Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г.Короленка

Історичний факультет

Кафедра філософії

Інструктивно-методичні матеріали

до семінарських занять

з курсу

«ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ»

для студентів ІІІ курсу

напряму підготовки 6.020302 Історія

Полтава-2013

Рекомендації для студентів щодо підготовки до семінарських занять

Семінарське заняття — це форма навчального заняття, на якій викладач організовує обговорення попередньо визначених питань теми у вигляді виступів, рецензій, відповідей, доповнень, розв’язання практичних завдань тощо, до яких студенти готуються на підставі опрацювання рекомендованої літератури та виконання запропонованих завдань.

На семінарах студенти перевіряють, поглиблюють та закріплюють знання з курсу.

Вивчення кожної теми необхідно розпочинати з ознайомлення із її програмними положеннями, які містять стислу і конкретну інформацію про матеріал, який потрібно засвоїти.

Наступним кроком є ознайомлення з конспектом лекції, який становить своєрідний “скелет” теми, базову структуру необхідних знань. Поглиблені знання з теми студенти отримують, готуючись до семінарських занять та виконуючи завдання для самостійної роботи, ІНДЗ.

Семінар є результатом самостійної підготовки студента і обговорення на занятті під керівництвом викладача результатів цієї пізнавальної діяльності та формування навичок його практичного застосування.

Підготовка до семінарського заняття включає в себе оволодіння теоретичним і фактичним матеріалом відповідно до плану заняття, а також виконання завдань, запропонованих по даній темі.

Опанування загальнотеоретичних проблем та практичного матеріалу вимагає від студентів засвоєння цілого ряду специфічних термінів, понять. З метою їх засвоєння студентам рекомендується вести словник (на виділених у зошиті для самостійної роботи сторінках або в окремому зошиті). До словника записуються опорні поняття і терміни, визначені у завданнях самостійної роботи.

У ході семінарського заняття заслуховуються відповіді студентів на конкретні теоретичні питання. Студенти повинні навчатися вільно, творчо обговорювати проблеми, що виносяться на семінарське заняття, конструктивно вести дискусію, розкривати смисл моральних та естетичних колізій, символіку художніх творів.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовку студентів, активність їх на занятті, вміння формулювати та обґрунтовувати свою позицію тощо. Викладач проводить індивідуальні бесіди із студентами, які пропустили семінарське заняття, перевіряє у визначеній разом із студентом формі знання матеріалу з тем, які закріплювалися на семінарі.

Підручники до курсу «філософські проблеми історії світової культури»

1. Гатальська С.М. Філософія культури / С.М. Гатальська. – К.: Либідь, 2005. – 328 с.

2. Гуревич П.С. Культурология / П.С. Гуревич. – М.: Знание, 1998. – 311 с.

3. Ерасов Б.С. Социальная культурология / Б.С. Ерасов. – М.: Аспект-Пресс, 1998. – 591 с.

4. Історія світової культури: навч. посібн. / Керівник авт. кол. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.

5. Історія світової культури. Культурні регіони: навч. посібн. / Керівник авт. кол. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 2000. – 520 с.

6. История мировой культуры. – Ростов н/Дону: Феникс, 2000. – 512 с.

7. Каган М. С. Введение в историю мировой культуры. Книги 1-2 / М.С. Каган. – СПб: ООО «Издательство «Петрополис», 2003. – 368 с.

8. Кармин А.С. Культурология / А.С. Кармин. – СПб.: Лань, 2001. – 832 с.

9. Культурология в вопросах и ответах. – Ростов н/Дону: Феникс, 1997. – 336 с.

10. Лосєв І. Ф. Історія і теорія світової культури. Європейський контекст / І.Ф. Лосєв. – К., 1995. – 211 с.

11. Морфологія культури: тезаурус / за ред. проф. В.О. Лозового. – Х.: Право, 2007. – 384 с.

12. Основи філософії культури: Словник: Для студ. вищ. навч. закл. /Н.Г. Джинчарадзе, М.А. Ожеван, А.В. Толстоухов та ін. – К.: Знання України, 2005.

13. Оганов А.А. Теория культуры : учеб. пособие для вузов / А.А. Оганов, И.Г. Хангельдиева. – М. : ФАИР – ПРЕСС, 2001. – 384 с.

14. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс культурології: Навчальний посібник / Є.А. Подольська, В.Д. Лихвар, Д.Є. Погорілий. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 368с.

15. Теория культуры : учебное пособие / Под ред. С.Н. Иконниковой, В.П. Большакова. – СПб. : Питер, 2008. – 592 с.

16. Флиер А.Я. Культурология для культурологов / А.Я. Флиер. – М.: Академический проект, 2002. – 492 с.

17. Шевнюк О.Л. Культурологія: навч. посіб. / О.Л. Шевнюк – К.: Знання-Прес, 2004. – 353 с.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінар 1. Світова культура як об’єкт філософського аналізу.

Питання для обговорення:

1. Основні інтерпретації поняття „культура” в історії філософсько-культурологічної думки та у сучасній філософії культури.

2. Культура як спосіб буття родової людини, що самовідновлюється. Структура та функції культури.

3. Світова культура як інтегративне поняття та історична реальність.

4. Історична типологія світової культури.

Методичні поради.

Обговорення проблеми слід починати з визначення основних підходів до визначення культури в історії філософсько-культурологічної думки та у сучасній філософії культури. Філософія розглядає культуру не як особливий об'єкт, що підлягає дослідженню поряд із природою, людиною, суспільством, а як загальну характеристику світу як цілого. З погляду філософії культура є увесь світ, у якому людина знаходить себе. Слово «культура» - одне з найбільш популярних у міркуваннях про вічні філософські проблеми. Вивченням культури займаються багато наук (історія, археологія, мистецтвознавство тощо). Основні моделі культури в історії філософського осмислення культури: натуралістична, класична, некласична (модерністська), постмодерністська. Можна виділити ряд досить розроблених підходів до осмислення культури: аксеологічний (ціннісний) підхід, діяльний, структуралістський, соціологічний, гуманітарний.

У другому питанні потрібно представити аргументацію найбільш поширеного у вітчизняній філософії діяльнісного підходу до визначення культури. Культура тут визначається як спосіб буття родової людини, що самовідновлюється. Вона є складною системою, структурно впорядкованою. Поняття культури відображає всю внутрішню структуру суспільного життя, в якому розрізняють дві головні сфери — матеріальну й духовну. Саме вони в першу чергу, уособлюють основні рівні реального існування культури й наповнюють її конкретним змістом. Матеріальна культура — це досягнення, які виражають головним чином рівень освоєння людиною сил природи, важливим показником якого є знаряддя праці, продуктивні сили суспільства, що в сучасну епоху стають матеріалізованим втіленням науки. Духовна культура тлумачиться у двох значеннях. По-перше, як синонім духовного життя. По-друге, духовна культура розглядається як системна якість духовної сфери. Культура має ряд соціальних функцій. Основними серед них є пізнавальна, прогностична, інтегративна, комунікативна, ціннісно-орієнтаційна, освітньо-виховна, регулятивна, функція соціальної та історичної пам’яті.

Третє питання передбачає визначення світової культури як цілого. Як така вона - спосіб діяльності, технологія рольового суб'єкта (людства), породжена позабіологічною (соціально-економічною) субстанцією і характеризується у своєму бутті єдністю пристосовного, перетворюючого і стереотипно-продуктивного моментів.

У четвертому питанні слід розглянути основні концепції історичної типології культури, приділивши основну увагу концепції історичної еволюції технологій матеріального, соціального й інтелектуального виробництва, що представляється найбільш аргументованою з числа нині розповсюджених. Коротка суть її полягає в тім, що в міру розвитку різних форм життєдіяльності суспільства (особливо, якщо зовнішні обставини посилено «підганяють» темпи цього розвитку), неминуче відбувається усе більша спеціалізація тих або інших видів діяльності, що у свою чергу є головним стимулом розвитку технологій здійснення цієї діяльності ( мається на увазі не тільки матеріальне виробництво, але і технології соціальної самоорганізації, управління, пізнання, освіти й ін.).