2. Визначення об'єкта і предмета дослідження

Об'єкти конкретно-соціологічного дослідження

Об'єктами конкретно-соціологічного дослідження на емпіричному рівні є реально діючі трудові колективи, соціальні групи, спільноти, соціальні інститути. Тому в широкому сенсі слова об'єктом дослідження є носії певної соціальної проблеми — люди, об'єднані у спільноти різного типу, а також їхня діяльність. Коли йдеться, наприклад, про конфлікт у трудовому колективі, маємо на увазі конкретні професійні, статеві, вікові, освітні групи робітників та представників адміністрації. У нашому випадку це можуть бути робітники якогось цеху, бригади, дільниці, з одного боку, і майстри, начальники цехів, завідувачі відділів та служб підприємства – з другого.

Характеристики об’єктів дослідження

У програмі необхідно зафіксувати такі характеристики об’єктів дослідження:

• просторові (місто, район);

• часові (період початку і закінчення дослідження);

• галузеві (вид діяльності, що її досліджують; у цьому разі може бути промислове виробництво);

• соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо).

Необхідність вибірки об'єктів дослідження

Досить часто обраний об'єкт соціологічного дослідження занадто великий у кількісному плані для того, щоб його можна було охопити суцільним дослідженням (наприклад, весь колектив робітників певного підприємства). Тоді виникає завдання визначення кола респондентів, тобто тих, хто підпадає під дослідження. Практика свідчить, що у випадках, коли об'єкт дослідження налічує 500 і більше людей, єдино правильним є вибірковий метод. Це означає потребу добору для дослідження не всієї (генеральної) сукупності робітників, а лише їх певної частини, тобто вибіркової сукупності. Правила здійснення розрахунку вибіркової сукупності подано в темі 15.

Предмет конкретно-соціологічного дослідження

Предметом конкретно-соціологічного дослідження с найсуттєвіші властивості й стосунки об'єкта, пізнання яких є важливим для виконання завдань, закладених у програму. Предмет дослідження формується на основі об'єкта дослідження, але не збігається з ним. Один і той самий соціальний об'єкт (наприклад, трудовий колектив) можна вивчати для виконання різних завдань, а отже, він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмета дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об'єкт досліджують у цьому разі. Предметом нашого дослідження є стан соціально-психологічного клімату в трудовому колективі певного підприємства, зокрема взаємини робітників та адміністрації.

Побудова предмета дослідження передбачає також процес вироблення відповідного понятійного апарату та його логічний аналіз.

3. Здійснення інтерпретації понять

Інтерпретація понять

Інтерпретація основних понять дає змогу уточнити співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини його виникнення та результати. Процедура інтерпретації понять, як зазначає В.Шаленко, — це певна послідовність пізнавальних і організаційних дій, необхідних для уточнення їх змісту, розробки операцій їх вимірювання. Інтерпретація понять забезпечує вимір і реєстрацію явищ, що їх вивчають, за допомогою кількісних показників та індикаторів.

Етапи інтерпретації понять

Інтерпретація понять, наголошують соціологи, здійснюється через низку послідовних етапів. На першому етапі провадиться переведення проблемної ситуації у формулювання наукових термінів. На дальшому етапі кожне поняття цього формулювання розкладають на такі операційні складові, які потім можна досліджувати за допомогою кількісних методів. Кінцевою метою цієї роботи є вироблення таких понять, які доступні для обліку й реєстрації (тобто понять-індикаторів).

Основне поняття і рівні його інтерпретації

Конкретно це можна пояснити через складання свого роду «дерева» інтерпретації. У цьому разі «дерево» має такі «гілки»:

ПРИЧИНИ КОНФЛІКТУ МІЖ РОБІТНИКАМИ ТА АДМІНІСТРАЦІЄЮ

		1						2
1.1	1.2	1.3	1.4	1.5		2.1	2.2	2.3	2.4	2.5
1.1.1	1.2.1	1.3.1	1.4.1	1.5.1		2.1.1	2.2.1	2.3.1	2.4.1	2.5.1
1.1.2	1.2.2	1.3.2	1.4.2	1.5.2		2.1.2	2.2.2	2.3.2	2.4.2	2.5.2
1.1.3	1.2.3	1.3.3	1.4.3	1.5.3		2.1.3	2.2.3	2.3.3	2.4.3	2.5.3
1.1.4	1.2.4		1.4.4	1.5.4		2.1.4	2.2.4	2.3.4	2.4.4	2.5.4
1.1.5	1.2.5			1.5.5		2.1.5	2.2.5	2.3.5		2.5.5
							2.2.6

Спробуємо пояснити цей процес інтерпретації понять докладніше, з переходом від цифрових позначень до текстового тлумачення.

І рівень інтерпретації понять

Причини конфлікту між робітниками й адміністрацією загалом можна поділити на дві групи (позначимо їх цифрами 1 і 2). Перша група здебільшого характеризує можливість виникнення конфліктної ситуації за наявності претензій і вимог з боку адміністрації до робітників. Друга група причини пов’язана з тими чинниками, які залежать від діяльності адміністрації і можуть викликати незадоволення робітників. Тому ці причини можна поставити в такій послідовності:

• причини, пов'язані з тими чи тими характеристиками особистості робітника (1);

• причини соціально-економічного та організаційного характеру (2).

Ці дві групи причин утворюють перший рівень інтерпретації.

ІІ рівень інтерпретації понять

На другому рівні інтерпретації кожна з двох груп причин конфлікту отримує свою конкретизацію. Причини конфлікту першої групи можна деталізувати в такий спосіб:

• фактори, пов'язані з соціально-демографічними характеристиками робітників (1.1);

• чинники, пов'язані з професійною підготовкою робітників (1.2);

• чинники, які характеризують ставлення робітників до праці (1.3);

• чинники, що розкривають ступінь соціальної активності або пасивності робітників (1.4);

• чинники, які характеризують рівень поінформованості робітників (1.5).

Причини конфлікту другої групи можна розписати так:

• чинники, пов'язані з якістю планування (2.1);

• чинники, які характеризують організацію праці (2.2),

• чинники, що характеризують зміст праці (2.3);

• чинники, пов'язані з умовами праці (2.4);

• чинники, які характеризують побутові умови (2.5).

ІІІ рівень інтерпретації понять

Третій рівень інтерпретації потребує детальнішого опису кожного зі складників другого рівня інтерпретації. Наприклад, соціально-демографічні характеристики робітників (1.1), що можуть спричиняти виникнення конфліктної ситуації, мають такі складники:

Соціально-демографічні характеристики

• стать робітників: наприклад, намір адміністрації в умовах скорочення робочої сили звільняти насамперед жінок (1.1.1);

• вік робітників: наприклад, намір адміністрації звільняти передовсім молодих робітників віком до 21 року або людей пенсійного віку (1.1.2);

• освіта робітників: наприклад, претензії адміністрації до недостатнього, на її думку, рівня освіти робітників при їх звільненні (1.1.3);

• професійна підготовка робітників: наприклад, претензії адміністрації до робітників, що не мають належної професійної підготовки для виконання виробничих завдань (1.1.4);

• сімейний стан робітників: наприклад, претензії адміністрації до робітників із багатодітними родинами, які часто беруть лікарняні для догляду за хворими дітьми, є причиною їх скорочення (1.1.5) тощо.

Чинники, пов'язані з професійною підготовкою робітників (1.2), котрі можуть стати потенційною причиною виникнення конфліктів, деталізуємо в такий спосіб:

• вимоги адміністрації до відповідності фаху першопочатковій професійній освіті (1.2.1);

• вимоги адміністрації до стажу роботи за фахом (1.2.2);

• вимоги адміністрації до стажу роботи на цьому підприємстві (1.2.3);

• вимоги адміністрації підвищувати професійну кваліфікацію, що їх робітники не виконують (1.2.4);

• вимоги адміністрації опановувати суміжні професії, що їх робітники теж не виконують (1.2.5).

Відповідно треба конкретизувати три інші складники першої групи причин виникнення конфліктів (1.3,1.4 та 1.5).

Назвемо можливі спроби конкретизації другої групи причин виникнення конфліктів на підприємстві, пов'язані з соціально-економічними та організаційними чинниками (2). Наприклад, причини, зумовлені

якістю планування на підприємстві (2.1), можна інтерпретувати в такій послідовності:

• обґрунтованість і збалансованість планів (2.1.1);

• забезпеченість планів належними матеріальними ресурсами (2.1.2);

• забезпеченість планів економічними та організаційними заходами (2.1.3);

• участь трудового колективу в обговоренні проектів перспективних і поточних планів роботи (2.1.4) і т. ін.

Відповідно причини, пов'язані з організацією праці (2.2), можна собі уявити так:

• належні форми організації праці, які відповідають планам роботи і забезпечують їх виконання (2.2.1);

• забезпечення виробничого процесу сировиною і напівфабрикатами (2.2.2);

• забезпеченість комплектуючими деталями і механізмами (2.2.3);

• технічне обслуговування устаткування та обладнання (2.2.4);

• нормування, оплата і стимулювання праці (2.2.5);

• ритмічність виробничого циклу, простоювання з вини адміністрації (2.2.6) тощо.

IV рівень інтерпретації понять

Четвертий рівень інтерпретації (а в деяких випадках і п'ятий) доцільно здійснювати за умови, якщо складники третього рівня потребують ще більшої конкретизації і з'ясування. Наприклад, забезпечення сировиною (2.2.2) може залежати лише від адміністрації. Тоді претензії робітників із приводу того, що немає сировини, будуть скеровані саме до неї і їх можна вважати обґрунтованими. Якщо ж постачання сировиною виходить за межі компетенції і можливостей працівників управління підприємством, тоді вимоги робітників до управлінського персоналу можна розглядати як завищені. У цьому разі виникнення конфліктної ситуації може бути спровоковане недостатньою поінформованістю робітників про організацію їхньої праці. Це конкретніше пов'язане з іншими причинами виникнення конфліктів (позиція 1.5).

Вихід на формулювання запитань анкети

Якщо ж третій рівень інтерпретації понять належною мірою забезпечує отримання необхідної соціологічної інформації, то наступним кроком дослідницької групи має бути розробка на цій базі запитань анкети або інтерв'ю. Наприклад, з'ясування вікових характеристик робітників, котрі можуть стати потенціальною причиною конфліктів, міститиметься у двох частинах анкети:

• у так званій паспортичці (чи блоку соціально-демографічних характеристик респондентів) у кінці анкети. Це питання на зразок: «Вкажіть, до якої вікової групи ви належите: а) до вікової групи 16—18 років; б) до вікової групи 18—21 рік; в) до вікової групи 22—25 років» тощо;

• у самій анкеті. Це запитання на зразок: «В умовах скорочення робочої сили адміністрація насамперед звільняє молодих робітників, оскільки в них низька продуктивність праці і бракує виробничого досвіду. Чи погоджуєтеся ви з таким мотивуванням звільнень? Якщо ні, то чому?» тощо.

Здійснення інтерпретації основних понять дає змогу охопити всі можливі напрями дослідження, уникнути його неповноти, однобічності або забуття важливих складових дослідницького процесу. Саме інтерпретацію понять закладають в основу побудови анкет, бланків інтерв'ю, роботи експертних груп, аби визначити структуру відповідного дослідницького інструментарію та логіку його розробки. Ця частина програми дає змогу втілити в інструментарії збирання первинної соціологічної інформації єдину концепцію дослідницького пошуку, реалізувати його мету і завдання, перевірити правильність чи хибність висунутих гіпотез.

4. ФОРМУЛЮВАННЯ ГІПОТЕЗ ДОСЛІДЖЕННЯ

Гіпотези в конкретно-соціологічному дослідженні

Гіпотеза в конкретно-соціологічному дослідженні — це наукове припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати. У методологічному плані гіпотеза слугує з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження, її висувають для перевірки тих залежностей, які внесені до теоретичної схеми і на вивчення яких скеровані завдання дослідження. У цьому сенсі гіпотеза є своєрідним прогнозом їх очікуваного розв'язання, який може і не виправдатися, що не применшує її цінності. Важливим, як слушно зазначає В.Шаленко, є те, що висунення гіпотези дає змогу зробити обґрунтований перехід від теоретичних понять до емпіричних даних.

Види гіпотез.

Усі гіпотези поділяються на гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки, які виводяться з перших. У цьому разі можна визначити таку гіпотезу-підставу: основною причиною виникнення конфлікту між робітниками й адміністрацією є та, що пов'язана з особистісними характеристиками робітників та невиправданими вимогами до них адміністрації, що має своїм наслідком незадоволення перших і зростання напруженості у трудовому колективі.

Формулювання цієї основної гіпотези супроводжується висуненням гіпотез-наслгдків:

• можна припустити, що виникнення конфлікту між робітниками та адміністрацією зумовлене прагненнями останньої в умовах скорочення робочої сили позбутися насамперед молодих робітників, людей старшого віку і жінок;

• можна припустити, що саме ці групи робітників передовсім підпадають під скорочення внаслідок низької продуктивності їхньої праці, частими невиходами на роботу, захворюваннями тощо;

• можна припустити, що звільнення цих груп робітників у ситуації економічної кризи суспільства й падіння життєвого рівня призведе до стихійних страйків та інших форм соціального протесту цих категорій працівників та інших робітників, які підтримуватимуть страйкарів і чинитимуть опір діям адміністрації;

• можна уявити, що основним способом розв'язання цього конфлікту виступатиме широка поінформованість робітників щодо обґрунтованості дій адміністрації у вигляді наочних форм роз'яснювальної роботи (як-от стінівки з узагальненими результатами праці робітників різних категорій, зазначенням залежності виробничих результатів од віку, статі тощо). Якщо це і не погасить конфлікт (бо скорочення або звільнення однаково відбудуться), то бодай пом'якшить конфліктну ситуацію і спричинить переадресування вимог груп робітників, які потрапляють під можливе скорочення, від адміністрації до уряду та органів управління загалом.

Розробкою і формулюванням гіпотез завершується методологічна частина програми конкретно-соціологічного дослідження.

Христианская социология.

Серед методичних документів, що розробляються соціологом при проведенні дослідження, найважливіше місце займає програма соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, у якому містяться методологічні, методичні та процедурні засади дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічного дослідження – це, по суті, і є теорія і методологія конкретного дослідження окремого емпіричного об'єкта або явища. Серед соціологів поширена думка про те, що розробка доброї програми потребує не менше половини інтелектуальних затрат всього дослідження.

У міру складання програми вирішуються проблеми вибору об'єкта, розробляються конкретні методики збору, обробки та аналізу даних, проблема надійності емпіричної інформації, проблема наукової інтерпретації даних. Погано обґрунтоване, погано підготовлене соціологічне дослідження призводить до хибних теоретичних висновків, до малоефективних практичних рекомендацій і нерідко зовсім не виправдовує тих, часто значних матеріальних ресурсів, які були витрачені на проведення дослідження. Тільки хороша програма соціологічного дослідження може забезпечити успіх усього дослідження.

Проведення соціологічного дослідження складається з послідовних етапів:

- Підготовка дослідження;

- Збір первинної соціологічної інформації;

- Підготовка до обробки матеріалів дослідження та їх комп’ютерна обробка;

- Аналіз інформації, підготовка звіту за підсумками соціологічного дослідження, висновки і рекомендації.

Соціологічне дослідження починається з визначення проблеми, суть якої становить реальну життєву суперечність як часткового, так і загального характеру. Розв’язання тієї чи іншої соціальної або наукової проблеми – завжди спрямовано на досягнення тих чи інших конкретних цілей і завдань.

Мета конкретного соціологічного дослідження – це загальна спрямованість дослідження, проект дії, що визначає характер і системну упорядкованість різних актів і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважну орієнтацію цього дослідження – теоретичну або прикладну, від якої залежить вся логіка проведення самого дослідження.

Теоретичне дослідження спрямоване на отримання нових теоретичних знань про структуру, функції, закономірності розвитку досліджуваного об'єкта, а також на розробку нових методик дослідження і на обґрунтування процедур.

Прикладне соціологічне дослідження спрямоване на вирішення конкретних практичних завдань (конкретної соціальної проблеми), формування припущень про можливий розвиток процесу, розробку конкретних програм вдосконалення об'єкта.

Програма соціологічного дослідження повинна чітко відповісти на питання про те, на вирішення якої проблеми і на одержання якого результату орієнтується дане дослідження, тобто яка мета дослідження.

Найважливішою частиною програми конкретного соціологічного дослідження є визначення завдань дослідження. Завдання конкретного соціологічного дослідження – це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження містять основні і неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблем.

Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми. Отже, у дослідженні, орієнтованому на вирішення теоретичних наукових проблем, основними будуть теоретичні завдання, а практичні завдання виступають у ньому як неосновні; в прикладному дослідженні навпаки, практичні завдання – основні, теоретичні – неосновні. Основні завдання, таким чином, відповідають цілям дослідження, неосновні ставляться для підготовки майбутнього дослідження, вирішення методичних питань, перевірки робочих гіпотез, не пов'язаних з проблемою.

Сформулювавши проблему, визначивши мету і завдання дослідження, соціолог вибирає об'єкт свого дослідження.

Об'єкт соціологічного дослідження – це явище чи процес, на які спрямовано соціологічне дослідження. У конкретних соціологічних дослідженнях в якості об'єктів може виступати область соціальної дійсності, діяльність людей і самі люди. При цьому необхідно, щоб об'єкт містив проблему, тобто об'єкт повинен бути носієм суперечності.

Існують ряд вимог, які пред'являються до об'єкта соціологічного дослідження. Об'єкт повинен характеризуватися:

1) чіткими позначеннями явища за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність; просторова обмеженість (регіон, місто, село); функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова);

2) певною часовою обмеженістю;

3) можливостями його кількісних вимірів.

Виконання цих вимог надає неоціненну послугу соціологу. Наявність галузевих меж дозволяє йому зосередитися на найбільш важливих і визначальних рисах функціонування даної системи, просторові межі конкретизують об'єкт з точки зору його виробничо-територіальної спільності. Часові межі конкретизують терміни проведення дослідження, пов'язані з особливостями виробництва (наприклад, не можна проводити дослідження у вузі влітку). Кількісні кордону припускають відбір чисельного складу емпіричних об'єктів із точним зазначенням їх галузей і територіальної приналежності.

Крім вибору об'єкту соціологічного дослідження, велике значення для успішного здійснення має правильне визначення предмета соціологічного дослідження. Предметом соціологічного дослідження є та сторона об'єкта, яка безпосередньо підлягає вивченню. Зазвичай предмет соціологічного дослідження містить в собі центральне питання проблеми. Він пов'язаний з пропозицією про можливість виявити закономірність або центральну тенденцію досліджуваного протиріччя.

Визначивши проблему, соціолог в першу чергу намагається пояснити її на основі наявних знань і досвіду. Точніше кажучи, соціолог намагається пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не відомо. Але для повного вирішення проблеми цього недостатньо. Тоді на основі наявних знань соціолог будує попереднє пояснення проблеми – деякі припущення, які, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють досліджуване явище, тобто він формулює гіпотези. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – це наукове припущення про структуру соціальних об'єктів, про характер зв'язків між соціальними явищами.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні, як і в будь-якому науковому дослідженні, надзвичайно велика. Соціологи люблять повторювати вираз Д.І.Менделєєва, який говорив, що краще триматися такої гіпотези, яка з часом виявиться помилковою, ніж ніякої. Гіпотеза, по-перше, акумулює досвід науки, суспільної практики, досвід дослідника (включаючи інтуїцію), по-друге, вона служить свого роду „спусковим механізмом” для переходу до важливих емпіричних процедур, покликаних в кінцевому підсумку дати нове знання про об'єкт.

Як знайти хорошу гіпотезу? Багато вчених цитують з цього приводу жарт М.Р.Коена, який якось зауважив, що гіпотези виникають у людей, які думають. До теперішнього часу процес постановки гіпотез не вдалося формалізувати, та й важко повірити у вирішення цього завдання. Спираючись на досвід аналізу великої кількості проведених соціологічних та інших досліджень, можна назвати деякі джерела гіпотез.

Це, по-перше, буденна свідомість, яка, як відомо, виникає в процесі повсякденного життя людей. Вона включає в себе знання і навики, що складаються в процесі трудової діяльності, звичаї, життєві моральні норми і т.ін. Іноді виникає питання: чи варто проводити дослідження, якщо стверджуване в гіпотезі і без того відомо? Так, варто, тому що буденна свідомість не може дати обґрунтовану відповідь на багато питань.

Міркування на тему про те, що все „банально” і „все відомо” дотепно висміяв П.Лазарсфельд у статті „Що нам очевидно?” Він писав: „Освічені люди більш схильні до психоневрозів, ніж люди з більш низьким рівнем освіти. Призовники з сільської місцевості краще переносять військову службу, ніж городяни. Білошкірі солдати частіше прагнуть стати офіцерами, ніж негри. У ході бойових дій у солдатів більше бажання повернутися додому, ніж після їх закінчення. ... Це список із найпростіших залежностей лежить в основі нашої емпіричної соціальної науки. Навіщо, якщо все так очевидно, витрачати стільки грошей або енергії на проведення досліджень? Чи не розумніше буде прийняти їх за даність і перейти до більш складних типів аналізу. Можливо й так, але нам заважає одна цікава обставина. Кожне із тверджень прямо протилежно тому, що відбувається насправді. Бідняки, як виявилося, частіше страждають неврозами. Негри служать краще, ніж білі. І так далі. Очевидно, що щось не так з самим аргументом очевидності”.

Іншим джерелом побудови гіпотез може бути аналогія. Цей метод давно відомий в науці. Сутність його полягає в тому, що знання, отримане з розгляду будь-якого об'єкта, переноситься на інший, менш вивчений, менш доступний.

Сам по собі об'єкт дослідження може бути чисельно дуже великим: десятки і сотні тисяч людей, що складають населення регіону, області, міста; тисячі працівників промислового підприємства, наукової установи або навчального закладу і т.ін. Природно, дослідник зацікавлений опитати кожного з них. Проте чи є в цьому необхідність? Наприклад, якщо анкетному опитуванню підлягає група студентів чисельністю в 20-30 чоловік (і навіть аудиторія в 200-500 чоловік), то опитування дійсно може бути суцільним, тобто охоплювати кожного студента. Але коли мова йде про багато тисяч осіб, відповідно зростає число працівників, зайнятих збором інформації, перевіркою придатності анкет, кодуванням відкритих питань і т.ін. Іншими словами, чим більше анкет, тим, природно, більше часу потрібно на їх обробку, більше витрачається коштів та енергії на дослідження. Ось чому в тих випадках, коли об'єкт дослідження нараховує 500 і більше людей, єдино правильним слід визнати застосування вибіркового методу.

Об'єкт дослідження, який територіально, виробничо і в часі „локалізований” і на який поширюються висновки дослідження, називається генеральною сукупністю.

У свою чергу, певне число елементів генеральної сукупності, відібраних по строго заданому правилу, складають вибіркову сукупність. У момент дослідження вона повинна являти собою як би мікромодель генеральної сукупності. Іншими словами, потрібно, щоб структура вибіркової сукупності максимально збігалася зі структурою генеральної сукупності за основними досліджуваними якісними характеристиками і контрольними ознаками. Для того, щоб досягти цього, потрібно строго дотримуватися правил вибірки.

Репрезентативним вважається таке дослідження, при якому відхилення вибіркової сукупності від генеральної за контрольними ознаками не перевищує 5%. Практика роботи соціологів дозволяє з достатньою надійністю проводити репрезентативні опитування, керуючись елементарними правилами. При пілотажному опитуванні невеликої генеральної сукупності (наприклад, в рамках факультету чисельністю до 100-250 чол.) репрезентативним буде суцільне анкетування. У масштабах вузу достатньо буде опитати 10% від загального числа студентів.

Метод механічної вибірки. З генеральної сукупності через рівні проміжки відбирається необхідну кількість респондентів (наприклад, кожен 10-й).

Метод серійної вибірки. Генеральна сукупність розбивається на однорідні частини і з кожної частини пропорційно відбираються одиниці для обстеження (наприклад, по 20% респондентів з кожної частини).

Метод гніздової вибірки. В якості одиниць відбору виступають не окремі респонденти, а групи з подальшим їх суцільним опитуванням. Дана вибірка буде представницька, якщо склад груп схожий між собою.

Метод основного масиву. Представляє опитування 60-70% генеральної сукупності.

Метод квотної вибірки. Найбільш складний метод, застосовуваний при великій генеральної сукупності і вимагає для відбору респондентів використання не менше 4-х ознак.