Теми доповідей:

1. Історичний процес і сучасне релігійне життя в Україні: проблема взаємозв’язку й переосмислення.

2. Православна Церква, її особливості та роль в націє- і державотворчому бутті України.

3. Народні традиції в релігійному житті православних та греко-католиків.

4. Історичні особливості взаємин між православною та католицькою церквою в Україні.

5. Сучасне становище протестантизму в Україні.

6. Особливості та перспективи міжконфесіонального діалогу в сучасній Україні.

7. Створення Української Помісної Православної Церкви: реалії та перспективи.

8. Неоязичництво в Україні: проблема відродження та виправданості претензій.

9. Неоязичництво і українське християнство: історичний взаємозв’язок традицій і сучасне розуміння.

10. Біблія і Велесова Книга в контексті сучасного духовного буття українців.

11. Неохристиянські організації в Україні.

12. Сучасне становище ісламу в Україні.

Питання для обговорення:

1. За яких обставин з’являється Українська православна церква Київського патріархату?

2. Чому в Україні функціонують три самостійні православні церкви?

3. Охарактеризуйте умови й причини появи Української греко–католицької церкви?

4. Яке місце займає в екуменічному християнському процесі Українська греко–католицької церква?

5. Чому в незалежній Україні протестантизм вступив на принципово новий етап розвитку?

6. Які особливості має процес поширення неорелігій в Україні?

7. Поясніть, чому в Україні, традиційно християнській країні, поширюються неорелігії орієнтального напряму.

8. Чому відродження язичництва неоязичники розглядають як домінанту відродження українства?

Ключові поняття теми:

Автокефалія — повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Київська митрополія — церковний округ, що до середини XV ст. об'­єднував усі християнські громади, парафії, єпархії та здійснював кано­нічний контроль над духовним життям у Київській Русі, перебуваючи в юрисдикції Константинопольського патріарха.

Острозька Біблія — перше повне видання Біблії в перекладі дав­ньою українською мовою в її східнослов'янському варіанті. Видана 1581 р. І. Федоровим в м. Острог (Рівненщина).

Православ’я українське — християнське віровчення і культ, орга­нізація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу і є символами укра­їнської духовності.

Патріарх — найвищий духовний сан, глава церкви. В Україні сан патріарха мають предстоятелі Укра­їнської православної церкви Київського патріархату, Української автоке­фальної православної церкви та Української греко-католицької церкви.

Свято-Успенська Києво-Печерська лавра — один із найдавніших (прибл. 1051) православних чоловічих монастирів в Україні, що одержав свою назву через розміщення на початку свого існування у печерах.

Скит (від грец. — подвижник) — монастир, розташований у пу­стельному місці.

Унія церковна — об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини.

Список рекомендованої літератури:

Основна:

1. Абрамович С., Тілло М., Чікарькова М. Релігієзнавство. – К.: Дакор, 2006. – 512 с.

2. Борисова З.О. Основи релігієзнавства: Наук.-метод. посібник. – Донецьк: Дон ДУЕТ, 2003. – 223 с.

3. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.М. Колодного. – К.: Т-во «Знання», 1999. – 735с.

4. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів вузів. – К.: Кондор, 2004. – 646с.

5. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 432 с.

6. Религиоведение / Под ред. Лобазова П.К. – Х.: ООО Одиссей, 2005. – 480 с.

7. Релігієзнавство / За ред. А.Г. Баканурського. – К. : ВД «Професіонал», 2004. – 304 с.

8. Релігієзнавство / за ред. М.М. Заковича. – К.: Вища школа, 2000. - 348с.

9. Рижкова С.А. Типологія релігій: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2004. – 448с.

10. Ходькова Л.П. Релігієзнавство. – Львів: Вид-во: «Афіша», 2001. – 312с.

11. Черній А.М. Релігієзнавство : Навчальний посібник. – К. : Академвидав, 2005. – 352с.

12. Черній А.М., Лахно А.І. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К. : Вид-во Європейського університету, 2002. – 288 с.

13. Шевченко В.М. Словник. Довідник з релігієзнавства. – К.: Наук. думка, 200. – 560с.

14. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 308с.

Додаткова:

1. Андрусишин Б. Церква в українській державі 1917-1920 рр. – К.: Либідь, 1997. – 175 с.

2. Бажан О.Г. Випробування вірою: Боротьба за реалізацію прав і свобод віруючих в Україні в др. пол. 1950-х – 1980-ті рр. – К.: б.в., 2000. – 329 с.

3. Бондаренко В. Межцерковный конфликт: ростки и надежды // Политика и время. – 1992. - №3. – С. 22-26.

4. Державно-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз) / ред. І.І. Тимошенко. – К.: Видавництво європейського університету, 2002. – 134 с.

5. Дудар Н.П. Нові релігійні течії: український контекст: Огляд.Документи.Переклади. – К.: Наукова думка, 2000. – 132 с.

6. Єленський В. Біле братство які підручник соціології релігії // Релігійна свобода в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 21-22 травня 1999 р. - К., 1999. - С.110-116.

7. Єленський В. Державно церковні відносини на Україні (1917-1990 рр.)._ К.: б.в., 1991. – 70с.

8. Єленський В. Скільки релігій в Україні // Людина і світ. – 1996. – С.2-5.

9. Історія релігії в Україні: у 10 т. / гол. ред. А.Колодний. – Т. 3: Православ’я в Україні / за ред.. А.Колодного, В.Климова, 1999. – 559 с.

10. Історія церкви та релігійної думки в Україні: у 3-х кн. – К.: Либідь, 1994.

11. Петренко В. Перевернуте розп’яття. Сатаніти в сучасній Україні // ЛіС. – 1998. - №7. – С.50-52.

12. Толерантність: теорія і практика: Роздуми філософів і релігієзнавців. – К.: б.в., 2004. – 124с.

Семінарське заняття № 7. Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні

(2 години)

Навчальні цілі:

• з’ясувати сутність проблеми свободи совісті;

• проаналізувати прояви релігійної нетерпимості в сучасному світі та в історичному дискурсі;

• визначити шляхи подолання проявів ксенофобії;

• визначити особливості державного регулювання свободи совісті в Україні;

• виявити спільні актуальні проблеми державно-церковних стосунків в країнах Європи, пострадянського простору.

ПЛАН:

1. Філософсько–релігієзнавчий зміст поняття «свобода совісті». Свобода релігійної совісті.

2. Державно–церковні відносини в історико–філософському вимірі.

3. Міжнародні правові гарантії свободи совісті.

4. Правове забезпечення свободи совісті в Україні.

Методичні рекомендації:

Перше питання семінарського заняття присвячене філософському розумінню такого поняття, як «свобода релігійної совісті». У філософському аспекті свобода совісті – це якісна визначеність людського буття, яка відображає здатність індивіда до вільного, не зумовленого зовнішніми силовими чинниками самовизначення в духовній сфері. У власне релігієзнавчому аспекті свобода совісті – це право особистості на свободу мати, сприймати, змінювати релігійні вірування за власним вибором або ж дотримуватися нерелігійних переконань, вільно сповідувати свою релігію або поширювати власні нерелігійні переконання.

Друге питання передбачає оцінку рівня свободи утворення, управління, функціонування релігійних організацій, так і свободи їхньої фінансово-господарської діяльності, відносин із державними або світськими організаціями чи структурними підрозділами інших конфесій в Україні та світі. Нині сформувалися три основні принципи відносин між державою і церквою:

• віротерпимість (нетерпимість), при якій одна чи кілька релігій мають привілейований статус, а всі інші оголошуються терпимими (чи нетерпимими);

• свобода віросповідань, при якій всі релігії рівні між собою, а людина вільна у своєму виборі конфесії та відправленні релігійного культу;

• свобода совісті, яка, крім проголошення рівності всіх релігій між собою, дає змогу особі не лише вільно обирати будь-яку релігію, але й бути невіруючим.

Залежно від типу взаємин між церквою і державою у світовій історії можна виокремити шість моделей державно-церковних відносин: теократія, цезаропапізм, державна церква, відокремлення церкви від держави, відокремлення церкви і держави, поєднання моделі державної церкви і моделі повного відокремлення церкви і держави. Треба з’ясувати, що собою являє кожна з моделей і яку роль у історії людства вони відіграли.

Матеріали третього та четвертого питання присвячені аналізу законодавчої бази вітчизняного та міжнародного рівнів. Зокрема, заслуговують на увагу «Загальна декларація прав людини», «Європейська конвенція з прав людини», «Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі», «Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань». Сучасний український період державно-церковних відносин визначається відповідними статтями Конституції України, а також Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», затвердженим Верховною Радою України 23 квітня 1991 р., зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 лютого і 23 квітня 1992 р., 5 травня і 23 грудня 1993 р., 22 грудня 1995 р. та від 17 грудня 1996 р. Закон України щодо церкви, релігійних організацій прийнято вперше в історії України.