19

ІІІ. НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Заняття перше (Т).

Мотопіхотний батальйон армій провідних держав світу в обороні

Лекція

ЗМІСТ.

Вступ.

Лекція, яка буде прочитана з теми „ Мотопіхотний батальйон армій провідних держав світу в обороні ”.ставить метою:

1. Ознайомитися з поглядами командування армій провідних держав світу щодо використання мотопіхотного (танкового) батальйону у обороні.

2. Вивчити бойові можливості, засоби посилення, бойовий порядок та інженерне обладнання району оборони мотопіхотного (танкового) батальйону.

3. Удосконалювати знання що стосується вивчення організації, тактики дій противника та тактико – технічних характеристик основних зразків бойової техніки і озброєння мотопіхотних, танкових підрозділів.

Читання лекції буде базуватися на знаннях, що одержані .під час вивчення попередніх тем.

Під час лекції будуть викладені навчальні питання:

1. Перше навчальне питання. Погляди командування сухопутних військ армій провідних держав світу на використання мотопіхотного (танкового) батальйону в обороні .

2. Друге навчальне питання. Ведення оборони мотопіхотним (танковим) батальйоном.

Література для самостійної роботи за темою заняття:

1. Бойовий статут Сухопутних військ Збройних Сил України, частина III (взвод, відділення, екіпаж танка). - К.: КСВ ЗСУ. 2010.

1. Никитин Н. С. Подразделения в бою. - М.: Воениздат. 1985.

2. Навчально-бойовий склад підрозділів сучасних армій. - О .: ОІСВ. 2005.

Аналіз війн і воєнних конфліктів на протязі останніх десятиріч свідчить, що характер сучасних бойових дій в порівнянні з Другою світовою війною значно змінився.

Сучасні бойові дії, за поглядами військових спеціалістів провідних у військовому відношенні країн, будуть характеризуватися наступними особливостями: відсутністю чітких ліній фронту та флангів; використанням сторонами широкого маневру; використанням високоефективних систем зброї, засобів та зв’язку; використанням ядерної та хімічної зброї; високими вимогами до систем управління військами та зброєю; широким застосуванням авіації; розтягнутістю ліній комунікацій; веденням інтенсивних та одночасних дій по всій глибині оперативної побудови та бойових порядків.

Так, наприклад, виходячи з цих особливостей, в країнах НАТО розроблена основна оперативна концепція сухопутних військ під назвою: “Повітряно-наземна операція ”.

Зміст її полягає в чітко узгоджених по місцю, часі, сил та засобів, які залучаються, високоманеврених бойових дій бригад, дивізій, армійських корпусів та тактичної авіації, які проводяться з використанням звичайної, високоточної, хімічної, ядерної зброї та засобів РЕБ в інтересах одночасної поразки противника на всю глибину його побудови і рішучого перехоплення ініціативи. Основні принципи повітряно-наземної операції: ініціатива, глибина, узгодженість дій та швидкість.

Практичне застосування положень цієї концепції було продемонстроване світу у війні США і Великобританії проти Іраку - операція "Шок і трепет".

Основне навантаження при проведенні "повітряно-наземної операції" лягає на сухопутні війська, конкретніше на мотопіхотні і танкові з'єднання і частини, які володіють високою маневреністю на полі бою та у взаємодії з іншими родами військ здатні успішно вести активні наступальні та стійкі оборонні дії, здійснювати марш на велику відстань.

Вивчення досвіду передових у військовому відношенні країн світу вкрай необхідне для розуміння сучасних тенденцій розвитку воєнної науки, зокрема, тактики, та вміння прогнозувати обстановку, яка може скластися під час бойових дій.

Для того, щоб правильно організувати наступ необхідно знати погляди командування сухопутних військ армій провідних держав світу на тактику дій мотопіхотних (танкових) підрозділів в обороні.

В даній лекції ми розглянемо основи оборони мотопіхотного (танкового) батальйону і її ведення за поглядом військових фахівців армій провідних держав світу.

Перше питання .

Погляди командування сухопутних військ армій провідних держав світу на використання мотопіхотного (танкового) батальйону в обороні .

1.1 Мета оборони.

Оборона в армії багатьох країн провідних держав світу розглядається, як один із основних видів бойових дій, до яких війська переходять тимчасово з метою зриву наступу противника і економії сил та засобів на одних напрямках і створення переваги над противником, для рішучих дій на інших, недоступних для захоплення противником важливих районів; виграшу часу і утворення зручніших умов для переходу в наступ.

Так, польовий статут FM – 100 – 5 (армія США) визначає наступні цілі оборони: зрив наступу противника, збереження сил і засобів, військових об’єктів та органів управління, об’єктів тактичного і і стратегічного або політичного значення, виграш часу, послаблення військ противника перед початком своїх наступаючих дії (операції), контроль над важливими районами території, здійснення дії які примушують противника зосередити свої війська так, щоб вони потрапили під вогонь всіх вогневих засобів.

Підрозділи, які обороняються, повинні завдати противнику максимальних втрат, порушити його взаємодію, перешкодити згрупуванню сил і розгромити його шляхом активного маневру і вогню. Вважається, що для того, щоб витримати масивний натиск військ противника, в обороні необхідно досягти такого положення, при якому перевага наступаючого противника над підрозділами і частинами, що обороняються, не перевищувала б співвідношення 3:1 на користь наступаючих.

1.2 Умови переходу до оборони.

Перехід до оборони може бути передчасним або вимушеним, завчасним і поступовим, в умовах безпосереднього зіткнення з противником або відсутності зіткнення з ним.

Завчасно війська переходять до оборони тоді, коли противник переважає їх в силі і в засобах, і займає вигідніше становище. В цьому випадку вони можуть зайняти намічену ними смугу (район) оборони передчасно до початку бойових дій. Ці смуги (райони) оборони удосконалюються в інженерному відношенні наскільки дозволяє обстановка, основна увага при цьому приділяється завчасному створенню розвинутої системи загороджень.

Вимушений перехід до оборони здійснюється, коли противник випереджає війська в розгортанні або при невдалому закінченні зустрічного бою. В таких випадках оборона організовується в ході бойових дій під ударами противника.

1.3 Види оборони.

За оцінками командування армій провідних держав світу, видами оборонних дій можуть бути :

• власна оборона;

• стримуючи дії;

• кругова оборона;

• оборона тилового району.

Власна оборона - це погоджені дії сил з метою розгромити наступаючого противника й перешкодити виконанню поставлених йому завдань.

Головне завдання військ в обороні полягає в тому, щоб позбавити противника можливості продовжувати бойові дії.

Стримуючи дії застосовується у тих випадках, коли необхідно зосередити або відвести свої війська, організувати оборону на більшу глибину, зробити перегрупування сил або завершити наступ на іншому напрямку. Головною метою є не розгром противника, а вповільнення темпів його настання.

Кругова оборона передбачається в тому випадку, коли обійдені противником частини (підрозділи) , що обороняються при відсутності суцільної лінії фронту повинні продовжувати бойові дії, вносячи свій внесок у загальну оборону.

Оборона тилового району організується із самого початку переходу військ до оборони й повинна забезпечувати захист від одиночних диверсій, тактичних повітряних десантів і повітряно - десантних військ, а також від частин і з'єднань, що прорвалися в тил угруповання, що обороняється.

В залежності від групування сил і засобів підрозділів, що знаходяться в обороні, інженерного обладнання місцевості і методів ведення оборонного бою, військові спеціалісти США і ФРН оборону ділять:

- в армії США на: мобільну, позиційну, активну;

- в армії ФРН на: рухому, позиційну.

Мобільна оборона проводиться методом оборонно-наступальних дій.

При веденні військами такого виду оборони в перший ешелон виділяється мінімально необхідна кількість сил, як правило, мотопіхотні, механізовані частини і підрозділи – звичайно третина. Основні сили, головним чином бронетанкові з'єднання і частини, розташовуються в другому ешелоні. Завдання з'єднань і частин, які обороняються в першому ешелоні, полягає в тому, щоб попередити головні сили до наступу противника, дезорганізувати і максимально затримати його, заставивши війська, що наступають, просуватись у вибрані в глибині оборони райони, вигідні для нанесення ударів високоточної зброї, проведення контратак головними силами. Основні зусилля в мобільній обороні направлені не на утримання зайнятої військами місцевості, а на розгром головного угруповання наступаючого противника.

Сильними сторонами мобільної оборони є:

• наявність сильних других ешелонів і масоване використання бронетанкових або цілком механізованих військ для контратак;

• розташування головних сил на значному видаленні від переднього краю, їхнє розосередження і маскування, то створює трудності їхньої розвідки і поразки;

• різноманітні варіанти побудови бойового порядку;

• висока активність військ;

• виділення значної кількості ядерних боєприпасів і їхнє масоване застосування (при діях із застосуванням зброї масової поразки).

Слабкі сторони мобільної оборони є

• слабкий перший ешелон, що дозволяє наступаючому швидко прорвати оборону а розвивати настання в глибину;

• група, що контратакує, зосереджена в глибині оборони, є уразливим об'єктом особливо в період виходу і розгортання для контратаки;

• ведення мобільної оборони може бути успішним, якщо настання розвивається відповідно до задуму оборони. Порушення цього плану (знищення опорних пунктів на флангах вогневого мішка) може настільки ускладнити обстановку, що виявиться неможливим проведення тих заходів, на які вона розрахована.

Позиційна оборона організовується і ведеться з метою збереження цілої смуги (району) оборони шляхом знищення противника на передньому краї або близько нього і ґрунтується на утриманні протягом відповідного часу ряду сильних оборонних позицій, на максимальному використанні вогневих засобів ураження. Для цього в першому ешелоні розгортається велика частина сил і засобів. В другому ешелоні знаходяться менші частини, призначені для збільшення глибини оборони, ліквідації можливих проривів противника шляхом вогневого ураження і проведення контратак.

Основний метод ведення позиційної оборони полягає в надійному утриманні вигідних в тактичному відношенні і підготовлених для оборони ділянок (районів) місцевості.

До сильних сторін позиційної оборони можна віднести:

• створення глибокої і кругової оборони;

• широке застосування мінно-вибухових і інших загороджень як перед переднім краєм так і в глибині оборони;

• великі щільності протитанкових засобів, одержувані внаслідок зосередження основних зусиль військ у першому ешелоні,

Слабкі сторони позиційної оборони:

• головні сили що обороняється знаходяться в зоні спостереження і прицільної поразки ядерною зброєю і звичайними засобами, Все це створює сприятливі умови для прориву такої оборони в короткі терміни;

• наявність великих проміжків між районами оборони дозволяє (при знищенні окремих опорних пунктів) створювати широкі проломи в бойових порядках і знищувати вузли оборони послідовно;

• осередковий характер оборони утрудняє маневр військ по фронті й убік флангів і створює умови для розгрому їх вроздріб.

Активна оборона. Американське командування прийшло до висновку, що на Європейському театрі в початковий період війни, коли ядерна зброя не застосовується, традиційні види оборони (позиційна і мобільна) не повністю відповідають сучасним вимогам і важко сказати, чи зможуть вони відповідати завданням, що стоять перед обороною в початковий період війни.

В зв'язку з цим є розроблений новий вид оборони, що дістав назву активна оборона.

Він базується на тісному згрупуванні вогневої сили звичайних засобів ураження, умов місцевості і маневру силами і засобами в потрібний час на ділянку, якій загрожує небезпека.

Сутність активної оборони, як відмічає закордонна преса, полягає в тому, що до початку дій противника, коли задум його, особливо напрямок головного удару, не виявлений, частини і підрозділи розгортаються порівняно рівномірно по всьому фронту оборони, як правило, в один ешелон із виділенням невеликого резерву і значних сил і засобів в смугу забезпечення. З переходом противника в наступ по мірі виявлення задуму його дій, особливо в напрямку головного удару, суть активної оборони реалізується швидким маневром частинами і підрозділами з другорядних ділянок оборони вздовж фронту і з резерву на небезпечний напрямок.

Райони оборони, з яких були зняті війська і перекинуті на головний напрямок, прикриваються розвідувальними підрозділами, а також вертольотами вогневої підтримки.

Так як активна оборона передбачає ведення бойових дій головним чином проти великих танкових і механізованих військ, проводиться формування батальйонних тактичних груп, до складу яких входять: мотопіхота, танки, протитанкові вертольоти, зенітні засоби, які підтримуються польовою артилерією і тактичною авіацією. Перед початком бойових дій, коли важко передбачити, де противник нанесе свій головний удар, тактичні групи розташовуються таким чином, щоб перекрити всі основні напрямки можливого наступу.

Основою концепції активної оборони є швидкий маневр частин і підрозділів на виявлений напрямок головного удару противника. Вважають, що це завдання має розв'язати розвідка. Тому її значення при веденні активної оборони значно підвищується.

В активній обороні передбачається створити сильну смугу забезпечення.

За поглядом командування сухопутних військ армії ФРН оборона ділиться на два види:

• пересувну (рухому);

• позиційну.

За своїм характером позиційна оборона ФРН в основному аналогічна позиційній обороні армії США. Що стосується пересувної оброни, то вона має деякі характерні особливості.

Рухома (пересувна) оборона опирається в першу чергу на маневреність військ і їх ударну силу. Мета рухомої оборони - стримуючи просування противника в глибину, нанести йому максимальні втрати, зберегти свої сили і виграти час, необхідний для підготовки наступу. При організації рухомої оборони більша частина сил і засобів виділяється до складу резерву (другою ешелону), як це передбачається в мобільній обороні. Резерв в цьому випадку призначається для проведення контратак з рішучими діями. Вони мають на меті сповільнити просування противника, що веде наступ, нанести йому побільше втрат, скувати його сили і забезпечити свободу дій своїм військам. Стримуючі позиції рекомендується обладнати завчасно.

Бій на стримуючій позиції ведеться таким чином, щоб противник прийняв його за підготовлену оборонну позицію. Тимчасово утримання оборонних позицій ведеться за принципом позиційної оборони, з таким розрахунком, щоб заставити противника розгорнути свої головні сили і сконцентрувати їх в окремому районі. Наступ з обмеженою метою застосовується, щоб нанести противнику максимальних втрат, знизити темп його наступу або перейти до рішучої оборони. Такий наступ ведеться резервом і виконується як звичайна контратака.