384 Формування особистості дошкільника

йомі завдання) їх підвищена чутливість переходить у нер­возність, що характеризується стурбованістю, напруже­ністю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю. Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи прості завдання для їхнього рів­ня розвитку, але нові за формою. Меланхоліки не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність. Деструктивно впливає на них обстановка у групі дошкільного закладу (кількість дітей, гамір, загальне напруження тощо): прос­ті справи здаються їм складними, навіть легких завдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стають зовсім млявими, пасивними, інші — дратівли­вими, крикливими. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апе­титу, сну тощо.

У роботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своє­часна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтрим­ка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон вислов­лювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У спри­ятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступ­ній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного ду­шевного спокою для відновлення працездатності. Відпо­чивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, во­ни почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційно­го комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти висо­ких результатів.

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфе­ра. Підвищена чутливість допомагає їм помічати наймен­ші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгуку­ватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд філь­мів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осто-

:mb

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

ронь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропо­зиції інших включитися у спілкування. Оптимальною си­туацією для них є домашня обстановка в оточенні небага­тьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взає­мин тощо.

Через підвищену чутливість і вразливість вони потре­бують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навію­ваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізува­тися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситу­ацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відпо­відних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотіти­муть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних ду­мок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідом­ленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприй­няттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здіб­ностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити по­требу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, ми­лосердя тощо.

Прояв властивостей темпераменту

у навчально-виховній роботі з дошкільниками

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індиві­дуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дошкільників негативних рис: у сангвініка — розпороше­ності інтересів; у флегматика — безініціативності, байду­жості, лінощів, млявості, апатії; у холерика — нестрима­ності, різкості, імпульсивності; у меланхоліка — сором'яз­ливості, замкнутості, невпевненості, образливості.

Вихователь зобов'язаний спрямовувати діяльність ді­тей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі упо­добання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити по­чату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчи-

13 Дитяча психологія

386

Формування особистості дошкільника

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

387

ти бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ни­ми, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

У вихованні дітей-флегматиків головне — формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати най­менші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість по­чуттів — на слабкість.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні спра­ви, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи ос­мислювати їх. Важливо обережно застовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і ді­яльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не об­ражаючи самолюбства.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню враз­ливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це мо­же стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати актив­ність, уміння переборювати несміливість, труднощі, під­тримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи ді­тей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго викону­ють режимні процеси, затримують інших, неохоче беруть­ся за нову справу, важко включаються в рухливі ігри і фі­зичні вправи, постійно порушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентро-ваність не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а то­му, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових про­цесів, зміцнити нервову систему.

Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різні вимоги і вказівки — дезорга-нізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.

Підвищена рухливість дітей також обумовлена особли­вістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу і пе-

дагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нерво­ву систему дитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.

Рівне і спокійне спілкування з рухливими дітьми, уникнення заборон, аргументовані вимоги обов'язково виконати розпочату справу, використання короткочасних з поступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими справами підвищують посидю­чість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажано пропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змо­гу застосувати свою рухливість і жвавість (спортивні ігри, вправи). При цьому слід регулювати навантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудоміс­ткий, однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.

Уміння бачити у психологічних проявах, поведінці ди­тини те, що обумовлене типом нервової діяльності, її ві­ком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого, до­помагає вихователю раціонально застосовувати індивіду­альний підхід у своїй педагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідно використа­ти у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими є ранній і молодший дошкільний вік, коли нервова система перебуває у процесі становлення, інтенсивно розвиваються основні властивості нервових процесів. Спостереження в ранньому віці за руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей дає змогу більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової сис­теми (сили — слабкості, рухливості — інертності, врівно­важеності — неврівноваженості, інтроверсії — екстравер­сії, емоційності, тривожності та інших властивостей).

Для ефективного виховання дітей потрібно враховува­ти їхні властивості темпераменту та вікові особливості і дотримуватися таких вимог:

1) забезпечення умов для нормального розвитку дити­ни. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щоб довкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажано позбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічну інформацію можна отри­мати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібно обережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, ор­ганізму малюка до середовища;

388 Формування особистості дошкільника

2) формування у дитини рис характеру, що нівелюють негативні особливості її темпераменту. Риси характеру ви­ являються при зміні умов життя і діяльності дитини, у ре­ зультаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними ви­ могами при цьому є поступливість, послідовність, вмоти­ воване пришвидшення або уповільнення темпу діяльності. Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогіч- ного маневру. Прагнення педагога до негайної результа­ тивності своїх виховних дій може призвести до зміцнення негативних особливостей темпераменту, порушення довір­ ливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхо- ліки на постійні вимоги пришвидшити дії уповільнюють або взагалі припиняють їх. У цій ситуації їх потрібно пере­ конати, що головне не повільність або швидкість дій, а якість результатів;

3) посилення позитивних і послаблення негативних проявів у поведінці дитини. Наприклад, підвищена три­ вожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю до подразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутли­ вість. Однак рівень тривожності відіграє особливу роль у структурі емоційності. Вона може стимулювати актив­ ність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Від тривожності не можна звільни­ тися. Сором'язливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються внаслідок формування навичок діяль­ ності, переживання ситуацій успіху.

Вихователь може впливати на певні властивості темпе­раменту дітей у знайомих і цікавих для них видах діяльнос­ті. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адапта­ції дитини до школи, однак він може забезпечити очікува­ний результат під час її спілкування з однолітками.

Продуктивною є тактика побудови навчально-виховно­го процесу на основі індивідуального стилю діяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і ви­конавчої частин: одні діти відразу приступають до вико­нання завдання, інші перед тим довго його обмірковують; дії одних — стереотипні, інших — різноманітні; одні пра­цюють аритмічно, інші — розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворити засвоєний матеріал, вона зро­бить це через 20—60 хв. Не знаючи цього, педагог може по­милково висловити припущення про незасвоєння нею ма­теріалу. Якщо не дати дитині змоги через деякий час від­новити цей матеріал, він забувається.

Дорослим важливо враховувати індивідуальні психо­логічні особливості саморегуляції діяльності і поведінки

389

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

дітей. Одні дошкільники прагнуть нових вражень, які по­силюють стимуляцію, інші — уникають їх; люблять му­зичні іграшки або відмовляються від них; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокій­ним. Завдання вихователя — об'єктивно оцінити рівень саморегуляції дитини, виокремити її позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяє усвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегу­ляції, допомагає сформувати довільну саморегуляцію, а завдяки їй — переборювати недоліки, розвивати позитив­ні властивості свого темпераменту.

Невміння враховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок у вихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливості темпе­раменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Голов­ним у цій роботі є поступовий перехід від пристосування індивідуально-типологічних особливостей до формування саморегуляції дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.

Характер дитини

Індивідуальна своєрідність дитини виявляється як у її темпераменті, так і в характері, що включає в себе погля­ди, інтереси, думки дитини, їх зміст (те, чим керується во­на, як ставиться до себе). Зміст поведінки найбільше ха­рактеризує людину, адже кожна особистість має свій пси­хічний склад, манеру поведінки, спосіб дій і характер, який формується протягом усього її життя, змінюється, розвивається залежно від оточення і виховання.

Характер (грец. charakter — ознака, прикмета) — індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Риси характеру свідчать про шляхи, якими людина до­сягає певних цілей, тобто про специфічну психологічну стратегію її поведінки. У дорослої людини поведінка є складним поєднанням вищої нервової діяльності і життє­вого досвіду. Цим зумовлений вплив типу нервової систе­ми на вироблення характеру дитини. Психологи стверджу­ють, що темперамент і характер особистості є нерозривною єдністю, що обумовлює її властивості. Однак темперамент (тип нервової системи) має вроджену основу, а характер

390

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

391

формується упродовж життєдіяльності. Він охоплює бага­то компонентів, що постають як єдине ціле, тому жодну притаманну дитині (дорослій людині) рису не можна роз­глядати відокремлено від інших якостей її характеру. Ха­рактер визначається сукупністю всіх рис, які виявляються в діях і вчинках (як діє людина за різних умов, як досягає своєї мети, якими є її прагнення).

Основними компонентами характеру є: життєва спря­мованість (потреби, інтереси, переконання); розумові якості (спостережливість, розважливість, гнучкість розу­му), емоційні (зміст і спрямованість почуттів), вольові (ви­разність, постійність, твердість, здатність долати трудно­щі, рішучість, сміливість, наполегливість, цілеспрямова­ність); звички (майже автоматизовані способи діяння). Усі вони взаємопов'язані, час від часу певний компонент домі­нує у поведінці. їх поєднання має індивідуальні особливос­ті. Навіть в однієї людини залежно від конкретних умов життя проявляються різні риси характеру. У дошкільному закладі вона може виявляти належний рівень культури спілкування, уміло налагоджувати дружні стосунки, не конфліктувати, а вдома демонструвати протилежний спо­сіб поведінки. Подібні прояви можуть стосуватися різних аспектів її життєдіяльності.

У двох однакових за характером людей неможлива од­накова поведінка, адже з моменту народження вони опиня­ються під різним впливом (сімейні умови, спосіб вихован­ня, спілкування з родичами, дитячий колектив, довкілля тощо). Все це формує індивідуальні особливості нахилів, інтересів, почуттів, розуму, волі, характеру загалом.

Головну роль у формуванні і розвитку характеру дити­ни відіграє спілкування з людьми, які її оточують. Перші зачатки та форми поведінки формуються на основі меха­нізму наслідування (дитина наслідує своїх близьких), а та­кож шляхом научіння через емоційне підкріплення.

Сензитивним періодом для становлення характеру вва­жають вік від двох-трьох до дев'яти-десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації як у процесі спілкування з доролими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для зовнішніх впливів, наслідують всіх і в усьому. Дорослі мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчин­ків і дій, що створює сприятливі умови для засвоєння та закріплення необхідних форм поведінки.

Важливим для формування характеру дошкільника є стиль спілкування дорослих один з одним та з самим ма-

люком. У першу чергу це стосується спілкування батьків, особливо матері, з дитиною. Те, як вони поводяться з нею, згодом стане способом її поводження зі своїми дітьми, ко­ли вона стане дорослою і буде мати власну сім'ю.

Спочатку в характері формуються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості — егоїзм, черствість, байдужість до людей.

У дошкільному віці закладаються основи рис характе­ру, які стосуються праці — працелюбство, акуратність, від­повідальність, наполегливість. Оскільки в цей період про­відною діяльністю є сюжетно-рольова гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички. Крім цьо­го, має значення і виконання дитиною доступних видів праці, що повинно стимулюватися та заохочуватися дорос­лими. Як правило, у характері закріплюються ті риси, які постійно одержують позитивну оцінку.

Формування характеру залежить від активності дити­ни в життєдіяльності. Процес цей починається в ранньому віці, коли вона мимоволі наслідує від дорослих певні спо­соби поведінки, дій, ставлення до людей, усвідомлює свої можливості, оволодіває рухами, вчиться керувати собою, її організатором, керівником, партнером має бути близька людина, від якої залежить формування основних якостей поведінки, характеру дитини. Важливо, щоб вони своєчас­но зосереджували свою увагу на розвитку конкретних якостей характеру з урахуванням новоутворень дитячої психіки. При цьому слід пам'ятати, що поведінка дитини-дошкільника опосередкована образом близьких дорослих, який орієнтує її дії і вчинки, є основою всіх новоутворень, обумовлює утворення механізмів особистісної поведінки, здатності регулювати її. Залежно від конкретних умов ви­ховання і взаємин з близькими дорослими провідну роль у цьому процесі можуть відігравати різні мотиви (безпосе­редній інтерес до діяльності, її змісту, значущості, често­любність, амбіції тощо). Цим обумовлені різноманітні ін­дивідуальні особистісні якості дитини.

6.5. Розвиток здібностей у дошкільному віці

Цілеспрямований розвиток здібностей є найбільш складною і суперечливою проблемою формування знань, умінь і навичок як основних складових, що визначають

392

393

Формування особистості дошкільника

готовність дитини до діяльності й усвідомленої поведін­ки. Прагнення розв'язати її зумовлене постійно зростаю­чою потребою суспільства удосконалювати умови підго­товки дитини до трудової діяльності та спілкування як провідних форм її взаємодії із соціальним і природним се­редовищем.

Здібності — індивідуально-психологічні якості особистості, що пе­редбачають і забезпечують успішність виконання нею діяльності.

Сферою їх вияву є галузі практичної, наукової і мис­тецької діяльності. Здібності за інших рівних умов полег­шують засвоєння знань, формування умінь і навичок, які призводять до подальшого їх розвитку. До здібностей на­лежать не усі психологічні властивості, а тільки ті, які від­різняють одну людину від іншої.

Процес реалізації здібностей передбачає вияв дитиною активності, зумовленої як характером та цілями тієї чи ін­шої діяльності, так і її мотивацією, схильностями та інте­ресами.

Часто здібності вважають вродженими, однак науко­вий аналіз показує, що вродженими можуть бути лише за­датки, а здібності є результатом їх розвитку.

Задатки — генетично закріплені анатомо-фізіологічні особливос­ті мозку і нервової системи.

До них належать передусім будова головного мозку, ор­ганів чуття, властивості нервової системи, якими організм наділено від народження. Анатомо-фізіологічною основою задатків є будова і функції вищої нервової системи, такі властивості процесів, як сила, врівноваженість і рухли­вість. Слабкість нервової системи є підґрунтям високої сенсорної чутливості, що позитивно позначається на роз­витку багатьох здібностей. Проте задатки є потенціями розвитку здібностей, а визначальним чинником їх форму­вання виступають умови життя та особливості набуття со­ціального досвіду. У діяльності дитини здібності не лише виявляються, а й під керівництвом дорослого формуються та розвиваються.

Задатки є лише можливостями та передумовами роз­витку здібностей, хоча не гарантують їх появу і розвиток. Жодна дитина, якими б задатками і здібностями вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музи­кантом чи художником, якщо не буде цілеспрямовано, старанно і наполегливо займатись відповідною діяльністю. Задатки є багатозначними. На основі одних і тих же задат-

Розвиток здібностей у дошкільному віці

ків можуть розвиватися неоднакові здібності, залежно від характеру та вимог діяльності, якою займається дитина, а також від умов життя та виховання.

Здібності мають якісну та кількісну характеристику. Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони виступають. За якістю здібності класифікують на математичні, технічні, худож­ні, літературні, музичні, організаторські, спортивні тощо.

Здібності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні, такі, як спостережливість, хороша пам'ять, творча уява, є важливими для багатьох видів діяльності. Спеціальні ж відіграють важливу роль лише у конкретних видах діяльності — художній, літературній, музичній та ін.

Загальні здібності утворюють дві групи: пізнавальні і

практичні.

Створення дорослим спеціальних ситуацій і умов роз­виває здібності дітей.

Пізнавальні здібності дошкільників

Провідне місце у структурі пізнавальних здібностей зай­має здатність створювати образи, що відображають власти­вості предметів, їх загальну будову, співвідношення основ­них ознак або частин і ситуацій. До таких здібностей відно­сять сенсорні, інтелектуальні і творчі.

Сенсорні здібності пов'язані із сприйняттям дитиною предметів та їх ознак. Вони становлять основу розумового розвитку малюка. Сенсорні здібності формуються із 3—4-х років. Засвоєння дошкільником еталонів призводить до ви­никнення ідеальних зразків властивостей предмета, які позначаються словом. Діти знайомляться із різновидами кожної ознаки та систематизують їх, коли, наприклад, ово­лодівають уявленнями про кольори, феномени рідної мови, еталони геометричних форм.

Основою розвитку інтелектуальних здібностей є не тіль­ки рівень та глибина інтелекту дитини, а і його своєрідність. Характерною рисою дітей із значними інтелектуальними здіб­ностями є їх надзвичайна пізнавальна активність — підвище­на потреба у нових враженнях, у розумовому навантаженні. Розумова активність таких дітей нерозривно пов'язана з її са­морегуляцією .

Уже з раннього дитинства у дитини утворюється інди­відуальне співвідношення загального рівня інтелекту та спеціальних розумових здібностей. Таке співвідношення

394

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

395

характеризує своєрідність розуму та може мати провідне значення для подальшого розвитку малюка.

Інтелектуальна своєрідність дуже помітна у дошкіль­ників, що перебувають на однаково високому рівні розвит­ку: одні діти добре вміють розмірковувати, інші приверта­ють увагу своєю кмітливістю у практичних питаннях; од­ним подобається працювати з комп'ютером, іншим — доглядати за рослинами чи птахами; одним легко вдається виявляти помилки та неточності, іншим — придумувати щось нове, конструювати тощо. При цьому у дитини мо­жуть одночасно проявлятися різні розумові якості, оскіль­ки у кожного існують свої прояви інтелектуальних здіб­ностей.

Згідно зі спостереженнями, серед дітей, що відрізня­ються своїми інтелектуальними здібностями, вже у до­шкільному віці можна зустріти чітко виражених «матема­тиків», «біологів», «літераторів», хоча, як правило, інтере­си малюка у цьому віці бувають різносторонніми і можуть швидко змінюватись.

Творчі здібності пов'язані із уявою і дають змогу дити­ні знаходити оригінальні способи і засоби розв'язання за­дач, придумати казку чи історію, скласти гру чи намалю­вати малюнок.

Високі показники творчості дитини не гарантують її творчих досягнень у майбутньому, а лише збільшують ві­рогідність їх прояву за наявності високої мотивації до творчості та оволодіння певними уміннями. Найважливі­шим структурним компонентом творчого потенціалу ди­тини є пізнавальні потреби. Пізнавальна мотивація вира­жається у формі дослідницької та пошукової активності дитини.

Реалізація дослідницької активності забезпечує дити­ні мимовільне пізнання світу, перевтілення невідомого у відоме, забезпечує творче відображення образів, станов­лення сенсорних та перцептивних еталонів, що формує первинні знання дитини про світ. Розвиваючись творчо, дослідницька та пошукова активність дитини перевтілю­ється у вищі форми та виражається як самостійна поста­новка запитань та проблем щодо нового та невідомого. З цього етапу основним компонентом розвитку творчих здібностей стає проблемність. Вона забезпечує постійну відкритість дитини до нового, виражається у пошуку не­відповідностей і суперечностей. Це забезпечує можли­вість переходу до вищого етапу у розвитку творчих здіб­ностей дитини.

Практичні здібності дошкільників

Важливу роль у житті людини відіграють здібності до практичної діяльності. До цієї категорії зараховують орга­нізаторські і конструктивно-технічні здібності.

Зачатки організаторських здібностей дитини можна спостерігати уже наприкінці раннього віку. Особливо яск­раво вони проявляються та інтенсивно розвиваються під час ігрової діяльності. Діти з такими здібностями частіше за інших виступають ініціаторами ігор, допомагають знай­ти кожному роль, спостережливі, практичні, комуніка­бельні. Вони не завжди виконують у грі головні ролі, але за будь-яких обставин керують діями своїх партнерів. Під час ігор діти з організаторськими здібностями частіше за інших помічають недоліки у виконанні ігрових правил ро­весниками, проявляють самостійність, своєю активністю зацікавлюють інших дітей.

Дошкільний вік — сприятливий період для розвитку таких практичних здібностей як конструктивно-техніч­ні. До них належать просторове бачення, просторова уява, уміння уявляти предмет загалом та частинами згідно з планом, схемою, описом. Дитяче конструювання являє со­бою процес створення конструкцій, побудов, у яких перед­бачається взаємне розташування частин та елементів, спо­соби їх поєднання. Успішності конструктивно-технічної ді­яльності сприяє практична спрямованість розуму дитини, просторова уява, розвинена технічна спостережливість, ра­ціональний підхід до розв'язання завдань.

З допомогою конструктивно-технічних здібностей у по­дальшому діти успішно засвоюють такі шкільні предмети, як креслення, геометрія, фізика, хімія, де необхідно уяв­ляти сутність процесу, побудову механізмів та ін. Великі можливості для розвитку цих здібностей у дошкільному віці створює конструювання -із різних матеріалів, конс­трукторів, використання технічних іграшок.

Спеціальні здібності дошкільників

Дошкільне дитинство створює сприятливі умови для формування спеціальних здібностей, передусім художніх. На цьому етапі життя дитину залучають до різних худож­ніх видів діяльності (співів, танців, ліплення, малюван­ня), у неї розвиваються естетична чутливість, естетичне сприймання тощо.

396

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

397

Дуже рано починають розвиватися у дітей музичні здібності. Вони виявляються насамперед у високій музи­кальності, яка включає в себе як відчуття ладу (здатність емоційно відгукуватися на музику), так і тонке диференці­йоване сприймання музики (слуховий компонент музич-ності). Музичні здібності дитини виявляються і в слухово­му уявленні. Музично-репродуктивна здатність дитини у поєднанні з ладовим відчуттям є, на думку російського пси­холога Бориса Теплова (1896—1965), основою гармонійного відчуття. Високорозвинене музично-ритмічне відчуття ви­являється у здатності активно переживати музику, відчува­ти емоційну виразність музичного ритму і точно його відтво­рювати, що також є показником музичних здібностей. Му­зична обдарованість не вичерпується музикальністю. У неї можуть бути включені й інші якості, такі, як багатство уя­ви, особливості пам'яті, уваги, життєвий досвід та ін.

Музичні здібності багатогранні: активно розвиваються у дошкільному віці музично-рухові здібності, різноманіт­ними є прояви обдарованості в цій галузі. До них належить і здібність сприймати музику, відчувати виразність, безпо­середньо й емоційно відгукуватися на неї, оцінювати краси­ве в музиці і русі, ритмічну виразність, виявляти музичний смак у межах можливостей цього віку. Особливої уваги зас­луговує здібність дітей виразно, невимушено, ритмічно ру­хатися під музику. Вона, за даними Н. Ветлугіної (вивчала її прояви у музичних іграх дошкільників), виявляється у: 1) захопленні рухом під музику, радісній готовності вико­нувати поставлені завдання, пов'язані з музикою; 2) безпо­середньому, істинному передаванні ігрового образу, спро­бах втілитися в нього, пошуках точних рухів, що відпові­дають характеру музики і сюжету гри; 3) довільності рухів (умінні підкорити їх ритму музики, «вкладати» в часі і у просторі, колективі і виявляти при цьому швидку реак­цію, ініціативу, кмітливість); 4) ритмічності рухів, що свідчить про правильні відчуття метроритмічної пульса­ції, акцентів сильних долей метра; 5) прояві творчої ініці­ативи, вигадки, що виявляються у придумуванні, «творен­ні» окремих елементів музичної гри.

Значні можливості та умови для розвитку музичних здібностей дошкільників створені у дошкільних закладах: регулярне проведення музичних занять, які включають спів, слухання, ритміку, навчання елементів музичної грамоти, музичні ігри, дитячі оркестри, свята, розваги в дитячому садку, додаткові індивідуальні і групові заняття з дітьми та ін. Музичні здібності, музична творчість дош-

кільників розвиваються і у процесі використання музики в ігровій діяльності, побуті.

Здібності до зображувальної діяльності виявляються також рано. Улюбленим заняттям дошкільників, як прави­ло, є малювання. Навіть якщо ці здібності яскраво вираже­ні, потрібно продовжувати розвивати їх у дітей. Малюван­ня є такою діяльністю, без якої неможливий повноцінний розвиток особистості. Зображувальна діяльність допоможе глибше та повніше пізнати довкілля, його красу.

На думку психологів, зображувальні здібності утворю­ють складний комплекс, який включає у свою структуру низку необхідних і специфічних здібностей. Серед них на­самперед виділяють «гостроту бачення», цілісне сприй­мання, яскраву уяву, зорову пам'ять, точні (узгоджені) ру­хи рук. У малюнку, ліпленні, аплікації дитина відображає навколишню дійсність своє ставлення до неї. Це пояснює те, що розвиток зображувальних здібностей передбачає ак­тивний розвиток не тільки ока та руки, а й емоційної чут­ливості дитини.

У найбільш здібних дітей уже в дошкільні роки швид­ко розвивається гострота і точність спостереження, уміння аналізувати предмет, що сприймається. Розвитку здібнос­тей до зображувальної діяльності значно сприяють розгля­дання предметів, спостереження за явищами природи. Сприймання художніх картин, малюнків талановитих ху­дожників формує у дітей поняття «гарний малюнок», яким вони починають користуватися як мірилом, ідеалом у своїй подальшій зображувальній діяльності.

Спеціальні дослідження та педагогічний досвід переко­нують в ефективному впливі на створення в малюнку яск­равих образів природи розглядання картин, які супрово­джуються художнім словом, музикою, співом, що посилює емоційно-естетичне сприймання. Від того, наскільки гли­боким, індивідуальним буде емоційно-естетичне сприй­мання дитиною предмета, значно залежить і розвиток її здібності до малювання.

Велику роль у розвитку зображувальних здібностей ві­діграє власна художня діяльність дитини, для якої слід створювати відповідні умови. Спеціалісти (художники, пе­дагоги) звертають увагу дорослих на необхідність давати дітям матеріал хорошої якості, широко використовувати кольоровий папір, олівці, фарби та ін.

Особливо важливе значення у розвитку зображуваль­них здібностей дошкільника має навчання, засвоєння ди­тиною за допомогою дорослого соціального досвіду.

398

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

399

Серед спеціальних здібностей виділяють і літературні здібності. Вони є складним видом здібностей, що визнача­ють успіх у літературній діяльності, особливу роль відіг­рає поетичне сприймання дійсності, спостережливість, об­разне мислення, творча уява, образна пам'ять, точна і ви­разна мова. Активний розвиток літературних здібностей належить до пізнішого періоду (шкільний вік). Однак пер­ші прояви їх спостерігаються вже у середньому і старшому дошкільному віці у словесній творчості дітей, елементи якої іноді проявляються в більш ранній період, як прави­ло, в ігровій діяльності дітей.

У середньому і старшому дошкільному віці цей зв'язок з дією стає не обов'язковим, діти починають спеціально складати казки, розповіді, вірші.

Дитячі дражнилки, лічилки — своєрідна сатирична лі­рика — найбільш поширений вид поетичної творчості («А я більший за тебе, а ти менший за комара»). У них виявля­ється прагнення дитини до самоствердження, бажання виглядати сильнішою, розумнішою, сміливішою шляхом підкреслювання недоліків інших.

Іншим видом дитячої словесної творчості є складені ними казки, продовження історій, розповідей. Перші ди­тячі розповіді, казки, вірші як за формою, так і за змістом здебільшого примітивні, наслідувальні, але вони мають ве­личезне значення для розвитку психіки дитини загалом.

Розвиток словесної творчості передбачає вдосконален­ня всіх компонентів літературних здібностей. У перші ро­ки життя — у ранньому і дошкільному дитинстві — особли­ве значення, на думку спеціалістів, має розвиток у дитини здібності адекватно сприймати вірші, уміння насолоджува­тися художньою літературою. Це, у свою чергу, розвиває поетичний слух, наявність якого допомагає краще відчува­ти красу і багатство мовлення, що є важливою передумо­вою для розвитку художніх здібностей (Б. Теплов, О. Запо­рожець, П. Якобсон та ін.).

До кінця дошкільного дитинства зміст дитячих казок, розповідей стає складнішим, привабливішим, насичені-шим динамізмом, нерідко — драматичністю, з'являються нові емоційно забарвлені образи, хоча і у них неважко ви­явити вплив знайомих дітям літературних творів.

Зароджуються в дошкільному віці також театральні здібності. Діти, що виявляють її, володіють високою ху­дожньо-образною виразністю, живою уявою, емоційною чутливістю та пам'яттю. Театральні здібності дошкільни­ків розвиваються у різних видах театрально-ігрової діяль-

ності (ігри-драматизації, ляльковий театр та ін.). Цьому сприяють і спеціальні вправи, заняття з дітьми, спрямова­ні на розвиток інтонації, міміки, жестів, пози і ходи.

Будь-яка спеціальна здібність включає основні складо­ві: певний рівень розвитку пізнавальних процесів, техніч­них умінь, а також емоційної чутливості і сприйнятливос­ті, які у художніх здібностях виступають на перший план.

Вивчення здібностей дитини

При вивченні здібностей дитини ні в якому разі не можна ставити «діагноз». Адже обдаровані діти мають ли­ше потенційні можливості, які лише за сприятливих умов проявлятимуться. Ранні прояви спеціальних здібностей зустрічаються зрідка: найчастіше вони акцентуються у підлітковому віці, коли, власне, й здійснюється діагности-ко-профорієнтаційна робота. Тому психологи, вивчаючи прояви здібностей дошкільників, мають говорити про на­хили конкретної дитини до певної діяльності. їхнє завдан­ня полягає у тому, щоб підказати батькам, вихователям, на що спрямована цікавість малюка, підкреслити, що при­таманні йому здібності — своєрідні психологічні реалії сьогодення, і від дорослих залежить, щоб вони розвивали­ся, а не згасали.

Отримати й уточнити інформацію про наявність у ди­тини здібностей допоможе низка методів діагностики.

Під час спостережень варто звернути увагу на такі особливості:

• вид діяльності, яким найбільше цікавиться дитина;

• поведінка до початку роботи (підвищений інтерес, захоплення, радість) і під час її здійснення;

• стабільність, інтенсивність певної діяльності;

• прагнення до самостійності у розв'язанні проблем­них ситуацій, подоланні труднощів і невдач;

• підвищена наполегливість у досягненні результату;

• неординарність думок, суджень, шляхів розв'язан­ня завдання;

• швидке оволодіння новими прийомами роботи;

• прагнення використовувати різноманітні матеріали, дізнаватися про нове, діяти на власний розсуд;

— повернення до розпочатої діяльності після відпочинку. Інформативною також є методика завершення речень,

якою часто послуговуються у психолого-педагогічніи практиці. Вона полягає у тому, що дорослий починає ре-

400

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

401

чення, а дитина має швидко придумати його закінчення. Наприклад: «Я хочу бути...», «Для мене найцікавіше...», «Найбільше люблю грати у...», «Мої найулюбленіші іграш­ки...», «Меніподобається...», «Я не люблю, коли...», «Яне люблю в...», «Я не люблю робити...» тощо. Потім фіксують витрачений на розмірковування час, зміст сказаного, ана­ліз характеристик, роблять висновок щодо зацікавленості і нахилів дитини, які вже вказують на певні здібності.

Щоб визначити, які саме художні чи мислительні здіб­ності домінують, застосовують серію завдань у формі гри (їх використовують і для виявлення ліворукості):

а) «Оплески». Запропонуйте дитині поплескати в доло­ ні (скажімо, після розігрування сценки «Театр») і зафік­ суйте, яка рука накриває другу при плесканні (домінує);

б) «Кулачки». Схрестіть пальці обох рук в кулак, і не­ хай дитина зробить те саме. Визначте, великий палець якої руки — лівої чи правої — буде зверху;

в) «Розгнівався». Запропонуйте дитині схрестити руки на грудях («поза відокремлення»). Простежте, яка рука знизу накривається в цьому жесті;

г) «Намисто». Для проведення вправи візьміть намис­ тинки (ґудзики) й велику голку з ниткою. Дитина нанизу­ ватиме намисто, при цьому у неї активно рухатиметься до­ мінуюча рука. Активними діями вважаються і нанизуван­ ня намистинок на голку, і протягування її через них;

ґ) «Пляшечки». Візьміть кілька порожніх пляшок із закрутками. Поспостерігайте, якою рукою дитина робить активні рухи (розкручує кришечку або обертає пляшку);

д) «Палички». За вказівкою дитина кладе лічильні па­ лички (одну, дві, три) у коробочку, потім дорослий поетап­ но інструктує виконання вправи: «Поклади три палички в коробочку червоного кольору» тощо. Домінуючою є рука, яка здійснює активні дії (розкриває, закриває коробочку, виймає палички, кладе їх);

є) «Телефон». Запропонуйте дитині розіграти розмову іграшковим телефоном, зафіксуйте, якою рукою вона бере слухавку, набирає номер.

Після проведення серії ігор-завдань зведіть отримані да­ні, проаналізуйте їх і визначте руку, яка домінує. Якщо та­кою є ліва, то психофізіологічні показники створюють спри­ятливий ґрунт для розвитку творчих здібностей (тип — « ми­тець»); якщо права — можуть розвинутись інтелектуальні здібності (тип — «мислитель»). Однакове домінування лі­вої і правої руки свідчить про рівномірні задатки в обох сферах.

Вербально-ігрову методику «Я люблю...» використову­ють для з'ясування дитячих уподобань, зацікавлень і нахи­лів. Для гри потрібні фішки: на вимовлене вами речення покласти червону або чорну фішку. Якщо дитина позитивно сприймає сказане, відкладається червона фішка, а якщо не­гативно — чорна. Речення можуть бути такими: «Я люблю писати», «Я люблю малювати», «Я люблю прибирати в кім­наті», «Я люблю грати», «Я люблю підстрибувати» тощо.

Фіксація відповідей-фішок дає змогу уточнити інфор­мацію, отриману при попередніх дослідженнях.

Важливе місце у визначенні нахилів, інтересів та здіб­ностей дошкільнят посідають графічні методи діагности­ки, зокрема малювання на вільну тему. Додасть інформа­ції й аналіз малюнків, довільно виконаних на самоті у дру­гій половині дня. Зверніть увагу на тематику, загальний і композиційний характер, на виконання елементів, їх роз­мір, колір, розміщення.

Розумову обдарованість допоможуть виявити стандар­тні тести для дошкільників: шкала інтелекту Векслера, яка складається з п'яти субтестів на розв'язання навчаль­них завдань, рухову координацію та впізнання зорових стимулів (лабіринти, завершення картинки, конструюван­ня з кубиків, геометричні схеми тощо); тест Торенса на визначення рівня розвитку мислення, уяви, здібностей (конструювання картин, завершення карти тощо); шкала інтелекту Станфорд-Біне, яка дає змогу визначити розумо­вий вік дитини і виявити коефіцієнт її інтелекту.

Метод експертних оцінок передбачає з'ясування дум­ки дорослих, які добре знають дитину (батьки, вчителі, ба­бусі та інші) щодо її розумових здібностей. Беруться до уваги такі показники:

• любить складні інтелектуальні ігри (шахи, шашки тощо);

• ставить дорослим багато складних і оригінальних запитань;

• має значний запас слів і високий рівень міркувань, знає спеціальні терміни;

• цікавиться різноманітною інформацією;

• рано навчилася читати, самостійно прагнучи цього;

• читає багато книжок;

• любить розмовляти зі старшими дітьми й дорослими;

• завжди долучається до бесід про Всесвіт, дає свою оцінку явищам природи;

• неуважна, але здатна до цікавих узагальнень та вис­новків;

14 Дитяча психологія

402

Формування особистості дошкільника

• має друзів, старших за себе;

• самостійно шукає відповіді на незрозумілі питання;

• уникає рухів, не любить прибирати, мити;

• цінує добрий жарт і сама має почуття гумору;

• прагне брати участь у розв'язанні складних проб­лем, робити висновки;

• має багату уяву, шукає нестандартні шляхи розв'я­зання проблеми;

• кмітлива, впевнена у собі і своїх знаннях;

• прагне відокремлення від однолітків, уникає спілку­вання і полюбляє бути на самоті;

• розуміє подвійний смисл розмови, підтекст, інтонації;

• прагне до лідерства.

Оцінювання відбувається у такий спосіб: кілька людей виставляють бали (від 0 до 5) за всіма показниками; ре­зультати додаються, визначається загальний бал. Найви­щі результати — від 200 до 300 балів; середні — від 100 до 200; низькі — від 0 до 100 балів.

Для отримання точних результатів при діагностиці здібностей дошкільників слід пам'ятати, що здібності — явище динамічне, не застигле, може розвиватися у проце­сі життєдіяльності; психічний настрій і забезпечення ком­фортних умов проведення дослідження, особистість до­слідника впливають на його результати.

Умови розвитку здібностей у дошкільному віці

Головне завдання дошкільного закладу, педагогів, пси­холога та батьків — створити сприятливі умови для проя­ву й розвитку здібностей малят, для їхнього всебічного гармонійного розвитку, подбати про можливість подаль­шого вибору — осмисленого й виваженого.

Необхідно також допомогти батькам усвідомити свою підвищену відповідальність за формування неординарної особистості, пояснити їм особливості проявів здібностей їхньої дитини, можливі проблеми й ускладнення у її роз­витку, підказати, на що варто звернути увагу, як змінити стиль спілкування з нею.

У вихованні обдарованих дітей батьки часто припуска­ються типових помилок:

— переобтяжують їх заняттями музикою, танцями, малюванням тощо за рахунок ігор та прогулянок;

— сприймають здібності сина чи доньки як засіб реалі­ зації власних уподобань та нереалізованих прагнень і ви-

Розвиток здібностей у дошкільному віці 403

магають від дитини більшого, ніж вона здатна сприйняти, зробити;

• висувають не завжди достовірні гіпотези: скажімо, вважають, що соціально-комунікативні можливості розу­мово обдарованої дитини такі ж високі, як і інтелектуальні;

• відводять дитині привілейоване становище у родині, що негативно позначається і на ній самій, і на її братах і сестрах;

• залучають малюка до розв'язання родинних проб­лем, для яких діти ще не дозріли, чим завдають шкоди їх емоційному розвитку;

• купують забагато інтелектуальних ігор, ігноруючи спортивні знаряддя, необхідність фізкультурних занять;

• не завжди знаходять правильний підхід до дитини, ставлять до неї вимоги, як до дорослої, не вміють досягти взаєморозуміння, встановити щирі, товариські взаємини.

Психолог дошкільного закладу має організувати педа­гогічну просвіту батьків на семінарах, «круглих столах», тренінгах з метою вироблення правильного стилю спілку­вання, стратегії і тактики виховання дитини.

Вагомою є допомога практичного психолога педагогам у правильному розвиткові здібностей своїх вихованців. Він доводить, що не слід поділяти дітей на «математиків» і «митців», «розумних» і «дурних», оскільки ці характе­ристики дуже несталі, тимчасові, — все залежить від роз-вивальної роботи, яка проводиться з дитиною.

Серед основних напрямів діяльності психолога з метою створення умов для стимулювання здібностей у дошкіль­ників виділяють:

• розроблення разом з вихователями індивідуальних програм розвитку дітей, які виявляють здібності;

• консультування вихователів щодо організації робо­ти з обдарованими дітьми, добору завдань, вправ та ігор;

• сприяння організації роботи гуртків за уподобання­ми (музичні, художні, танцювальні, з розвитку логічного мислення, комп'ютерні, з вивчення іноземних мов тощо);

• забезпечення обладнанням у групових кімнатах ку­точків діяльності за уподобанням (центрів);

• упроваджування елементів теорії розв'язання вина­хідницьких завдань для активізації мислительної діяль­ності і творчих можливостей дошкільнят;

• залучення розумово обдарованих дітей до спеціаль­них занять для розвитку у них комунікабельності та знят­тя тривожності, страхів, запобігання неврозам;

404

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

405

• створення умов для проведення профілактичних і оздоровчих заходів;

• забезпечення гнучкого режиму дня для профілак­тики психологічного дискомфорту, здійснення індивіду­ального підходу до кожної дитини, врахування інтересів сім'ї;

• систематичне проведення спостереження у групах, аналіз результатів діяльності дітей з метою виявлення їх­ніх зацікавлень і нахилів.

Для ефективної реалізації здібностей дітей дорослі по­винні створити сприятливі умови у сім'ї і дошкільному закладі, запевнити дитину у її здібностях та обдаруваннях. Скепсис або надмірне захоплення дитячими здібностями гальмують її. Від працьовитості, самостійності, прагнення до саморозвитку, пізнавальної активності та інших психо­логічних якостей залежать потенційні можливості дитини у майбутньому.

Робота з обдарованими дошкільниками

Прояви обдарованості характеризуються індивідуалі-зованістю, що виявляється у своєрідному поєднанні різних сфер психіки у обдарованої людини.

Вона не залежить від матеріального та соціального ста­тусу сім'ї. Якщо у родині умови сприятливі, робиться усе можливе для всебічного розвитку дитини, її обдарованість можуть рано виявити і розвивати. Якщо раніше вважали, що обдаровані діти фізично слабші, що вони не цікавлять­ся спілкуванням або спортом, то дослідження доводять, що такі діти мають значні переваги над своїми ровесника­ми у різних галузях знань.

Обдарованість — якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своє­рідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя.

Обдаровані діти проявляють свої здібності вже в дош­кільному віці, про що свідчить швидке оволодіння малю­ком мовою і великий його обсяг словникового запасу. Такі діти характеризуються надзвичайною невгамовною пізна­вальною активністю, дослідницьким інтересом, постійною вимогою до дорослих давати їм відповіді на численні запи­тання, здатністю простежувати причинно-наслідкові зв'яз­ки, відмінною пам'яттю, самостійністю і творчістю, підви­щеною концентрацією уваги. Цікаво, що вже у 3 роки вони

можуть одночасно стежити за двома або декількома об'єк­тами, у 3—4 роки — вже читають, рахують, багато чим за­хоплюються, цікавляться географічними картами тощо. Така підвищена розумова активність дитини не повинна залишатися поза увагою дорослих.

Обдаровані діти — діти, які відрізняються високим рівнем розвит­ку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

Вони раніше починають ходити і говорити, вирізня­ються серед ровесників кращим фізичним розвитком, до­сить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес навчання проходить інакше, ніж у звичайних дітей: швидше і легше сприймають нову інфор­мацію, ставлять багато питань і більше запам'ятовують з того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати, легко засвоює нові відомості, швидко помічає вза­ємозв'язки між окремими явищами і робить висновки.

Н. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей.

1. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних здібностей, високою пізнаваль­ною активністю. їх приваблюють інтелектуальні ігри та за­няття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися зі старшими дітьми або з доросли­ми, яким ставлять досить складні запитання. Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому за­гальному фізичному розвитку, у розумовому ж розвитку ці діти випереджають своїх однолітків.

2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спос­терігаються яскраві прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. Це може бути нахил до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки, підви­щений інтерес до розв'язання логічних завдань, читання, конструювання тощо. У шкільному віці діти цієї групи де­монструють високу обізнаність з окремих предметів або дис­циплін. Загалом же вони випереджають однолітків лише в тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.

3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвинени­ми пізнавальними психічними процесами — мисленням, пам'яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджа­ють інших у загальному психічному розвитку, але виріз­няються певною неординарністю суджень, думок, запи-

406 Формування особистості дошкільника

тань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самос­тійністю. Цікавляться багатьма явищами життя, тому час­то успіхи у тій чи іншій галузі досить поверхові. Таким ді­тям усе дається легко, варто тільки зосередитися. Типовою для них є проблема формування працьовитості.

Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення, здат­ні робити свої самостійні судження, надзвичайно кмітли­ві, а їхні інтереси виходять за межі того, що цікавить їх ро­весників. Найчастіше вони прагнуть спілкування з батька­ми або з інтелектуально розвиненими ровесниками чи зі старшими за віком дітьми.

Вік від 3-х до 5-ти років не підходить для діагностики, чи є дитина вундеркіндом. Оскільки при такій діагностиці можливі й помилки, які можуть завдати шкоди у майбут­ньому. Проте в межах навіть цього віку в дитини може спостерігатися схильність до певної практичної діяльнос­ті, більші досягнення порівняно з іншими у якійсь кон­кретній роботі, помітні інтелектуальні переваги, прагнен­ня до лідерства чи надзвичайно розвинена моторика. Вихо­вання такої дитини вимагає спеціального індивідуального підходу тобто створення для цього належних умов, відпо­відних зусиль як батьків, так і вихователів.

Якщо у малюка проявляться інтелектуальні чи мате­матичні, моторні або образотворчі здібності тощо, то вихо­ватель має звернути на це увагу батьків, порадити їм, як створити умови для їх розвитку. Наприклад, підібрати ін­дивідуально посилену програму навчання, відповідну літе­ратуру, порадити цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та переваги в інте­лектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхід­но враховувати не лише їхні інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігно­рувати й фізичне здоров'я малюків, наявність адаптивних механізмів, забувати, що обдарованість — це таке неперед-бачуване явище, з яким треба бути особливо обережним.

У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успі­хами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх ровес­ників. У процесі шкільного навчання вона може дуже швид­ко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дош­кільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від ровесників у навчальних досягненнях, а на якомусь з етапів розвитку починає швид­ко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.

407

Психологічна готовність дитини до школи

Обдарованість не тотожна обсягу отриманих знань, — це складніше явище, яке включає високу пізнавальну ак­тивність, нестандартність мислення, наполегливість, над­звичайну працездатність тощо.

Отже, характерними особливостями обдарованих дітей є висока пізнавальна активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, роз­винене почуття гумору, гостра реакція на несправедли­вість; їм властивий високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність.