2.2. Обслуговування делегацій

Одночасно з охороною палаців було видано наказ про забезпечення господарського обслуговування об’єктів, тобто їх сервіровку, створення комфорту і необхідних запасів продуктів харчування, організцію їдалень, буфетів і кухонь, забезпечення необхідним інвентарем і обслуговуючим персоналом. Вирішенням цих питань займалися генерал-лейтенанти А. М. Горностаєв та А. Я. Єгнаташвілі.

Про якість обслуговування Черчилль писав так: „Наші господарі зробили все можливе, щоб створити нам комфорт, і з радістю приймали будь-яку, навіть випадкову скаргу. Одного разу Портал був дуже задоволений, побачивши великий скляний акваріум, у якому росли рослини, але помітив що там немає ні однієї рибки. Через 2 дні сюди була доставлена літаком ціла партія золотих рибок” [8, с. 35].

Колишня 17-літня медсестра Євгенія Шульгіна стала офіціанткою. Вихователька дитбудинку з казахського Актюбинська приїхала в Ялту у 1944 р. разом з військовим шпиталем. Його на деякий час розмістили в одному з корпусів Лівадійського палацу. „Несподівано в січні 1945 р. мене та ще 4−х медсестер запросили в комендатуру палацу дати підписку про нерозголошення. Але що саме ми не повинні розповідати – не сказали, − згадує Євгенія Іванівна. – Повідомили, що будемо обслуговувати важливу делегацію в якості офіціантів” [21, с. 7].

Медсестри могли майстерно перев’язувати поранених, але не знали як правильно сервірувати стіл. На навчання їх передали сестрі-господарці, яку спеціально привезли з Кремля. Вона навчала їх правилам розкладання приборів і подачі страв за новою на той час методикою – „в обноску”. За день до конференції Євгенії видали батистову сукню з фартухом і туфлі з набитою на підошву і каблук повстю. Офіціантки мали зберігати повну тишу, тому і на стіл стелили тонке байкове покривало і лише потім скатертину, щоб посуд не дзвенів [21, с. 7].

Про те, що її першими клієнтами стануть керівники СРСР, США та Великобританії Шульгіна дізналася під час конференції. Будівлю палацу і парк зайняли працівники НКВС. На рейді стояли військові кораблі. Військовополоненні прибирали територію, робили косметичний ремонт фасаду будинку, який під час війни фактично не постраждав. А за два дні до зустрічі делегації виріс трьохметровий зелений паркан. Його збудували за ніч по периметру палацу і поки тривала конференція, за паркан нікого з обслуговуючого персоналу не пропускали.

За кожною офіціанткою закріпили „свою” делегацію. Є. Шульгіній дістались американці. Президент США приїхав у Лівадійський палац увечері 3 лютого 1945 р. З огляду на те, що засідання проводились в царській столовій, то годували американську делегацію у більярдній. Лише одного разу у молодої дівчини здригнулись руки, коли вона побачила Сталіна. „Але мені було 17 років і я не звернула увагу, що тут був присутній сам Верховний військовокомандуючий”, − поринає у спогади Євгенія Іванівна [21, с. 7]. Її більш за все цікавили молоді офіцери, які стояли в оточенні.

Кожен пост охорони складався з трьох військових – радянського, американського і англійського. Євгенію вразили радянські військові, вдягнені у парадні кітелі, галіфе, начищенне взуття, а не іноземці. Виняток становив двометровий чорношкірий офіцер, котрий возив коляску з президентом США.

Як для військового часу кухарі пригощали гостей щедро. Певні корективи американці внесли лише до сніданку. Вони не могли зранку споживати пиріжки і чорну ікру. Хоча Сталіну така ранішня трапеза дуже подобалась. На сніданок усі споживали ще й омлет. Для американської делегації його готували з спеціального яєчного порошка, котрий американці привезли із собою. Через це над ними глузували, говорячи: „Американці до нас зі своїми яйцями завітали!” [1, с. 7]. На обід подавали бульйон з сухарями і горілкою, телячі відбивні і кортоплю фрі, портвейн, фрукти. На полуденок – чай, каву, а під час вечері − парові котлети. Якось іноземцям дали спробувати щі. Рузвельту дуже сподобалось, після чого він попросив подавати йому „російський суп” щодня.

Разом Сталін, Рузвельт, Черчілль сідали за стіл в більярдній Лівадійського палацу лише двічі: під час урочистого сніданку в перший день Кримської конференції і офіційного обіду в останній. Тоді до меню додавали більше алкоголю і чорної ікри. А 9 лютого 1945 р. усі троє позували для фотокамер і фотокореспондентів в італьянському подвір’ї. Сталін сидів ліворуч. Загалом Рузвельт був вражений красою Криму. Він добре себе почував і просив радянське керівництво продати йому Лівадію, оскільки любив лісництво і мріяв посадити велику кількість дерев [15, с. 29].

До нашого часу збереглися спогади ще однієї медсестри Галини Сербіної, яка також працювала не за своїм професійним призначенням. В одній із кімнат другого поверху Лівадійського палацу була оснащена буфетна: ліворуч стояв великий стіл, праворуч від дверей − шафи. Їжу готували московські кухарі. Солдати на ношах в ящиках носили посуд і столові прилади. Приїхало чотири московських офіціанта.

Після сніданку, до початку пленарних засідань, Г.Сербіна повинна була пройти по відкритих кімнатах і перевірити електроприлади, подивитись, чи немає там недопалок. Наступного дня − перевірити туалети і коридори. В кімнаті Рузвельта Сербіна ніколи не була, але працювала в суміжних приміщеннях, наприклад в Білому залі. В попередній парадній царській столовій вона була зобов’язана перевіряти стіл, за яким проходили пленарні засідання і кожен день піднімати скатертину і заглядати під неї. Про знахідки повідомляти чергового офіцера.

Обслуговуючий персонал не ставився до відома про термін закінчення конференції, тому, коли почули про це, терміново почали розбирати поміж собою столові приклади на згадку про ялтинську подію. Зокрема, Сербіна забрала собі маленьку кавову ложичку, якою користувався Рузвельт [13, с. 5]. У 1995 р., в зв’язку з 50-річчям Кримської конференції, вона передала її в дарунок Лівадійському палацу-музею.

Після закінчення конференції Черчилль разом з донькою Сарою виїхали у Севастополь. Прем’єр−міністру кортіло подивитися на поле битви у Балаклаві і відвідати могилу лорда Реглана. 13 лютого 1945 р. він побував там разом з начальниками штабів і командувачем Чорноморським флотом. Сталін з цього приводу записав: „Я знав, що один із предків Черчилля з роду Мальборо загинув під час Кримської війни під Севастополем, і дав команду знайти його могилу. Під час зустрічі в Москві я нагадав про це британському прем’єрові і відзначив, що його присутність у Криму прискорить пошуки могили прославленого родича. При цьому я „забув” сказати, що вона вже знайдена і знаходиться у віданні чекістів. Таким чином, я „убив двох зайців”: і самолюбивість Черчилля потішив, і до Севастополя його відправив, аби британський прем’єр побачив і запам’ятав, що наробила війна на радянській землі” [4, с. 187].

Наступного ранку, 14 лютого 1945 р. Черчилль виїхав автомобілем у Саки, де його чекав літак. На аеродромі був вишикуваний караул з військ НКВС. Черчилль провів їх огляд у своїй звичній манері, заглянув кожному солдату в очі. Потім вилетів через Афіни у Єгипет, а 19 лютого вже вилетів в Англію. За тиждень він запропонував Палаті общин підтримати результати Кримської конференції [8, с. 26].

У листі до Сталіна від 18 лютого 1945 р. Черчилль подякував уряд СРСР і генералісимуса особисто за теплий і дружній прийом: „На нас справило глибоке враження мистецтво організації та імпровізації, дякуючи яким, конференція протікала в такій приємній та розташовуючій обстановці, і ми всі зберігаємо самі щасливі згадки про неї. До цього я повинен додати особисте вираження моєї вдячності та подяки” [3, c. 259 ]. Подібну подяку Сталін отримав і від президента США. Рузвельт писав у листі: «Покидаючи гостинні береги Радянського Союзу, я глибоко вдячний Вам за велику кількість люб’язності, які Ви надали мені, коли я був Вашим гостем в Криму. Я їду з дуже підбадьореним настроєм» [4, с. 272].

Отже, СРСР повністю забезпечив комфортне перебування іноземний делегацій в Криму. Навіть вивчилися гастрономічні та естетичні смаки президента США та прем’єр-міністра Великобританії. Спеціально для Рузвельта одна із кімнат Лівадійського палацу була пофарбована у блакитний колір. Проте обслуговуючого персоналу не вистачало. Офіціантами працювали навіть медсестри. Персонал щодня перевіряв кімнати резиденцій на наявність підозрілих предметів і повідомляв службу безпеки. Зі спогадів лідерів країн−союзниць випливає, що усі іноземні гості були задоволенні прийомом та висловлювали вдячність Сталіну.