Практичне заняття №2

Організація праці: регулювання робочого часу та міри праці

1. Сутність і завдання організації праці.

2. Форми поділу і кооперації праці.

3. Сутність нормування праці, його мета та основні завдання.

4. Поняття про нормативи праці.

5. Види норм праці та їх класифікація.

6. Класифікація витрат робочого часу. Основні методи їх визначення.

7. Методи нормування праці та управління ним.

8. Організація робочих місць.

9. Умови праці та фактори, що їх визначають.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є складовою частиною організації виробництва і повинна забезпечувати раціональне поєднання і розподіл праці в колективі, професійний підбір кадрів, їх ефективну діяльність і умови для реалізації їхніх творчих можливостей; у той же час вона повинна бути науковою, забезпечувати неперервне впровадження у виробництво досягнень науки та передового виробничого досвіду, ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фондів підприємства.

Організація праці на підприємстві включає такі складові:

• поділ і кооперування праці, що передбачають науково-обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи;

• організацію та обслуговування робочих місць, які сприяють раціональному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення обґрунтованих норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організацію підбору персоналу та його розвиток (перекваліфікація, підвищення кваліфікації, планування кар’єри);

• оптимізацію режимів праці та відпочинку протягом зміни, тижня, місяця;

• організацію оплати та матеріального стимулювання праці;

• раціоналізацію трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;

• створення безпечних та сприятливих умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних і психологічних навантажень, формування системи охорони і безпеки праці.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення оптимального режиму праці та відпочинку протягом робочого часу, оскільки робочий час є загальною мірою кількості праці.

У практиці виробничої діяльності встановлюється змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби. Режим праці та відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України (глава IV РОБОЧИЙ ЧАС ст.50-65 та глава V ЧАС ВІДПОЧИНКУ ст.66-84).

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.

Поділ праці на підприємстві – це відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей.

Розрізняють такі основні види поділу праці на підприємстві: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Кооперація праці – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва. Розрізняють такі взаємозв’язані форми кооперування праці: всередині підприємства; всередині галузі; всередині суспільства.

З поміж колективних форм кооперації праці провідне місце посідають групові форми, зокрема, виробничі бригади. Бригада – це організаційно-технологічне і соціально-економічне об’єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на підставі колективної матеріальної зацікавленості й відповідальності. На практиці застосовують два види бригад:

• спеціалізовані – створені з робітників одного фаху;

• комплексні – передбачають залучення робітників різної спеціалізації.

Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) окремими працівниками, чи колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

На практиці нормативні матеріали поділяють на нормативи та норми праці. Нормативи праці – це регламентовані значення (величини) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу і т. ін., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов і чинників виробництва.

До основних видів нормативів належать:

• нормативи режимів роботи устаткування;

• нормативи часу;

• нормативи обслуговування;

• нормативи чисельності;

• нормативи підпорядкованості.

Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані і централізовано розроблені показники витрат праці. На їх основі підприємство розраховує свої норми праці. Нормативи первинні і універсальні, норми – вторинні і локальні.

Норми праці є основою організації праці та виробництва на підприємстві, з яких розпочинається і на яких ґрунтуються всі планово-економічні розрахунки.

Види норм праці:

• норма часу – це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи працівником або групою працівників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов. Норма часу визначається за формулою:

, (1)

де Н_ч – технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції; Т_оп – затрати оперативного часу; Т_орм – витрати часу на обслуговування робочого місця; Т_воп – перерви на відпочинок і особисті потреби; Т_пр – регламентовані перерви з організаційно-технічних причин; Т_пз – витрати підготовчо-завершального часу.

Перші елементи утворюють норму штучного часу:

(2)

Норма штучно-калькуляційного часу (Т_шк) визначається:

, (3)

де Т_шт – штучний час; Т_пз – час підготовчо-завершальної роботи; n – число деталей у партії.

• норма виробітку – це визначений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), який працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов’язані виконати за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників:

, (4)

де Т_зм – тривалість зміни (робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць)); Н_ч – норма часу.

Між зміною норми виробітку і норми часу існує залежність: якщо норма часу зменшується на x %, то норма виробітку зростає на y %:

; (5)

• норма обслуговування – кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або групою працівників (зокрема, бригадою). Норма обслуговування визначається регламентом роботи обладнання та розраховується на підставі норми часу обслуговування:

, (6)

де Т_зм – тривалість зміни; Н_{часуобсл} – регламентований час, що встановлюється на обслуговування одиниці обладнання і розраховується: Н_{часуобсл} = Н_ч х N х K, де Н_ч – норма часу на виконання одиниці обсягу робіт з обслуговування; N – кількість одиниць обсягу роботи з обслуговування одиниці обладнання, робочого місця; K– коефіцієнт, який враховує виконання робітником допоміжних, не властивих йому функцій, не врахованих нормою часу;

• норма чисельності робітників – це встановлена чисельність робітників тієї чи іншої категорії, необхідна для виконання певного обсягу робіт:

, (7)

де m – кількість верстатів; К_зм – коефіцієнт змінності роботи верстатів;

• норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкована одному керівникові;

• нормоване завдання – розрахунковий обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць).

Класифікація витрат робочого часу здійснюється за такими напрямками.

1. Час роботи і час перерв у роботі:

   • час роботи – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Час роботи складається із часу продуктивної роботи (час підготовчо-завершальної роботи; час оперативної роботи; час обслуговування робочого місця) і часу непродуктивної роботи (усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника; виконання роботи для власних потреб);

   • час перерв – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин (час регламентованих перерв; час нерегламентованих перерв).

2. Нормований та ненормований робочий час:

• нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об’єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже, підлягають нормуванню (час продуктивної роботи; час регламентованих перерв);

• ненормований робочий час не є об’єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми (час непродуктивної роботи; час нерегламентованих перерв).

Нормовані затрати робочого часу включаються в норму часу, а саме: затрати основного і допоміжного часу, часу на обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, часу регламентованих перерв та підготовчо-завершального часу. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом.

Ненормовані затрати робочого часу є безпосередніми втратами та в норму часу не включаються. Проведення аналізу структури затрат робочого часу на основі цієї класифікації дозволяє з’ясувати величину втрат та нераціональне використання часу на робочому місці.

Методами вивчення витрат робочого часу є: фотографія робочого часу, хронометраж, фотохронометраж. Фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів.

Фотографія робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без винятку затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.

Хронометраж – визначення витрат часу на виконання тих елементів, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час). Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий.

Фотохронометраж застосовується для аналізу структури витрат робочого часу і для одночасного визначення витрат часу на окремі позиції виробничої операції.

Виділяють такі методи нормування праці (рис. 2.1):

Рис. 2.1. Методи нормування праці

• Аналітичний метод – ґрунтується на вивченні та аналізі методів і прийомів виконання нормованої роботи, організації і умов праці на робочому місці, рівня механізації і ефективності використання обладнання з метою виявлення резервів скорочення витрат праці і підвищення її продуктивності. За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяють на аналітично-розрахунковий (затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих і місцевих нормативів) та аналітично-дослідний (затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу);

• дослідно-статистичний (оціночний) – полягає у визначенні норм на основі досвіду нормування аналогічних деталей і даних про фактичні витрати на їх виготовлення.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є організація робочих місць як первинних ланок виробничої структури. Робоче місце – частина виробничого простору одного чи групи працівників, оснащена основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для проведення певного виду робіт.

Робочі місця класифікуються за такими ознаками:

• за професіями (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);

• за ступенем механізації (робочі місця ручної, механізовані, автоматизовані, апаратурні);

• за ознакою спеціалізації (спеціалізовані, універсальні, спеціальні);

• за кількістю обладнання, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);

• за кількістю виконавців (індивідуальні, колективні);

• за місцем розташування (стаціонарні, пересувні);

• за ступенем рухомості (рухомі, стаціонарні);

• за типом виробництва (масові, серійні, одиничні);

• за специфікою умов праці (робочі місця зі шкідливими умовами праці; робочі місця з небезпечними умовами праці);

• за місцем розташування (підземні, висотні, у приміщенні);

• за кількістю змін роботи (однозмінні, багатозмінні);

• за часом функціонування (постійні, тимчасові);

• за видом операцій (основні, допоміжні).

Організація робочого місця – комплекс заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих та безпечних умов праці для високопродуктивної праці робітників. Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, для пошуку і приведення в дію резервів підвищення ефективності праці використовується механізм атестації і раціоналізації робочих місць.

Умови праці – це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці. Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність працівника: фізичне зусилля; нервова напруга; темп роботи; робоче положення; монотонність роботи; температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні; забрудненість повітря; виробничий шум; вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці; освітленість у робочій зоні.

Запитання та завдання для перевірки знань:

1. Які законодавчі та нормативні документи регламентують організацію праці в Україні?

2. У чому полягає сутність та завдання організації праці?

3. Які складові організації праці? Назвіть напрямки організації праці на виробництві?

4. Регламент робочого часу і часу відпочинку згідно Кодексу законів про працю.

5. Що визначає змінний, добовий, тижневий, місячний режим праці і відпочинку.

6. Суть поділу праці на підприємстві та його види?

7. Кооперування праці та його форми.

8. У чому полягає сутність нормування праці? (КЗпП)

9. Норми праці згідно Кодексу законів про працю.

10. Мета нормування праці?

11. Які завдання нормування праці?

12. Які заходи спрямовані на покращення роботи з нормування праці?

13. Охарактеризуйте класифікацію затрат робочого часу.

14. Які складові часу перерв? Охарактеризуйте їх.

15. Які ви знаєте методи вивчення затрат робочого часу шляхом спостереження?

16. Назвіть основні види фотографії робочого часу.

17. Дайте визначення хронометражу. З якою метою він проводиться?

18. Охарактеризуйте основні етапи проведення хронометражного спостереження.

19. Який взаємозв’язок між нормами та нормативами праці? Назвіть види норм праці.

20. Назвіть елементи, які входять у норму штучного часу?

21. Як поділяються норми праці за ступенем обґрунтованості?

22. Які ви знаєте основні методи нормування праці? Поясніть їх переваги і недоліки.