26. Бандитизм (ст. 257) кку та терористичний акт (ст. 258) кку.

Бандитизм (ст. 257). Відповідно до ст. 257 бандитизм це — організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, уста­нови, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Обов'язковими ознаками банди е: 1) наявність у ній декількох (трьох і більше) суб'єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність; 4) загальна мета учасників угрупування — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 5) спосіб вчи­нення злочину — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Стійкість як ознака банди має місце лише у разі, якщо вона створена для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як прави­ло, не одного, а кількох нападів. В окремих випадках банда може бу­ти створена для одного, але особливо небезпечного нападу, що ви­магає особливої підготовки. Наприклад, для нападу на банк, пошто­вий поїзд тощо. Про стійкість банди можуть свідчити стабільність її складу та організаційних структур, згуртованість її членів, постій­ність форм і методів злочинної діяльності тощо.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного чле­на банди. Саме озброєність для нападів у поєднанні зі стійкістю та іншими ознаками і утворює ту міру суспільної небезпечності, яка характеризує банду. Під зброєю розуміють пристрої, прилади та ін­ші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ура­ження живої чи іншої цілі, тобто зброя у вузькому, власному зна­ченні слова. Зброя може бути вогнепальною, холодною, вибуховою тощо. Наприклад, зброя, вражаюча сила якої засновується на вико­ристанні електричної енергії, радіоактивних випромінювань, біоло­гічних та хімічних чинниках тощо. Якщо зброя є лише у одного чле­на банди, необхідно, щоб інші учасники знали, що він має зброю і вона може бути використана під час нападу. Для складу бандитизму не обов'язково, щоб зброя була застосована, пущена в хід при напа­ді. Тобто для відповідальності за бандитизм достатньо того, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути використана.

Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Нападом необхідно вважати дії, по­єднані із застосуванням насильства. Насильство може бути як фі­зичним (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення уда­рів, побоїв, зв'язування, позбавлення волі, інші насильницькі дії), так і психічним — реальна погроза негайного застосування фізично-^г" насильства. Таким чином, під озброєною бандою необхідно розу­міти стійке, озброєне об'єднання трьох і більше суб'єктів злочину, які організувалися для вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Об'єктивна сторона бандитизму може виражатися в трьох формах: 1) організація озброєної банди з метою нападу на підприєм­ства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) участь у такій банді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму досить вчинення хоча б однієї з цих дій.

Організація озброєної банди, з метою нападу на підприєм­ства, установи, організації чи на окремих осіб — це будь-які дії, результатом яких стало створення банди. Вони можуть виражатися в підшукуванні та вербуванні співучасників, у змові, придбанні зброї, розробці планів створення банди або вчиненні злочинних на­падів тощо. Саме з моменту створення банди бандитизм вважається закінченим злочином, незалежно від того, чи вчинила банда хоча б один напад. Якщо дії винного не призвели до створення банди з при­чин, які не залежали від його волі, вони мають кваліфікуватися як незакінчений злочин, тобто за ст. 14 чи статтями 15 і 257.

Участь в озброєній банді — це членство в ній, входження, вступ до її складу, незалежно від того, чи вчинені винним будь-які дії у складі банди чи ні. Участь у банді вважається закінченим зло­чином з моменту давання згоди на вступ у банду. Участю у банді по­ряд зі вступом у банду охоплюється як безпосередня участь членів банди у вчинюваних нею нападах, так і виконання ними інших дій в інтересах банди: керівництво, фінансування, забезпечення примі­щеннями, сховищами, зброєю, транспортом, документами, інформа­цією, підшукування об'єктів для нападу тощо.

Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі матиме місце, якщо члени банди та інші особи, не члени банди, спільно бра­тимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі. Участь може виявлятися у різних діях: придушенні опору потерпілого, за­безпеченні безпеки нападаючих бандитів та інших діях з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Участь особи, яка не є членом банди, у вчинюваному бандою нападі, необхідно відрізняти від пособництва бандитизму. Пособник не бере безпосередньої учас­ті у бандитському нападі. Пособники бандитизму, тобто особи які сприяли вчиненню злочину бандою, не вступаючи до її членів і не беручи безпосередньої участі в її нападі, підлягають відповідальності за ч. 5 ст. 27 і ст. 257.

Вчинені під час бандитських нападів злочини не виходять за рамки складу бандитизму і не потребують додаткової кваліфікації, за винятком випадків вчинення бандою умисного вбивства. У цих випадках кваліфікація настає за сукупністю злочинів — бандитизму і вбивства.

Суб'єктивна сторона складу бандитизму характеризується ви­ною у формі прямого умислу. Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої осо­би необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, на­приклад, як розбій, вбивство тощо. Бандитизм може вчинюватися з метою викрадення, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо.

Суб'єкт бандитизму — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 257 — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Терористичний акт (ст. 258). Терористичний акт (від лат. terror — страх, жах) є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в двох фор­мах: 1) застосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або запо­діянні значної майнової шкоди чи настанні інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій.

Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вра­жаючих властивостей проти життя, здоров'я, майна чи довкілля. Поняття вибуху, підпалу розглянуті при аналізі складу диверсії (ст. 113). До інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи на­стання інших тяжких наслідків, можуть бути віднесені застосу­вання отруйних речовин, затоплення, обвали, каменепади, зруйну­вання будівель, споруд, доріг, засобів зв'язку, пошкодження об'єк­тів довкілля, нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо. Для складу закінченого злочину досить вчинення будь-якої із зазна­чених дій.

Погроза вчинення зазначених загальнонебезпечних дій передба­чає доведення до відома органів державної влади чи місцевого само­врядування, службових осіб, об'єднань громадян, юридичних або фі­зичних осіб, умислу винного вчинити зазначені дії. З моменту такої погрози терористичний акт вважається закінченим злочином. По­гроза може бути виражена як безпосередньо, так і опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо.

З суб'єктивної сторони терористичний акт може бути вчине­ний лише з прямим умислом. При погрозі не має значення, чи справді винний мав умисел привести її до виконання. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони терористичного акту є наявність ме­ти: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення; 3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій ор­ганами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридич­ними особами; 5) привертання уваги громадськості до певних полі­тичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб'єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 258 передбачає відповідальність за терористичний акт, вчинений: 1) повторно (див. ч. 1 ст. 32); 2) за попередньою змо­вою групою осіб (див. ч. 2 ст. 28); 3) заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків. Якщо дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, призвели до загибелі людини, вин­ний відповідає за ч. З ст. 258.

У частині 4 ст. 258 передбачена відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво та­кою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріаль­не, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності теро­ристичної групи чи терористичної організації. Ці поняття аналогічні тим, що розглянуті при аналізі складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, статтями 256 і 257.

У частині 5 ст. 258 встановлено, що від кримінальної відпові­дальності за діяння, передбачене ч. 4 цієї статті, звільняється особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронному органу і сприяла припиненню існування або діяль­ності терористичної групи чи організації чи розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи ор­ганізації, якщо в її діях немає складу іншого злочину. Добровіль­ність повідомлення про існування терористичної групи чи організа­ції означає здійснення цих дій з власної волі, з різних мотивів, за усвідомлення об'єктивної можливості і надалі брати участь у ній або сприяти її діяльності.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 258 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 2 ст. 258 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. З ст. 258 — позбавлен­ня волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбав­лення волі, за ч. 4 ст. 258 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.