3. Кореневищні, рихлокущові, дернові, щільнодернові, стержнокореневі злаки. Злаки із повзучими надземними пагонами. Кущові бобові і осокові трави. Різнотрав’я. (с.В.)

Серед біологічних форм газоноутворювачів однією із значущих є тип кущіння, де розрізняють; рнхлокушові, кореневищні, кореневищно-кущові, дернові та столоно-утворюючі морфи, які поділяються на групи .

У рихлокущових злаків з зони кущіння, що знаходиться під поверхнею грунту, пагони відходять під гострим кутом. Нові кущі утворюються лише з насіння, вегетативне розмноження відсутнє. При нормальному розвитку ці злаки утворюють у верхньому шарі грунту (10-20 см) та на його поверхні дернину середньої щільності та міцності на розрив. При відсутності догляду в середині куща з часом накопичується маса відмерлих решток пагонів і лисія, центр куща стає найстарішою частиною.Позбутися цього можна прочісуванням дернини,землеванням травостою перегноєм.

Рихлокущові злаки мало вибагливі до аерації грунту, добре ростуть на середньозадернілих луках, на зволожених і навіть підтоплюваних ґрунтовими водами. Кращими для них є рихлі, суглинисті, суглинисто-піщані перегнійні грунти. На газонах рихлокущові злаки (як швидкорозвиваючі) с тимчасовими домінантами (І-З роки), потім переходять в субдомінантне положення, в групу доповнюючих.

До групи рихлокущових злаків відносяться: райграси пасовищний (Lolium perene L), багатоквітковий (L multiflorum L), однорічний (L westervoldicum L), костриця лугова (Festuса pratensis L), пирій без кореневищний (Аgrophirum tenerum L) і інші.

Кореневищні злаки зону кущіння мають неглибоко під землею. Розвивають вертикальні пагони, які ростуть вгору і утворюють на поверхні грунту- травостій середньої щільності. Підземні пагони (кореневища) спочатку наростають горизонтально під землею, утворюючи по декілька підземних вузлів (3-5), де на дузі вкорочених вузлів проходить розвиток підземних пагонів з самостійною кореневою системою і зоною кущіння. Кореневищні злаки розмножуються вегетативне. Нові вертикальні пагони ці злаки утворюють через 1-5 міжвузлів на підземному кореневищі, тому суцільної щільної дернини не формують, вертикальними пагонами проглядається грунт. Перші кореневища молодий злак закладає в грунті на глибині, де пористість та рихлість грунту забезпечує його життсдіяліїність. Нове покоління утворюється вище старого, тому, з віком злаку1 кореневища все вище і вище підходять до поверхні грунту. Цим зумовлена важлива біологічна особливість кореневищних злаків - у фітоценозі вони зберігаються в достатній кількості до тих пір, поки не ущільниться верхній шар грунту, а потім випадають з травостою. В складних травостоїв їх доля незначна. Виділяються злаки з довгим кореневищем (довгокореневищні - 3-5 підземних вузли) і короткокореневищні (1-3 підземні вузли).

До довгокореневищних злаків відносяться: пирій повзучий (Elitrigia repens I), волосенець гіганський (Elimys giganteys Waheb), бекманія звичайна (Besmania eruciformis L), війник надземний (Calamagrostis Epigeios Host), тонконіг звичайний (Poa triviales L), і інші. До короткокореневищних злаків відносять: мітлиця біла (Agrostis alba L), лисохвіст здутий (Alopegurus ventricosus Pers ), лисохвіст луговий (A platensis L ) і інші.

Кореневищно-кущові злаки відрізняються від кореневищних тим, що в процесі кущіння утворюються недовгі, але чисельні кореневища з пагонами, що формують більш рихлі (або більш щільні) кущі. Формується система кущів, які зв'язані короткими кореневищами. Зона кущіння розміщена неглибоко під поверхнею грунту (5-8 см), з якої утворюється густа мережа коріння. Рослини формують систему розеточних пагонів, з'єднаних кореневищами. Ці злаки формують рівну, пружну та міцну дернину, яка є бажаною при влаштуванні газонів високої якості. Злаки цього типу пагоноутворення є найбільш цінними для влаштування спортивних та якісних декоративних газонів, так як сформована дернина є щільною, пружною і не ламкою. Вона не проривається при бігу спортсменів і не утворює купин при витоптуванні, поверхня тривалий час зберігається рівною. Серед всіх трав в газоноведенні в групі кореневищно-кущових особлива роль належить костриці червоній, бо вона мас ряд біоморф; справжньо-кореневищна, кореневищно-рихлокушова та кореневищно-компактно-кущова. Це має не лише біологічне, але і практичне значення в газонознавстві. Кореневищно-кущові трави є травами, що розвиваються поволі і досягають повного розвитку на 2-4 рік. З цього періоду вони в складних травостоях переважають і є постійними домінантами серед газоноутворювачів.До цієї групи відносяться: тонконіг луговий, костриця червона, різнолиста, рясна, тонколиста, мітлиця тонка, звичайна і інші.

Дернові злаки об'єднують підгрупи: щільнодернові та рихлодернові. Особливістю злаків цього типу кущіння є те, що бічна брунька росте паралельно материнській осі і боковий пагін на перших порах лишається притисненим до материнського та є включеним всередину пазухи покривного листка. Цей тип розвитку пагонів є характерним переважно для ксероморфних злаків сухих лук, степів та напівпустель, а в тропіках для саванних злаків.

Щільнодернові (або щільнокущові) злаки вузол кущіння мають на поверхні грунту. При кущінні молодий пагін або зовсім не виходить з листової пазухи стрижневого пагону і росте, притиснувшись до нього, або, витягнувшись, відхиляється від нього. При цьому формуються щільні кущі купиноподібної форми, де середина куща є найстаршою частиною. Іноді ряд пагонів різних за віком поколінь, починаючи зі старшого, утворюють як би ланцюг, пов'язаний дуже короткими міжвузлями. Ці злаки утворюють щільну дернину, а в грунті - щільну і міцноскріплену масу коріння, товщина утворюваного дерну досягає 30 і більше см. Дернина щільна, зв'язана, дуже вологоємна і у вологому стані майже пепроникла для повітря, що виключає нормальне сумісне зростання зі злаками інших груп. Із щільнодерновими злаками співіснують лише мохи та деякі мікотрофи. Ці трави довговічні, тримаються на одному місці десятки років.

До щільнодернових злаків відносяться: щучник дернистий, білоус, костриця валійська, овеча, ковилі, тонконіг фіолетовий, келерія.

Рихлодернові злаки за формою куща не відрізняються від щільнодернових. Зона кущіння розміщена в поверхневому шарі грунту. Бокові пагони розвиваються на косостоячих або лежачих материнських пагонах, тому ростуть не завжди вертикально і формується кущ менш щільним, ніж у щільнокущових злаків. Використання них злаків на газонах є обмеженим, тому що, вузли кущіння розміщені під грунтом і формується купиниста поверхня, де проглядається не вкритий травами грунт. Сюди можна віднести перехідні форми костриці червоної, костриці мальованої, мітлиці собачої.

Столоноутворюючі злаки - трави зі стелючими надземними стеблами, у них від зони кущіння радіально відходять надземні пагони більш або менш щільнопритиснені до землі, які у вузлах приростають до грунту і утворюють додаткові розетки листя та вертикальні пагони. В деяких злаків вертикальні пагони колінчато зігнуті, нахилені до землі або вертикальні. Ці трави поділяються на: повзучі, напівповзучі та прикріплюючі. Вони формують травостій середньої щільності. При скошуванні часто оголюються жовті та коричневі основи пагонів, що вимагає проведення землевання та систематичного скошування. Це ефемери сухих степів і напівпустель.До цієї групи злаків відносяться такі види: мітлиця пагоноутворююча, свинорій пальчатий, цойсія японська і інші.

Серед бобових, осок та різнотрав'я можна виділити наступні групи:

• стрижнекореневі, сюди відносяться бобові та багато видів різнотрав'я, серед яких зустрічаються злісні бур'яни. Бобові трави в природі зустрічаються рідше ніж злаки. Вони є скрізь, але поширені розкидисто або одиничними екземплярами і не формують головної маси природних травосумішей. При проростанні насіння бобових рослин розвивається центральний стрижневий корінь, що розгалужується на декілька порядків та надземний пагін, який вкорочений і при виході на поверхню утворює потовщення, що називається кореневою шийкою. Нові пагони проростають з бруньок, що розвиваються на кореневій шийці, в міру розростання головного стрижневого і придаткових коренів. Коренева система бобових заглиблюється в грунт до 1,5-2,5 м і дає чисельні відгалуження. Розрізняють бобові: з неглибокою кореневою системою (головна маса коріння зосереджена на глибині 40-50 см, окреме коріння сягає глибини 1 м): з глибокою кореневою системою (коріння пронизує грунт до 2 м, а головний стрижневий корінь сягає декількох м).

• кореневищні, утворюють деякі форми люцерни жовтої;

• кущові, коренева шийка розміщена на 1 -2 см над поверхнею грунту, утворюються пагони, що йдуть під кутом до головної осі куща і формується один кущ. Після цвітіння і плодоношення монокарпічні пагони відмирають, замість них утворюються нові стебла:

• -зі стелючими пагонами, від кореневої шийки, що розміщена біля поверхні землі, відходять, розповзаючись по поверхні грунту в різні сторони, горизонтальні пагони -столони. У вузлах на поверхні грунту утворюють розетки листя, іноді гіллясті квітоносні пагони, а в грунті додаткові корені. В результаті кущ поширюється по поверхні грунту, повзе своїми пагонами в різні сторони.До них відносяться: конюшина біла повзуча, люцерна джавахетська і деякі форми жовтої.

• -безстеблеві бобові.У цієї групи листки відходять від кореневої шийки безпосередньо.Стебел рослини не утворюють.Квіти і плодт сидять на квітконосах,що також безпосередньо відходять від кореневої шийки.Утворюється розеточна, безстеблева, приземиста рослина. До них відносять астрагали яїчковатий, бухтарминський.

• -бобові з чіпляючими пагонами.У них зелені пагони прикріпляються непарними вусиками листків до навколишніх високорослих рослин і підтягуються до них.Чіпляючись за сисокорослі злаки, вони досягають висоти 2-2,5 м. При відсутності опор ці рослини дають недовгі, перепутанні і лежачі на землі стебла.В цьому випадку бобові пригнічують розвиток сусідніх трав і самі також ростуть погано.Сюди відносять мишачий горошок, забірний, виткий, чина лугова, болотна.

Осокові трави. Головним чином багаторічні трави з довгими або короткими кореневищами, що утворюють густі кущі-дернини, або кочки. По зовнішньому вигляду вони похожі на злакові, але відрізняються від них тим, що мають трьохгранні стебла (рідко круглі) заповнені всередині серцевиною. Потовщень на вузлах осоки не утворюють, на відміну від злакових.Листки також похожі на листки злаків, тільки без язичків, лінійні і нитковидні. Квіти зібрані на кінці стебла в колоски, дрібними колосовидними головками. Плід- шаровидний трьохгранний або трохи сплюснутий горішок.

Різнотрав"я. Включає в себе велику групу трав, до яких відносяться всі дикоростучі трави, крім злакових, бобових і осокових.В лісовій зоні різнотрави зустрічаються на лісових луках. В степовій зоні вони зустрічаються на повишених місцях з недостатньою вологою.Найбільш вони розповсюджені в пустинях, напівпустинях і гірських районах.Корінь у деяких видів буває мочкуватий або стержневий. Такі види не досягають висоти зрізу і не попадають в скошену траву.Більшість бур"нів, що зустрічаються на газонах, відносяться до різнотрав"я: кульбаба, подорожник, ромашка багаторічна.