1. Виключити невідповідне:

Джерела середньовічної культури — це:

1. культури «варварських» народів Західної Європи (так зване германське начало);

2. культурні традиції Західної Римської імперії (романське начало);

3. культура Відродження;

4. християнство.

2. Період розквіту середньовічної культури: 1) ХІІ-ХV ст.;

2) V-VIII ст.;

3) VI-ХI ст.;

4) ІХ-ХV ст.

3. У науковий обіг термін «Середні віки» увели:

1. італійські гуманісти епохи Відродження XVI ст.;

2. діячі культури VI-VII ст.;

3. просвітителі XVIII ст.;

4. релігійні філософи ХІХ-ХХ ст.

4. Архітектурний стиль, що виникнув у заключну стадію розвитку середньовічного мистецтва (ХШ-ХІV ст.), що характеризується стрілчастими склепіннями, наявністю кам'яного різьблення, вітражів і скульптурних прикрас:

1. ампір;

2. бароко;

3. романський;

4. готика.

5. В історії культури поезією вагантов називають середньовічну поезію ХІ-ХШ ст.:

1. поезію мандрівних школярів;

2. релігійну поезію;

3. лицарську поезію;

4. придворну поезію.

6.Релігійна філософія Середньовіччя, що з'єднує теологічну догматику з раціоналістичною методикою:

1. софістика;

2. формалізм;

3. схоластика;

4. дидактизм.

7.Біблією для неписьменних називають у середньовічній культурі:

1. скульптуру;

2. готичне мистецтво;

3. іконопис;

4. романську архітектуру.

8. Головними рисами середньовічної культури є (виключити невідповідне):

1. домінування християнської релігії;

2. існування двох стилів архітектури: романського і готичного;

3. превалювання світського освіти;

4. дистанціювання від античних духовних ідеалів.

9. Місто, що служило метою хрестових походів:

1. Константинополь;

2. Рим;

3. Афіни;

4. Єрусалим.

• Дібрати вірш з творчості трубадурів, труверів або міннезінгерів або самостійно проаналізувати творчість будь-якого ренесансного митця.

Семінар 6. Західноєвропейська культура Нового часу. Питання для обговорення:

1. Світоглядні засади культури Нового часу.

2. Просвітницький ідеал людини і суспільства. Енциклопедизм.

3. Художні стилі епохи: бароко, класицизм, рококо.

4. Зміни світоглядних орієнтацій у культурі Х1Х ст.

5. Людина і світ у культурі романтизму.

Методичні поради.

Як і будь-яка епоха, Новий час ґрунтується на певній картині світу, визначає місце й можливості людини в цьому світі. Визначте культурну парадигму Нового часу: світ існує як природа, як особистість-суб'єкт і як культура. Місце людини у світі є центральним. На першому плані тут виступає індивідуум, суб'єкт і його влада, його самопочуття. Як цар природи людина абсолютно упевнена у своїх силах, тим більше, що наука є надійним її помічником, її можливості невичерпні. Настільки завищені оптимістичні чекання підтримують непохитну віру в неминучість постійного суспільного прогресу. Ця культура, таким чином, - раціоналістична та антропоцентрична; для неї характерні гуманізм, сциєнтизм, телеологізм у розумінні прогресу, і, крім того - європоцентризм, оскільки основні духовні орієнтири почерпнуті з європейського менталітету.

Розкриваючи друге питання, покажіть, що Просвітництво є широким антифеодальним рухом періоду становлення капіталізму (17-18 ст.). Воно охопило практично всі європейські країни. Навіть абсолютизм, уступаючи потребам часу, ставав освіченим. В Австрії, Пруссії, Росії монархи використовують ідеї Просвітництва для зміцнення централізованої системи управління. Розум і Просвіта перетворилися в основні гасла епохи. Просвітництво стала першим впливовим і домінуючим рухом культури Нового часу, у якому знайшла своє послідовне вираження її секуляризація. Людину розуміють тепер як чисто природну істоту. Власне людське в ній — розумне начало. Природа і є вища й остання реальність. Якщо в основі природи і є Бог, то лише як Першопричина й першосутність, та ж сама природа в її осередку й центрі, що все собою визначає. Цей центр — розум. Він може бути названий Верховним Розумом, на відміну від звичайного людського розуму. Їх поєднує саме головне — природність. Повна однорідність світу, його суцільна природність усуває, таким чином, споконвічне розчленовування реальності на сфери профанного і сакрального. Просвітителі були переконані в тому, що розвиток розуму і насамперед прогрес науки й освіта народу можуть зробити вирішальний вплив на всі сторони життя суспільства й перебудувати його на засадах загальної рівності, що відповідає законам Природи.

У культурі ХІХ ст. характерне для Нового часу розуміння природи-першотворця, природи-матері поступається місцем розумінню природи як всезагальної майстерні, універсальної комори, невичерпного джерела матеріалів і енергій. Формула - «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній - працівник» - найкраще передає дух діловитого і роботящого XIX століття. Навіть більш глибоке проникнення в таємниці природи не сприяє більшій близькості з нею, а навпроти, перетворює останню в щось далеке, далеке, що допускає лише діловий, технічний підхід. До настільки ж суперечливих результатів приводить прагнення людини осягти таємниці власної природи. XIX століття остаточно позбавляє людину статусу «вінця світобудови», «міри всіх речей». У світогляді XIX століття як сама людина подібна механізму, так і світ її подібний гігантській фабриці, універсальному машинному виробництву, що потребує не творчих особистостей, що саморозвиваються, а гвинтиків і приводних ременів.

Романтизм у мистецтві – це звернення до внутрішнього духовного світу людини, оскільки реальність не відповідає ідеалові. У зв’язку з тим, що романтики ще не усвідомлювали важливості конкретно-історичного аналізу соціальної дійсності, їм нічого не лишалося, як критикувати реалії життя з точки зору абстрактних вічних ідеалів. Звідси – і характерний духовний порив, піднесення над реальністю. Але ж цей порив і є якраз небажанням змиритися з протиріччями буття. Це, у свою чергу, призводить до культу індивідуальності, до протиставлення піднесеної особистості потворній дійсності. Звернення до потенцій особистості, людської індивідуальності – значне досягнення мистецтва романтиків.