Розділ II організація заходів з обслуговування делегацій

2.1. Підготовка кримських палаців до прийому делегацій

Крим суттєво постраждав від німецьких окупантів. У якому стані перебував півострів, чітко видно зі спогадів президента США: „Нас перш за все вразили спустошення, спричинені війною. По дорозі часто зустрічались вщент зруйновані будівлі, спалені автомобілі, поїзди, підбиті танки тощо. Потім, 1 березня, я доповідав конгресу, що в Севастополі не вціліло й дюжини будинків” [3, с. 269]. Попри це до початку червня 1944 р. в Ялті вже функціонували хірургічна на 75 ліжок та інфекційна на 65 місць лікарні, 2 диспансера, дитячий садок на 50 місць, санепідемстанція. Працювали 4 початкових та 1 неповна середня школи. Нараховувалося 32 торгових підприємств, в тому числі 15 крамниць, 5 їдалень. Функціонували клуб, бібліотека [18, c. 3].

Ремонт, облаштування приміщень, виділених для робочого апарату конференції, проводились форсованими темпами і мали бути завершені не пізніше 23 січня 1945 р. Палаци Південного узбережжя – Лівадійський, Воронцовський, Юсуповський, де планувалося розташування делегацій, були сильно пограбовані. Устаткування, меблі, продукти, звозили в Крим зі всієї країни. Вся обстановка, прилади та внутрішня оздоблення постачались із Москви. В Лівадії, Кореїзі, Алупці встановили по декілька електростанцій, метробудівники побудували бомбосховища [17, с. 28].

Заступник Наркома закордонних справ І. Майський згадував, що „потрібно було багато чого виправити, відродити, привести в порядок. Це була дуже велика, важка і копітка праця. Досить сказати, що в Крим було доставлено більше 1500 вагонів обладнання, будівельних матеріалів, меблів. Усі зусилля увінчались безсумнівним успіхом, і учасникам конференції був забезпечений максимально можливий на той час комфорт” [18, с. 27].

В цей період в Криму діяла Особлива будівельно-монтажна частина „Севастопольбуд”. На 1 січня 1945 р. вона складалась з 5036 вільнонайманих людей і 5348 військовополонених. Саме з них відібрали найбільш кваліфікованих робітників. Також на Південне узбережжя направлялися спеціально навчені реставратори та спеціалісти з інших суспільних та військових будівельних організацій.

Під час проведення конференції Лівадійський палац став резиденцією делегації США на чолі з Ф. Рузвельтом. Рузвельт не міг пересуватися без сторонньої допомоги, тому з метою створення найбільш комфортних умов для його життя і діяльності, радянська сторона запропонувала проводити пленарні засідання конференції в американській резиденції. Палац був збудований за проектом архітектора М. П. Краснова у 1911 р. В листопаді 1941 р. Лівадію окупували гітлерівці, а в квітні 1944 р. селище звільнили війська Окремої Приморської Армії. В Лівадії були повністю зруйновані корпуса здравниць, побудовані в радянський час. В руїнах лежав Малий палац, світський корпус якого був підпалений німцями при відступі. Вцілів лише Білий Лівадійський палац.

Начальником охорони та комендантом Лівадійського палацу був назначений начальник управління НКВС по Краснодарському краю комісар держбезпеки Н. Д. Горлинський, а його заступником − А. Д. Бесчастнов. „Лише на наступний день, − згадував він, − нам пояснили, навіщо ми були викликані і що нам потрібно робити” [32, с. 176]. З метою маскування резиденції американців білі стіни фасадів палацу замасковувались темними плямами, йшли роботи по реставрації та устаткуванню внутрішніх приміщень та паркової зони. 27 січня 1945 р. Л. Берія доповідав Сталіну: «Для розміщення керівника американської делегації та наближених до нього осіб підготовлений Лівадійський палац у складі 43 кімнат площею 1902 кв. м.» [32, с. 176]. Усього для американської делегації було підготовлено та обладнано 91 кімната площею 3105 кв. метрів. Для обслуговуючого персоналу в Ялті організовано гуртожиток з кухнею та їдальнею на 60 осіб. У разі необхідності у гуртожитку могло бути розташовано до 100 осіб [32, с. 176].

Всі приміщення були забезпеченні меблями, постільною білизною, сервіровкою стола. Налагоджена робота опалювальної системи, водопроводу, електроструму, теплого водопостачання; приведені в порядок парк та під’їзні шляхи до палацу. Основний корпус був забезпечений автоматичним телефонним зв’язком на 20 номерів. Через нього члени американської делегації могли зв’язатись з резиденціями радянської та англійської груп, з портами та аеродромами. У підвалі палацу було обладнано бомбосховище, яке б гарантувало безпеку від обвалу будівлі. Напередодні конференції радянські солдати щіточками вимивали поверхню мармурового палацу, щоб гідно прийняти конференцію [32, с. 176].

3 лютого близько 18.00 автомобілі з членами американської делегації на чолі з Рузвельтом прибули у Лівадійський палац. Місце резиденції американцям дуже сподобалось. Рузвельт проживав на першому поверсі палацу. У розпорядженні президента були приймальня, кабінет, спальня. Колишня імператорська більярдна кімната була перетворена в особисту їдальню президента США.

Ветеран держбезпеки полковник Н. М. Ходжаєв запам’ятав, як Рузвельт, куди б не їздив, брав із собою когось із членів родини. Так як в звичайному ліжку він спати не міг, то завжди возив з собою похідне ліжко, яке взяв і на Ялтинську конференцію. Однак, коли він зайшов у відведену йому і його дочці кімнати, був вражений інтер’єром та створеним комфортом. Все було на його смак. Штори на вікнах, драпірування на дверях, покривало на ліжку, і навіть телефонні апарати у всіх кімнатах блакитного кольору. Цей колір був найулюбленішим кольором президента. За пропозицією Рузвельта, власний фотограф сфотографував кімнати з обстановкою в резиденції для показу дружині Елеонорі Рузвельт [17, с. 27].

Англійська делегація розміщувалася в Воронцовському палаці. Цей палац, за задумом, повинен був виступати в якості літньої резиденції генерал-губернатора Новоросійського краю (південна частина України і Кримський півострів) графа М. Воронцова (1782 – 1856). Будівництво палацу тривало з 1828 по 1848 роки. Під час Другої світової війни палац вдалося врятувати від руйнування. Резиденція англійців значилася в документах органів держбезпеки як „об’єкт №3”. Начальником охорони та комендантом палацу було назначено наркома внутрішніх справ Грузинської РСР комісара держбезпеки 3 рангу Г. Т. Каранадзе [32, с. 181].

«Для розміщення керівника англійської делегації та наближених до нього осіб, − вказувалося в документах НКВС, − в головному корпусі колишнього Воронцовського палацу підготовлено 22 кімнати площею 600 кв. метрів, в тому числі три окремі трьохкімнатні квартири з усіма зручностями. Для розташування учасників делегації підготовлені: у колишньому Шувальському корпусі палацу 23 кімнати площею 899 кв. метри, у 2-х км від палацу − дві будівлі з 23 кімнат площею 546 кв. метрів, а також дім відпочинку військового округу з 24 кімнат, розрахований на гуртожиток для 100 осіб. Всього для англійської делегації було підготовлено 68 кімнат площею 1545 кв. метрів та гуртожиток на 100 осіб» [32, с. 181].

З цього приводу Черчилль писав: „Мені та ведучим членам англійської делегації була запропонована вілла, близько п’яти миль звідсіля, збудована на початку XIX ст. англійським архітектором для російського графа Воронцова, минулого посла імператора при англійському дворі. Решту членів делегацій розташували в двох домах відпочинку, близько 20 хвилин ходьби від нас, де вони, включаючи високопоставлених офіцерів, спали по 5-6 чоловік у кімнаті, але на це, здається, ніхто не звертав увагу” [8, с. 27].

Також були приведені у порядок парк та під’їзні шляхи. Феодосієць Іван Зазвонов на той час був серед солдатів, яких у грудні 1944 р. направили до Криму для проведення масштабної „господарської операції” напередодні Ялтинської конференції. Бійцям поставили завдання: за півтора місяці привести до ладу дороги, парки, палаци і будівлі в Алупці, Корєїзі та Лівадії. „Ми уявлення не мали, навіщо нас з Москви за 1,5 тис. км привезли до моря, — згадує Іван Васильович. — Погода наприкінці грудня стояла чудовою. У пам’яті залишилася картинка: великий зовнішній термометр на Левовій терасі палацу показував температуру +16 ºС. Нашу роту розселили у двоповерховому будинку біля пошти і в перші дні нічим, окрім стройової підготовки, не займалися. Але це ми могли робити і у себе на плацу Покровських казарм. І лише, коли почали виходити на прибирання палацової території, з’явилися припущення і чутки. Правда, ніякої конкретики від командирів рот добитися не могли — вони, напевно, ще й не знали, що палац призначений для англійської делегації” [26, с. 7].

У Воронцовському палаці була організована автоматична телефонна станція на 20 номерів. До станцій були прикріплені співробітники НКВС-НКДБ, які володіли англійською мовою [32, с. 181]. Усі меблі до Алупки везли з Москви. Бірки на гарнітурах вказували на їх приналежність: готель «Савой» або «Національ». За декілька днів до початку конференції до Алупки стали заїжджати допоміжні служби англійської делегації: зв’язківці, шофери, обслуговуючий персонал. Спілкування росіян і англійців було дружнім. Іноземці хотіли отримати на пам'ять сувеніри. Тому приходилося солдатам знімати зірочки з шапок та робочих гімнастерок і дарувати іноземцям [26, с. 7].

«За охорону англійської делегації відповідав полковник Кузнєцов. Під час роботи він постійно знаходився поряд з нами, — розповідає Іван Васильович. — Полковник був статечним чоловіком, і в той же час відкритим, доступним, жартував і вражав нас своєю ерудицією — давав пояснення з будь-якого питання, що стосуються історії і культури. Наприклад, у підвалі ми знайшли якусь штуковину з штирями на набалдашнику, типу селянського безміна. А Кузнєцов посмішкою пояснив нам, що це булава гетьмана України, розповів, що вона означала в минулі часи. Ну, ми про булаву чули, але бачити раніше не доводилося. І він дозволив кожному з нас потримати її в руках. У підвалі знаходилося багато картин, книг. Потім деякі з цих картин були вивішені в залах палацу перед конференцією. Приміщення бібліотеки знаходилися у відремонтованому стані із стелажами, але книги залишалися в підвалі. До нашого приїзду ремонт палацу в основному завершився, а заповнювати його довелося нам, солдатам» [26, с. 7].

Охорона траси до Південного берегу була доручена місцевим військовим частинам. Охорону делегацій здійснювали два зведені полки, сформовані в Москві. Роту Зазвонова призначили в перше кільце охорони англійської делегації — по периметру палацу із зовнішнього боку. Пости були рухомими і стикувалися між собою. Пост Зазвонова починався від в’їзних воріт з боку Алупки і закінчувався біля фонтану „Трільбі”. Ворота у внутрішній двір охороняли наші молоді лейтенанти. Центральний вхід в апартаменти Черчилля охороняли двоє — радянський і англійський охоронці. „Нас вразила розповідь помічника командира взводу Любодєєва, який стояв на „варті” разом з англійцем, — розповідає І. Зазвонов. — Той міг під час чергування сидіти на стільці! Англієць казав Любодєєву, який трохи розумів англійську, що у них така демократія — вони можуть не вставати навіть при появі Черчилля. Для нас це здавалося чимось неймовірним. Ми це так і розуміли: нам пускають пил в очі!” [26, с. 7].

Інших постів у англійців не було. Солдати виконували господарські функції, працювали шоферами. Форму носили кольору хакі і чомусь всі ходили в гумових чоботях. З основною делегацією прибула „Морська гвардія”. Вони займалися супроводом Черчилля і його помічників. Наші стояли на своїх постах по 6 годин без підміни. Потім відпочинок 6 годин і знову на шестигодинний пост. Після другої зміни дозволялося відпочивати 12 годин, а потім знову на 6, після яких відпочинок тривав 18 годин. У 18-годинну перерву командири роти ще добавляли кілька годин занять: з політ підготовки або стройової служби. На озброєнні перебувала гвинтівка СВ — напівавтомат з 10-зарядним магазином. Охороні було наказано всіх членів англійської делегації вітати лише „по-єфрейторські”: стояти по стійці смирно, відкидаючи убік гвинтівку, приклад коло ноги.

Перед початком Кримської конференції в англійській і американській резиденціях КДБ встановив підслуховуючу апаратуру. Основна робота конференції проходила в Лівадії, але попереднє обговорення питань, що виносились на порядок денний, велося на нарадах міністрів закордонних справ почергово в місцях розташування кожної делегації. Двічі ці наради збиралися в парадній їдальні Алупкінського палацу. Після закінчення засідань конференції голови держав по черзі давали обіди в своїх резиденціях. Відбувся прийом і у Воронцовському палаці, на який прибула делегація СРСР на чолі зі Сталіним. Про ступінь пильності його охорони говорить випадок пов'язаний з сумочкою. Одна з цікавих пані, виглядаючи з вікна палацу, поряд із собою поклала сумочку. Це було помічено пильним оком охорони і поки сумочку не прибрали, Сталін до приміщення не входив [26, с. 7].

Юсуповський палац, де розміщувалася радянська делегація, був побудований в Кореїзі, в стилі італійського ренесансу, архітектором Н. П. Красновим для однієї з найбагатших аристократичних династій Росії − Юсупових, оскільки князь Фелікс Юсупов був генерал-губернатором Москви. Друга світова війна залишила палац неушкодженим. Звідси Сталін послав коротку радіограму Черчиллю: „Я вже на місці” [8, с. 28]. „Є речі, котрі не підлягають поясненню, − відмічав у своїй роботі В. Н. Гуркович. − Наприклад, на Південному березі Криму існував ряд дореволюційних споруд, палаців, вілл чи дач. Багато з них не поступались комфорту та презентабельності Юсуповському, а деякі, навіть, кращі. Окрім цього, палац знаходився під горою. Скрізь була виставлена охорона” [32, с. 173].

Начальником охорони та коментатором Юсуповського об’єкту був призначений начальник Управління НКВС по Краснодарському краю комісар держбезпеки А. П. Медведєв. Для розташування радянської делегації в головному корпусі Юсуповського палацу було підготовлено 20 кімнат площею 610 км. метрів, в тому числі прийомний зал в 77 кв. метрів. Окрім цього, відремонтовано три корпуси, прилягаючі до основної будівлі з 33 кімнатами площею 550 кв. метрів. Всього для розташування радянської делегації було надано 53 кімнати загальною площею 1160 кв. м. [32, с. 174].

Усі приміщення, як і у попередніх палацах, були обставлені меблями, проведено телефонний зв’язок. У 100 метрах від основного корпусу було збудовано бомбосховище, що складалось із трьох кімнат площею 61 кв. метр. Для охорони керівника радянської делегації додатково було виділено 100 оперативних робітників і загін охорони з 500 бійців зведеного загіну НКВС [32, с. 175].

В апартаментах поруч зі Сталіним розташовувались Молотов та Берія. Військові представники проживали окремо. Але щоденно ввечері, після закінчення засідань, а іноді і зранку в Юсуповський палац приїжджав генерал армії Антонов. Тут пройшла нарада міністрів закордонних справ та урочистий обід на честь президента США і прем'єр-міністра Великобританії.

Таким чином, робітники чудово розуміли, які обов’язки покладалися на них, тому намагалися працювати швидкими темпами, щоб якнайшвидше відремонтувати пошкоджені війною будівлі. На кожен з об’єктів були призначені начальники охорони та коменданти. З приїздом делегацій у свої резиденції, усі були задоволені: Рузвельт − Лівадійським палацом, а Черчилль − Воронцовським, оскільки він раніше належав графу Воронцову, − у минулому посла імператора при англійському дворі.