32

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КРИМСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ” (м. ЯЛТА)

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ, ПРАВОЗНАВСТВА ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ, БЕЗПЕКИ ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ ЯЛТИНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 1945 РОКУ

Курсова робота

студентки 1 курсу,

спеціальність

„Історія. Географія”

Ванькевич Катерини Миколаївни

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

доцент кафедри історії, правознавства

та методики викладання

Михайлюк Марина Володимирівна

Ялта – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП….…………………………………………………………………... РОЗДІЛ 1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНАМИ НКВС ОХОРОНИ ТА БЕЗПЕКИ ІНОЗЕМНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ 1.1. Забезпечення безпеки на суші................................................................ 1.2. Забезпечення безпеки на морі та в повітрі............................................ РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХОДІВ З ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕЛЕГАЦІЙ 2.1. Підготовка кримських палаців до прийому делегацій......................... 2.2. Обслуговування делегацій...................................................................... ВИСНОВКИ….……………………………………………………………. СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ….………………………………... ДОДАТКИ......................................................................................................

3 5 9 14 21 25 27 30

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена процесом пошуку нової концепції пояснення подій і явищ Другої світової війни, переглядом радянської історіографії щодо питань організації і проведення Ялтинської конференції лідерів антигітлерівської коаліції. Зустріч „Великої трійки” в Ялті пройшла на вищому рівні, а безпека і рівень обслуговування і забезпечення комфорту для іноземних делегацій стали візитною карткою радянського уряду і „обличчям” Сталіна. Однак радянська історіографія приділяла недостатньо уваги темі дослідження, а вчені „української” історичної школи взагалі не звертали на неї належної уваги. Відтак діяльність органів охорони, обслуговуючого персоналу, забезпечення безпеки іноземних делегацій малодосліджена. Переглядаючи численні публікації істориків, можна зробити висновок, що вони вимагають критичного переосмислення. Відтак пропоноване дослідження зберігає свою актуальність.

Метою дослідження є з’ясування процесу підготовки органів держбезпеки до прийому, обслуговування та забезпечення охорони іноземних делегацій під час проведення Кримської конференції у лютому 1945 р. Виходячи з мети були поставленні наступні завдання:

1. Проаналізувати історіографію та джерельну базу теми дослідження.

2. Дослідити підготовку кримських палаців до прийому делегацій.

3. З’ясувати готовність обслуговуючого персоналу до обслуговування конференції.

4. Охарактеризувати умови забезпечення охорони та безпеки на морі та суші.

Об'єктом дослідження є Кримська міжнародна конференція, яка проводилась у м. Ялта у лютому 1945 р.

Предметом дослідження є організація обслуговування, охорони та безпеки Ялтинської конференції 1945 р.

Методи, що використанні при написанні курсової роботи: історико-описуючий, проблемний, системного аналізу.

Новизна роботи полягає в тому, що пропонована тема стала предметом спеціального вивчення в рамках дослідження загальної тематики Ялтинської конференції.

Апробація роботи відбулася на науково-практичній конференції «XIV тиждень науки», що проходила в Кримському гуманітарному університеті протягом 29-30 березня 2012 р. Стаття «Організація заходів з обслуговування делегацій на Ялтинській конференції 1945 р.» подана до друку в збірник матеріалів конференції.

Джерела та історіографія. Основу для дослідження діяльності Кримської конференції склали документи органів держбезпеки, які збереглися у архіві Лівадійського палацу, а також теоретичні розробки, що містяться в працях російських і іноземних учених. У роботі здійснено огляд основних публікацій, які торкаються питання підготовки до Ялтинської (Кримської) конференції. Найбільш ґрунтовно це питання висвітлив С. В. Юрченко у праці „Ялтинская конференция 1945 года: хроника создания нового мира”[34], де серед решти питань висвітлюється робота обслуговуючого персоналу.

Серед джерел звертає на себе увагу збірник Л. Ф. Ковальової „Крымская конференция 1945 года в воспоминаниях и документах”[1], який містить спогади керівників СРСР, США і Великобританії про підготовку і проведення Ялтинської конференції 1945 р. Газетні статті А. Коновалова „Офіціантка Ялтинської конференції Євгенія Шульгіна”[17] і С. Смолянникова „Таємниці Ялтинської конференції”[27] повідомляють про організацію обслуговування членів іноземних делегацій. У 2−томному виданні „Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентами США и Премьер - Министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941-1945 гг”[20] представлене листування Й.Сталіна з Президентами США Ф.Рузвельтом і Г.Труменом та з Прем’єр-Міністрами Великобританії У.Черчиллем і К. Эттлі в роки Другої світової війни, де, зокрема йдеться про прийом і обслуговування делегацій в Криму. В книзі В. Бережкова „Сторінки дипломатичної історії”[6] також описується процес формування антигітлерівської коаліції, зустрічі лідерів в Тегерані, Криму, Потсдамі.

Таким чином, джерельна база для написання курсової роботи є достатньою.

Структура роботи складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи 32 с.

Розділ I забезпечення органами нквс охорони та безпеки іноземих делегацій

1.1. Забезпечення безпеки на суші

У 1945 р. лідери країн антигітлерівської коаліції Рузвельт, Черчилль і Сталін (Дод.1) вирішили влаштувати особисту зустріч для обговорення питання післявоєнного устрою. Ідею зустрітися утрьох і обговорити віч−на−віч всі наболілі питання висунув Рузвельт і її підтримав У. Черчилль. Свої думки Рузвельт висловив у листі голові Раднаркому СРСР від 19 липня 1944 р. Проте Сталін лише через тиждень повідомив про бажаність пропонованої наради, але заперечив проти її проведення за межами своєї країни. Рузвельт був готовий куди завгодно летіти або їхати для такої зустрічі. Схильний не залишати без відповіді будь-які кроки партнера, він передав у подарунок Сталіну через посла в Москві свій бюст.

Місце зустрічі було обране не відразу, а в ході довготривалих консультацій і пошуку компромісу. Президент США пропонував Північну Шотландію, Кіпр, Афіни чи Мальту, прем’єр-міністр Великобританії – Олександрію чи Єрусалим, але керівник СРСР наполягав на Південному узбережжі Криму. В ході подальших дискусій радник президента США Гаррі Гопкінс запропонував провести нараду в одному з міст радянського чорноморського узбережжя. Рузвельт підтримав пропозицію, узгодив її з Черчиллем і Сталін погодився на зустріч в Ялті [25, с. 2].

За деякий час Гопкінс роздратовано записав: „Усі близькі радники президента заперечували проти його поїздки в Росію. Більшість з них не любили росіян або не довіряли їм, вони ніяк не могли зрозуміти, чому президент США повинен летіти через увесь світ, щоб зустрітися зі Сталіним. <…> Я був впевнений, що врешті решт президент поїде до Криму, і перш за все тому, що це була ще не досліджена ним частина світу, а допитливий розум завжди примушував його шукати нові незвичайні місця.” [17, с. 27].

Сталін добре розумів свою військово−політичну перевагу, адже після Вісло-Одерської операції радянські війська перебували в 60 км від Берліна, а союзники лише в 500 км. Як зазначав італійський дослідник Дж. Боффа, „Сталіну вдавалось добиватися, щоб трьохсторонні зустрічі на вищому рівні проходили у тих місцях, при тих обставинах і у ті моменти, які не могли залишати жодних сумнівів щодо необхідності рахуватися з представленою державою як з рівною собі” [12, с. 155].

За пропозицією Черчилля конференція мала проходити під кодовою назвою „Аргонавт”, на зразок давньогрецької легенди про героїв, які на кораблі „Арго” здійснили подорож у чорноморську Колхіду за міфічним Золотим руном. 22 січня 1945 р. Рузвельт таємно відплив від берегів США на борту крейсера „Куінсі”. 2 лютого прибув у порт Ла-Валетта (острів Мальта), де його чекав Черчилль, який прилетів сюди раніше. Того ж дня за обідом у каюті американського корабля були остаточно узгоджено позиції обох країн на зустріч з третьою стороною. Зокрема, домовлено про небажаність, „щоб росіяни окупували в Західній Європі більше того, що необхідно” [25, с. 2].

На підготовку міжнародної конференції і приведення півострова у належний вигляд Радянський Союз мав два місяці. Переліт, приземлення, пересування Кримом і власне проведення конференції становило небезпечну справу. В лютому 1945 р. півострів, його архітектурні об’єкти, повітряні і наземні шляхи знаходились у радіусі дій німецької авіації, що базувалась на півночі Італії, в Австрії, Угорщині. Не виключалися намагання німців здійснити терористичні акти проти „Великої трійки”, що мали місце під час Тегеранської конференції (1943 р.), коли йшло полювання абверу на керівників СРСР, США та Великої Британії. Про це свідчила й активізація німецької агентури в Криму, від якої вимагали, зокрема, щоденної інформації про „погоду”. Нацисти планували авіаналіт, щоб бомбовим ударом обезголовити антигітлерівську коаліцію. Проте на території України готувалося і запасне місце в Одесі. Тут теж обладнувались відповідні приміщення, засоби зв’язку, посилювалась охорона. Це слугувало й відволікаючим маневром, який мав відвернути увагу ворога від Ялти [32, с. 53].

Організацію безпеки на морі та на суші взяла на себе країна – організатор конференції. 8 січня 1945 р. Л. Берія підписав наказ про „Забезпечення охорони та безпеки під час особливого періоду”. При цьому організація охорони об’єктів спеціального призначення, прилеглих до них територій і доріг, керівництво роботами по підготовці будівель, їх оснащенню і забезпеченню зв’язку, покладалася на заступника наркома внутрішніх справ СРСР, генерал-полковника С. Н. Круглова та начальник Головного управління НКВС генерал-лейтенант П. В. Федорова [32, с. 47].

Згідно з наказом наркома внутрішніх справ СРСР від 8 січня 1945 р. „Про спеціальні заходи у Криму” територія від Сакського аеродрому до Ялти була поділена на кілька оперативних секторів. Виходячи зі спогадів заступника наркому держбезпеки, полковника М. Ходжаєва перший сектор, який він очолював, охоплював територію від Сакського аеродрому до Сімферополя. В його функції входили: організація прийому літаків з головами делегацій та супроводжуючими особами, забезпечення безпеки під час руху автомашин по відповідній ділянці автотраси. Другий сектор охоплював територію від Сімферополя до Алушти. Сектор займався забезпеченням охорони під час руху автотранспорту на цій ділянці траси. Начальником 2-го оперативного відділу був призначений нарком внутрішніх справ Кримської АРСР генерал-лейтенант В. Т. Сергієнко. Третій оперативний сектор забезпечував безпеку проїзду делегацій по трасі від Алушти до Ялти. Начальником був призначений нарком внутрішніх справ Грузинської РСР генерал-лейтенант А. Т. Каранадзе [6, с. 156].

Однак існують й інші дані щодо поділу на сектори. Перший включав дорогу від Сак до Сімферополя. Другий охоплював місто Сімферополь. Третій пролягав від Сімферополя до Алушти і очолював його нарком держбезпеки Кримської АРСР П. М. Фокін. Четвертий сектор (м. Алушта – м. Ялта - Байдарські ворота) та п'ятий сектори (Байдари − м. Севастополь) - очолювали наркоми держбезпеки Північно - Осетинської АРСР В. А. Какучай та Абхазької АРСР І. А. Гагуа [6, с. 156].

Для забезпечення безпеки траси у розпорядження кожного оперативного сектору були виділені військові підрозділи. Особовий склад яких, розташований у шаховому порядку по обох боках автотраси від Сакського аеродрому до Ялти, зустрічав автомобілі США та Великобританії. З цього приводу Черчилль записав: „Коли літаки приземлились в Саках, наша делегація та делегація президента США вирушили до Ялти. На подорож до Ялти пішло майже 8 годин. Уздовж дороги ми часто бачили російських солдатів (в тому числі і жінок), що стояли окремими відділами пліч-о-пліч на вулицях поселень, на головних мостах, в гірських западинах” [8, с. 85].

Безпека руху насамперед залежала від самих водіїв та технічного стану автомобілів. Водії знали англійську мову і завчасно вивчили маршрут руху. У дорозі автомобілі декілька разів міняли. Лімузини з офіційними гостями супроводжували автомобілі радянських органів держбезпеки, служби охорони американського та англійського лідерів.

Організація охорони Юсуповського, Лівадійського та Воронцовського палаців покладалась на начальника 2-го управління НКДБ комісара держбезпеки 3−го рангу П. В. Федотова і заступника начальника Головного управління прикордонних військ генерал-лейтенанта Г. А. Петрова. В їх обов’язки входило забезпечення керівництва агентурно-оперативною роботою місцевих органів НКВС, посилення паспортного і пропускного режиму в Севастополі, Ялті, Алупці, очищення зони місцезнаходження об’єктів від підозрілого елементу [18, с. 28]. На кожен з об’єктів були призначені начальники охорони та коменданти.

2 лютого 1945 р. спеціальним потягом з Москви у Сімферополь прибули керівник радянської делегації Й. В. Сталін та нарком закордонних справ В. М. Молотов, які, не затримуючись ні хвилини на вокзалі, попрямували на автомобілях в Ялту у свою резиденцію − Юсуповський палац. У Лівадії американську делегацію разом з генералом Маршаллом та адміралом Кінгом зустрічали радянська делегація та дочка Гаррімана Кетлін. Прем’єр-міністр Великобританії Черчилль прибув у чорному драповому пальто та напіввійськовому флотському головному уборі. З ним приїхали міністр закордонних справ Ентоні Іден, адмірал Е. Каннінгхем та інші поважні гості [1, с. 159].

За запрошенням В. Молотова Черчилль деякий час затримався в Саках в палатці, де був організований для гостей сніданок. Рузвельт відмовився, пояснюючи це тим, що він вже поснідав. Попри військовий стан, стіл ряснів від різної їжі, фруктів та напоїв. Перед Черчиллем стояли горілка та ікра. При чому ікра була намащена на невеликі кусочки хліба, а зверху покрита кусочками цибулі. Молотов підняв келих та виголосив тост за благополучний приліт британської делегації. Черчилль подякував йому за добрі слова, посміхнувся та, звертаючись до нього заявив, що в Радянському Союзі добре знають про його смаки та, показуючи на кусочки хліба, додав, що це його найулюбленіша закуска до горілки. Усі посміхнулися та випили за здоров’я прем’єр−міністра та британської делегації загалом. На Ангарському перевалі гостям було запропоновано обід [8, с. 194].