Теоретичний матеріал Лексика української мови за походженням
У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.
Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені в певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, серце, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.
Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут, дієслово боліти та ін.
Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.
Спільносхіднослов' янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, сорок, батько, снігур, жайворонок, дешевий тощо.
Власне українська лексика — це слова, що утворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, линути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим відповідником, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.
Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом у різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лиман, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно означало.
Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фантом, фарингіт, фармакологія, фігура, флексор тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан.
Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алкалоз, алкоголь), латинських (аборт, абсцес, ангіна), грецьких (абластика, автопластика, агнозія, анемія, анатомія). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс, ск (психологія, психіатрія, психоз, ксантопсія, ксенофобія, ксероз, сколіоз, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, лог, філ, фон (біоенергетика, логопатія, логопедія, філогенетика, біологія, фонокардіологія). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо. Специфічними, не властивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, солдат, майстер, сигнал, зокрема лексика з відповідною особливістю зустрічається й у медичній сфері: скорбут, шприц, штам, зарин, зоман, ланцюг. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор.
Якщо слово не схоже на власне українське, то значення його також може підказати, звідки воно перейшло до нас. Так, відомо, що назви предметів туалету, страв, побуту запозичені переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, манжет, пюре, рагу. Багато саме французьких слів стали в українській мові незмінюваними, вони мають у кінці наголошені голосні: бюро, купе, шасі, лото, манто, турне, гофре. Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення -ер, -ор, -аж, -анс: шофер, режисер, актор, гараж, тираж. У медицині також зустрічаються слова французького походження: зонд, зондувати, жест, казуїстичний (випадок) тощо. Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентльмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо.
На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають: а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство; г) префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.
Старослов'янізми належать до стилістично забарвленої лексики, вони створюють урочисто-піднесений колорит мовлення: істина, благодать, владика, глашатай, благословення, предтеча, властолюбець тощо.