уявлень про принцип варіативності й форми варіацій» [Дмитр, с. 171]. Створення ритмічного супроводу вимагає попередньої підготовки, а саме: підготовка вчителем або учнями ритмічної партитури; створення різних варіантів ритмічного супроводу в залежності від розміра, темпа і жанра музики; досягнення злагодженості під час колективного музикування.

Ритмічна імпровізація в процесі ансамблевого виконання вимагає узгодженності дій кожного учасника, а також колективне відчуття інтерпретації твору, відчуття особливостей жанра та стиля музики. Участь дітей як молодшого так і середнього шкільного віку в колективній творчості, яка не вимагає тривалого занурення та відпрацювання певних прийомів і навичок, стимулює інтерес учнів до музично-творчої діяльності, надає впевненість і віру у власні можливості. У дітей з’являється почуття радості, яке стимулює до нових вершин творчості й сприяє розвитку емоційного відгуку й емоційного співпереживання.

Вчитель повинен підтримувати творче самовиявлення кожної дитини, навіть якщо перші спроби не дали очікуваних результатів. Надзвичайно важливо дати учням відчути власні можливості творчого процесу, допомогти усвідомити технологію творчості, дати можливість відчути увагу і повагу вчителя до індивідуального самовиявлення.

Таким чином, ритмічна імпровізація на уроках музичного мистецтва відіграє важливу роль. Вона сприяє залученню дітей до колективних форм музикування, розвиває почуття ритму, стимулює творчу фантазію, дає змогу повірити у власні можливості й творчі здібності, створює передумови для самореалізації особистості.