294 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітніши­ми, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими ко­ристується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необ­меженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономір­ностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; не­вимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшен­ня) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехли­вості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вига­даних образів — з реальними; нестійкість (олівець — спо­чатку дерево, потім — термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); не­достатня узагальненість образів уяви (перекотиполе — ко­лобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.

Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкіль­ника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з доміну­ванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяль­ності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажано­го з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулюваль­ної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дош­кільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних об­разів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виник­нення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5—3 ро­ки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: «го­дує» паличкою ляльку, укладає «спати» ведмедика у ко­робку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особли­вості уяви розглянуті у табл. 4.2.

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіг­рати: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю — конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки пе­ретворити палицю на коня, якщо не діє з нею.

Формування уяви у період дошкільного дитинства 295

У грі 3—4-річних дітей істотне значення має подіб­ність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов'язкова. Поступово підбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тоб­то відбувається зародження уяви як особливого психічно­го процесу.

Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уя­ві. В. Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві у подорож, годинами просиджуючи у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних ко­ней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри роз­гортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявля­ли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяль­ності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у ма­люванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.

Розвиток видів уяви у дошкільників

Уява дітей дошкільного віку є зазвичай мимовільною, її предметом є те, що дуже схвилювало, захопило, прива­било дитину: прочитана казка, переглянутий мультфільм, нова іграшка.

Мимовільна уява — цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестійкі, напрям її роботи швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. За нетривалий час діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими нестійкими є образи уяви, створені в інших видах діяльності. Діти легко перетворюють подумки один предмет на інший, наділяючи його різноманітними якостями: стілець використовують як літак, будинок, паровоз тощо.

Малюки ще не вміють планувати діяльності, не можуть сказати, що робитимуть далі. Не володіючи достатнім практичним досвідом, вони погано диференціюють образи уяви й уявлення про сприйняті предмети і явища, інколи не розрізняють уявне від дійсного, видумане від побачено­го і пережитого. Це ілюструє випадок із російським теат-

296

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Формування уяви у період дошкільного дитинства

297

ральним режисером К. Станіславським, який 3-річним хлопчиком перелякав усіх, сказавши, що він проковтнув голку. Насправді все це він вигадав і так яскраво уявив не­існуючий факт, що сам повірив у його правдивість. Поєд­нування уявного і реального притаманне і старшим дітям. Однак старші дошкільники здебільшого добре розрізня­ють, що є вигадкою, а що — дійсністю.

З кожним роком уява дітей стає стійкішою. Дошкіль­ники середнього і старшого віку можуть довго гратися в одну сюжетну гру, навіть і після перерви на інші справи легко повертаються до попереднього сюжету, знайомих малюнків, споруд.

Із розвитком мимовільної уяви виникає довільна, зу­мовлена участю у нових, складніших видах діяльності, змі­ною змісту і форм спілкування з дорослими і ровесниками.

Довільна уява — цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і пе­ретворення отриманих раніше вражень.

Спочатку образи довільної уяви виникають під впли­вом словесних дій дорослого у сюжетно-рольовій грі. Пізні­ше вона виявляється і в інших видах діяльності, які вима­гають попереднього планування (малювання, ліплення, конструювання, праця, навчання тощо). Цілеспрямованість уяви дитини, стійкість її задумів з кожним роком підвищу­ються, що виявляється у більшій тривалості гри на одну те­му, стійкості ролей, детальнішому її плануванні. Наприк­лад, молодші дошкільники граються 10—15 хв. При цьо­му зовнішні фактори зумовлюють появу побічних ліній у сюжеті, втрату первинного задуму. У 4—5 років гра триває 40—50 хв., у 5—6 років — декілька годин і навіть днів. У старших дошкільників ігрові задуми відносно стійкі, час­то діти реалізують їх до кінця.

Зі здатністю планувати пов'язане вміння створювати цілісні твори. З—4-річні діти використовують лише еле­менти попереднього планування гри або продуктивних видів діяльності, 4—5-річні — ступінчасте планування (ланцюжок образів, що відображають основний зміст ді­яльності). Старші дошкільники здатні фантазувати до­вільно, до початку діяльності планують процес виконання задуму, попередньо вибирають і готують необхідне облад­нання.

Розвиток уяви в дітей спочатку відбувається під впли­вом дорослих, які спонукають їх довільно створювати об­рази. З часом дошкільники самостійно уявляють план своїх дій. Передусім це відбувається у колективних іграх,

продуктивних видах діяльності, тобто з використанням реальних об'єктів і ситуацій на основі узгодженості дій учасників.

Пізніше довільність уяви виявляється в індивідуаль­ній діяльності, яка необов'язково передбачає опору на ре-м и і.ні предмети і зовнішні дії (мовна діяльність).

Важливим моментом у плануванні є оформлення заду­му і плану в мовленні. Включення слова у процес уяви ро­бить її усвідомленою, довільною: дошкільник бачить зміст і послідовність передбачуваних дій, розуміє логіку розвит­ку ситуації, аналізує проблему з різних позицій.

У першій половині дошкільного дитинства переважає нідтворювальна уява, яка- полягає у відображенні описа­них у віршах, казках, розповідях дорослого образів. їх особливості залежать від досвіду дитини, накопиченого в її нам'яті матеріалу, розуміння того, що вона чує від дорос­лих, бачить на картинках. Через недосвідченість дитини, низький рівень розуміння образи її уяви часто далекі від реальності, у них поєднується реальне і казкове, фантас­тичне.

Відтворювальна (репродуктивна) уява — процес створення лю­диною образів об'єктів на основі опису, схем, креслень, нотних за­писів тощо.

У старших дошкільників відтворювальна уява значно повніше і точніше відображає дійсність, дитина починає розрізняти реальне і фантастичне. Найбільше актуалізу­ється вона під час слухання казок, оповідань.

Дошкільні роки є періодом початку розвитку творчої уяви. Перші елементи її спостерігаються вже тоді, коли дитина здатна відтворити почуте, доповнити образ героя казки новими рисами, придумати нові події. Під час малю­вання елементи творчої уяви виявляються у комбінуванні малюнка, використанні кольорів. Ще більше творчих ком­понентів можна спостерігати у рольових іграх дітей. Чим старшою стає дитина, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не вистачає, уявними, подумки перетво­рювати реальні умови, в яких відбуваються дії.

Творча уява — процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

За своєю суттю творча уява є особливою інтелектуаль­ною діяльністю, спрямованою на перетворення навколиш­нього світу. Опорою для створення образу з її використан­ням слугує не лише реальний предмет, а й виражені у сло­ві уявлення. Це зумовлює активний розвиток словесних

298

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

•І'прмування уяви у період дошкільного дитинства

299

форм уяви, пов'язаних з розвитком мовлення, мислення, коли дитина створює в уяві казки, історії поза конкретною ситуацією, переживаючи почуття свободи, незалежності від неї, бачить її очима різних людей, тварин, предметів.

Виникнення творчої уяви не лише є важливим показ­ником розвитку пізнавальної сфери дитини, а й тісно пов'язане з формуванням її особистості загалом. Розвиток мимовільної уяви, довільної, відтворювальної, творчої — вагомий чинник успішного формування особистості.

Розвиток операцій уяви у дошкільному віці

Творчий характер уяви залежить від володіння діть­ми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтен­сивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відо­мі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.

Найпоширенішим прийомом у словесній творчості є уособлення — наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, ін­терпретує поведінку тварин на людський лад, відображаю­чи досвід соціальних взаємин.

Під час створення образів діти часто користуються при­йомом антропоморфізації (грец. antropos — людина і morph — форма) — оживлення предметів — про який вони дізнаються у процесі слухання казок.

Складнішим прийомом, який використовують дош­кільники, є аглютинація (лат. agglutinatio — склеюван­ня) — поєднання якостей, частин, деталей у незвичайні комбінації, що не зустрічаються у повсякденному житті. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєд-нувані сторони різних об'єктів.

Створенню оригінальних образів сприяє зміщення ве­личини — збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об'єктів.

При створенні образів може використовуватись і комбі­нування — поміщення об'єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують

і в я знайомої казки нове продовження. Дошкільники легко поєднують образи, отримані з різних джерел, тому приду-м. і ні ними казки часто мають химерний характер.

У зображувальній діяльності діти створюють фантас­тичні образи, змінюючи колір або незвично розміщуючи оо'скти. Такі образи бідні за змістом і, як правило, неви­разні. Поступово малюнки набувають змістовності, оскіль-1.П їх автори використовують аглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування, а зміст епізодів запозичують її літературних творів. Образи на малюнках старших дош-іільників стають все оригінальнішими, різноманітніши­ми, багатшими, набувають узагальненості, відображають типове в об'єкті.

У казках старші дошкільники багато уваги приділя­ють внутрішньому світу героїв, їхнім переживанням, дум-Кам, намагаються мотивувати їхні вчинки. Діти наділя-I' >ть героїв особливо цінними, на їхній погляд, моральними якостями, соціальними емоціями (співчуттям, співпере­живанням). Епізоди у казкових історіях набувають внут­рішньої логіки розвитку. У такий спосіб у словесній твор­чості малюків виявляється процес становлення особистіс-п их смислів.

Розвиток функцій уяви у дошкільників

Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знан-ші, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної карти­ни, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому поля­гає її гностично-інтелектуальна функція.

Гностично-інтелектуальна функція уяви — формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети і явища.

Виникає вона, коли дошкільнику важко знайти у своє­му досвіді пояснення фактів дійсності, що споріднює її і мислення. Як стверджував Л. Виготський, «ці два процеси розвиваються взаємопов'язано». Мислення забезпечує ви­бірковість у перетворенні вражень, уява доповнює, кон­кретизує процеси мислительного розв'язування завдань, допомагає подолати стереотипи. Завдяки їй розв'язування інтелектуальних проблем стає творчим процесом.

За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потре-на малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина мо­пс сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприй-

300

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

манню. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ у ракеті, тропічні рослини, арктичних тварин. Отже, уява значно розширює межі пізнання, дає змогу дошкільнику «брати участь» у подіях, неможливих у повсякденному житті: у грі дитина рятує товаришів під час шторму, мужньо веде корабель через рифи, переборює бурю. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності.

У своєму фантазуванні діти виокремлюють об'єктивні закономірності дійсності, оскільки створення нових обра­зів не абстрактний, а тісно пов'язаний з дійсністю процес. У реальному світі знаходиться джерело образів уяви.

Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв'язання пізнавальної проблеми (послуговуючись ре­альними властивостями об'єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Тому найважливішою її харак­теристикою є реалістичність, розуміння того, що може бу­ти і чого бути не може. Як зауважив В. Сухомлинський, «населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не тільки красу, але й істину».

Реалістичний підхід до казки виникає у дошкільному віці. З—4-річні діти часто не відрізняють можливе від не­можливого, казкові і реальні образи у них переплітають­ся. Загострення критичного ставлення до образів уяви пов'язане з розширенням досвіду дітей, їх розумінням, що в казці не все можливо. Порушення в казці типових ознак предметів, логіки дій породжує негативне ставлен­ня дошкільника. Він відчуває межу, яку не повинна пере­ходити уява, розуміє логіку життєвих зв'язків і керуєть­ся нею.

Нові образи у словесній творчості дошкільника не менш реалістичні, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їхніх реальних особливостей, поведінки і способу життя.

5—7-річні діти створюють уявні світи, населяють їх пер­сонажами, які мають певні характеристики і діють у від­повідних ситуаціях. Наприклад, придумують собі друга — маленьку людину, яка бере участь у всіх їхніх іграх і разом з якою вони ніби переживають пригоди. Часто і молодші дошкільники розповідають про вигадані, не зовсім реаліс­тичні події у своєму житті, стверджуючи, що їм купили со­баку, подарували котика, відпустили самих у магазин та ін. Такі фантазії породжені особистісними проблемами дити­ни, їх наявність є серйозною причиною для дорослого заду-

Фирмування уяви у період дошкільного дитинства 301

матися, які потреби їхньої дитини не задовольняються, про іц<> нона мріє і до чого прагне, якими бачить свої взаємини і п і рослими й однолітками. У створенні таких фантазій бе­рі' участь афективно-захисна функція уяви.

Афективно-захисна функція уяви — створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Послуговуючись уявою, малюк розв'язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від три-ножних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту. Уявна допомога іншим людям, ■ширинам свідчить про те, що дитина не відчуває себе зна­чущою у реальному бутті і прагне реалізувати у фантазії потребу у самоствердженні. Ігри дитини з вигаданими пер­сонажами є підставою для висновку про недостатнє задово­лення її потреби у спілкуванні. Створення в уяві сильних друзів, які захищають дитину, є наслідком почуття нев­певненості, переживання страхів. Часто опис видуманих подій зумовлений прагненням бути визнаним у групі одно­літків, якщо дитина не може домогтися цього визнання. У такий спосіб відбувається становлення механізму психоло-гі'їного захисту.

Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати активну участь у суспільному житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як осо­бистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологіч­ного дослідження.

Управління розвитком уяви дітей

Виникнення і розвиток уяви є соціально зумовленим процесом, оскільки її механізм формується внаслідок вза­ємодії дитини з оточуючими людьми, завдяки чому вона засвоює вироблені і зафіксовані в культурі засоби створен­ня нових образів: спочатку дії, а пізніше — мовлення.

Стимулює уяву дошкільника ігрова діяльність. Вико­нання ролі, розвиток сюжету спонукають його перекомбі-пувати відомі події, створювати їх нові поєднання, допов­нювати і перетворювати власні враження. Малюк, перевті­люючись у різні персонажі, особливо у режисерській грі, має змогу подивитися на ситуацію з різних точок зору: ба­чить себе то лікарем, то принцом тощо.