6.4. Темперамент і характер дитини дошкільного віку

Основою індивідуальності дитини є її природні особли­вості, обумовлені комбінаціями генів, певними анатомо­фізіологічними особливостями організму, головного моз­ку, органів чуття, властивостями нервової системи (типом вищої нервової діяльності, який є фізіологічною основою темпераменту).

Про належність дитини до певного типу темпераменту можна зробити висновок на основі аналізу її діяльності, поведінки, реакцій на різні впливи. Чим менша дитина, тим простішою і надійнішою є ця класифікація. Тип вищої нервової діяльності визначає не її зміст, а те, якою буде ди­тина — спокійною, зібраною, мобільною чи метушливою, імпульсивною, хаотичною.

Темперамент (лат. temperamentum — співвідношення частин) — стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов'яза­них із динамічними аспектами психічної діяльності: інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

Головними типами темпераменту є сангвістичний, хо­леричний, флегматичний і меланхолічний. Упродовж дошкільного дитинства змінюється співвідношення основ­них нервових процесів, вікових і типологічних особливос­тей дитини.

Вікові особливості виникнення і прояву

різних властивостей темпераменту дошкільників

Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізня­ються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідни­ки (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу

374

Формування особистості дошкільника

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

375

тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Ти­пологічні відмінності дітей старшого віку особливо поміт­ні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту ви­никає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.

Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком ос­новних властивостей нервової системи. Перші ознаки тем­пераменту нормальної здорової дитини виявляються у то­му, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.

Поступове фомування темпераменту полягає у виник­ненні його властивостей у різному віці: тривожність (підви­щена збудливість, страх) — у перші місяці життя; імпуль­сивність — на початку 2-го року життя; агресивність — у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні влас­тивості певного типу темпераменту і обумовлені ним інди­відуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.

Специфічними віковими особливостями нервової сис­теми у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слаб­кість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особли­вості темпераменту, що залежать від вікових особливос­тей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому вис­наженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскіль­ки сила реакцій дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого вона плаче, викрикує образливі слова. Через підвищену збудливість діти під впливом емоційно насиченої ситуації (на святі, у театрі) кричать, встають зі своїх місць, порушу­ють правила поведінки. Нерідко емоційні перевантаження дезорганізовують їхню поведінку. Мистецтво педагога по­лягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від пе­ренапруження, забезпечити допустиму силу спрямованих на неї стимулів.

Знижена працездатність спричинює втомлюваність. Вона настає швидше, якщо діяльність не цікава, передба­чає часту зміну подразників, багато нової інформації,

складні або нездійсненні види діяльності, відбувається в численній групі. Перевтому спричинює також надто три­вала концентрація уваги малюка на одному виді діяльнос­ті, її симптомами є зникнення у дитини інтересу до роботи, млявість, безініціативність, неуважність, розсіяний пог­ляд, некоординовані рухи. Дорослий, вчасно помітивши оз­наки перевтоми, повинен подбати про відпочинок малюка, чергування різних видів діяльності (розумових з практич­ними). Нерідко для запобігання втомі він залучається до ді­яльності дитини, допомагає швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке вимагає тривалішої активності.

Стійкість, працездатність нервової системи до 7—8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.

Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у низькій витривалості, швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охо­ронного гальмування — загальмовування дій під впливом подразника. Якщо дитина раптом починає порушувати правила, перестає слухати дорослого, брати участь у спіль­ній діяльності, це означає, що її нервова система переван­тажена і потребує відпочинку. Слабкість гальмування про­являється передусім у порушенні заборон, імпульсивності поведінки (наприклад, малюк вихоплює іграшку в товари­ша, залазить у калюжу, з'їдає чужу цукерку, знаючи, що цього робити не можна). Це особливо виражено у ранньому і молодшому дошкільному віці. З подорослішанням вини­кають стримувальні психологічні механізми, пов'язані з виконанням норм і правил поведінки. Дисциплінованість, організованість, відповідальність починають впливати на властивості темпераменту і змушують дитину стримувати імпульсивні бажання. Слабкістю гальмування обумовлені і передчасні реакції (наприклад, під час естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу).

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальму­вання неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за свої­ми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстанов­ки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руй­нування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які, щоб стати стійкими, вимагають постійного підкріплення.

До вікових особливостей дітей дошкільного віку нале­жить і більш швидке, ніж у дорослих, відновлення сил. У

376

Формування особистості дошкільника

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

377

дошкільників (особливо молодших) слабко виражена і та­ка властивість нервових процесів як інертність. їхня пове­дінка ситуативна, вони погано пристосовуються до будь-яких незручностей, обмежень у часі, часто забувають обі­цянки. Звички дітей дуже нестійкі і швидко руйнуються.

З часом змінюється характер рухливості нервових про­цесів, який залежить у дитини від вікової слабкості, не­врівноваженості збудження і гальмування, а також від своє­рідного співвідношення сильного і швидкого поширення (гальмування) збудження (явище іррадіації) з дуже слаб­кою і повільною концентрацією цих процесів.

Із зміною співвідношення основних нервових проце­сів змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Старший дошкільник з урівнова­женим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше.

Для дитини характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальму­вання). Вікові закономірності дозрівання властивостей за­гального типу, який у дошкільному віці характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівно­важеністю процесів збудження і гальмування, дають під­стави стверджувати про існування специфічного вікового типу нервової системи у дітей.

Співвідношення спадкового і набутого у темпераменті дитини

Сила, інертність, рухливість нервових процесів мають спадковий характер. Для вивчення ролі спадковості у по­ходженні темпераменту використовують близнюковий ме­тод. Дані, отримані при зіставленні властивостей темпера­менту в однояйцевих і різнояйцевих близнюків, які вихо­вуються в різних і однакових умовах, підтверджують роль спадковості у походженні деяких властивостей темпера­менту (інтроверсії — екстраверсії, нейротизму, афектив-ності). Основою спадковості темпераменту є полігенний ме­ханізм — обумовленість однієї складової ознаки багатьма генами, дія яких сумується в ознаці. Спадковий фактор поширюється на комплекс властивостей, а не на кожну з них окремо.

Водночас учені не заперечують зміни властивостей ти­пу нервової системи, оскільки, як стверджував І. Павлов, «поведінка людини обумовлюється не лише вродженими

властивостями нервової системи, але й впливами на її ор­ганізм під час виховання і навчання, а також цілеспрямо­ваним і систематичним тренуванням нервових процесів». Враховуючи це, вихователь може спрямовувати діяльність дітей, сприяти тренуванню у них потрібних властивостей нервової системи. Тому навіть збудливий тип, якому при­таманні сильні збуджувальні процеси, завдяки тренуван­ню може розвинути здатність до сильного гальмування. Окремі властивості темпераменту можуть змінитися через різке погіршення побутових і матеріальних умов, тяжкі захворювання, під впливом трагічних подій у сім'ї, а та­кож унаслідок виховної роботи.

Мінливість темпераменту в дошкільному віці різнома­нітна за формами, наділена специфічними ознаками. У дошкільників зміни темпераменту можуть стосуватися ок­ремих його властивостей, загальної структури або типу за­галом (у ранньому віці).

Фізіологічною передумовою змін темпераменту до­шкільників є висока пластичність нервової системи дітей, її піддатливість різним впливам. Причинами цього є нес-формованість типу вищої нервової діяльності, недостатньо виражена сила нервових процесів і особливо активного коркового гальмування.

Психологічна передумова мінливості темпераменту по­лягає у підвищеній вразливості дітей, схильності до наслі­дування, слабкій опосередкованості темпераменту рисами особистості. Під впливом умов життя, завдяки пластичнос­ті і сприйнятливості нервової системи у вродженому типі вищої нервової діяльності з'являються різні набуті якості. Розмежувавши ці складові, можна розробити систему вправ для тренування типу нервової системи: не перебудо­вувати тип, а лише змінити певні його риси, що має вели­ке значення для виховання.

Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він ві­дображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і ви­ховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми

378

Формування особистості дошкільника

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

379

необхідно знати, до якого типу темпераменту вона нале­жить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нер­вової системи. Уміння його визначати необхідне для пра­вильного спрямування розвитку особистості дошкільника, розуміння особливостей його поведінки, запобігання неба­жаним реакціям дитини тощо.

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

1) сила збудження — пізнавальна, розумова актив­ ність, схильність до нового, невідомого, складного; загос­ треність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

2. сила гальмування — здатність зосереджуватися, про­тидіяти стороннім подразникам, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

3. рухливість нервових процесів ■— здатність до пере­ключення з однієї справи на іншу, діяти у незвичних умо­вах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження;

4. урівноваженість — рівномірне, відносно легке вико­нання роботи, спокій.

Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири ос­новні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інер­тний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холе­рик); г) слабкий (меланхолік).

Психологічні характеристики дітей сангвінічного тем­пераменту. Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комуні­кабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосову­ються до нових умов, вступають у контакти з іншими діть­ми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть і керувати, і підкорятися. Швидко освоюються в дошкільному закладі, відразу почувають себе, як удома. Без особливих труднощів засинають і прокидаються після сну, переходять від рухливих ігор до занять, і навпаки.

Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. їхня комуні­кабельність сприяє дружньому ставленню до них дорос­лих, тому за зовнішньою формою поведінки сангвініків можуть приховуватися риси характеру, про які невідомо оточуючим.

Нервова система сангвініка пластична, він легко пе­реключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих розваг до серйозної справи. Ця властивість віді­грає як позитивну роль (безпроблемне включення в нову ді­яльність), так і негативну (формуються такі риси, як непо­сидючість і поверховість). Тому у вихованні такої дитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інте­ресів, нахилів. У ставленні до неї важливо виявляти ви­могливість, контролювати дії і вчинки, залучати до твор­чої діяльності. Поблажливість до незначних порушень по­рядку (не прибрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріплення яких було витра­чено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібра­ність, акуратність, формуються у сангвініків дуже важко порівняно з дітьми інших типів.

Сангвініків приваблює усе нове, у них швидко форму­ється здатність навчатися, легко виробляються нові вмін­ня і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією влас­ної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, підви­щують ризик відволікання на сторонні подразники, що не­гативно позначається на загальній працездатності дитини. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. У таких ситуаціях обов'язково потрібно домогтися закінчення розпочатої справи з хорошим результатом (наприклад, не дозволяти малювати наступний малюнок, поки не закінчений попе­редній). Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. При недбало вико­наній роботі слід дати завдання зробити її заново.

Почуття у дітей-сангвініків виникають швидко й ак­тивно проявляються. На ситуацію реагують активно, ви­разно, але не втрачають самовладання, здатності бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній си­туації. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних — нерідко плачуть. їхній загальний емоцій­ний тонус частіше мажорний, вони рідко вередують, не схильні до афективних реакцій.

Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж у дорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об'єкті, через що їх часто вважають легковажними. Виховувати дітей-

380

Формування особистості дошкільник;)

іемперамент і характер дитини дошкільного віку

381

сангвініків потрібно на основі довірливих дружніх стосун­ків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результа­тивність діяльності.

Психологічні характеристики дітей флегматичного темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокій­ні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до дошкільного зак­ладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівно­мірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жес­тів. На запитання вони відповідають не відразу.

Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Необ­хідність включатися в нову діяльність викликає в них роз­губленість, нерідко — переляк. Не менш повільно, але на­дійно формуються у них навички і звички, тому змінюва­ти їх надзвичайно важко. Такі діти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведін­ка дезорганізовується.

Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляють­ся серед них і ледарі. Навчити їх швидких і енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стій­кість. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

Здатність до довільної регуляції поведінки теж форму­ється у них із запізненням, однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються зовнішнім вимогам. З огляду на зни­жену рухливість нервових процесів для підтримання ак-

тивної працездатності флегматичних дітей необхідно заці­кавити їх запропонованою роботою і підтримати під час її організації.

В емоційній сфері флегматикам притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття. Неадекват­ні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уни­кають. Однак можуть тривалий час перебувати у стані гли­бокого емоційного збудження, не демонструючи видимих його проявів.

Іноді педагоги невмотивовано негативно оцінюють ді­тей флегматичного темпераменту, у сім'ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку, особливо коли батьки і ді­ти належать до різних типів темпераменту.

У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Має зна­чення навіть режим сну: таких дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати ден­ний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідуван­ня, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджува­ти ініціативні дії та інтерес.

Навіть незначні звички дітей-флегматиків перебудува­ти дуже важко, тому краще попереджувати їх появу, фор­мувати ставлення і дії, доброзичливо і настирливо стиму­лювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (ра­дість від добрих учинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного такту, терпіння марно розраховувати на ре­зультат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітей повільно, але назавжди.

Психологічні характеристики дітей холеричного тем­пераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з вираз­ною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокою­ється, не тримають довго образи. Вони чутливі до пору­шення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять,