260 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

мірковуваннями. Воно виникає у процесі активного спів­переживання героям. Отже, виникаючи у свідомості і спираючись на уявлення, розуміння казки має подвійний характер. Дошкільники намагаються вникнути у сюжет, вплинути на події. При повторному прочитанні вони час­то просять пропустити епізоди, у яких улюбленим героям щось загрожує. Отже, діти займають позицію всередині твору, позиція слухача формується пізніше, приблизно у 7-річному віці.

Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естетичного розвитку. На першому рівні (3— 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих пред­метів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», «тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлюва­ти елементарні естетичні якості, які роблять для неї карти­ну привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше — форму і композиційні прийоми. На третьому (6—7 років) — діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображуваних явищ, вловлюють внутрішню усвідомле-ність художнього образу.

Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього — 5-ти; старшого дошкільного віку — до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. То­му, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід врахо­вувати, що багатопредметність гальмує процес сприйман­ня зображеного.

Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3—4-річна зосереджується на ній 6 хв., 5—7-річ-на — до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструва­ти картинки дошкільнятам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме роз-вивальний ефект.

Сприймання малюнка дошкільниками розвивається за такими етапами:

1. зміна ставлення дитини до малюнка як до відобра­ження дійсності;

2. формування вміння правильно співвідносити зобра­ження з реальною дійсністю, бачити зображене на ньому;

3. удосконалення розуміння змісту малюнка.

261

сенсорний розвиток дошкільників

Діти раннього віку та дошкільнята добре впізнають .чнайомі предмети і ситуації, однак ставляться до картин­ки інакше, ніж дорослі. Для дитини вона є повторенням дійсності, особливим її видом, а не відтворенням (зобра­женням) її. їй часто видається, що намальовані люди, предмети можуть мати ті самі ознаки, що й справжні. Ко­ли 3-річному малюкові показують картинку, де зображено спиною до нього людину, на запитання, «де в неї обличчя», він обертає малюнок зворотною стороною, сподіваючись там його побачити.

Може, наприклад, захищати намальоване козеня від намальованого вовка, дивуватися, чому намальовані на картині люди, які прямували до будинку, так і залишили­ся на своїх місцях.

Поступово діти з'ясовують, які ознаки предметів мо­жуть бути зображені, а які — ні, на власному досвіді пере­конуються, що з намальованими предметами не можна дія­ти так, як зі справжніми. Хоча малята, граючись, «їдять» намальоване яблуко, зі страхом поглядають на зображену осу, однак вони чудово розуміють, що це лише їх уява. То­му на пропозиції дорослого погратися намальованим м'ячиком, відігнати намальованого собаку, 4-річна дитина відповість відмовою: «Це ж картинка, це — намальоване».

Осмислення сюжетних картинок, розуміння зображе­них на них ситуацій та подій залежать від правильності сприймання і характеру зображеного сюжету: наскільки він складний, знайомий, доступний дитині. Про прості картинки вони розповідають досить детально, розглядаю­чи складні — перелічуватимуть постаті і предмети. Від складності малюнка залежить і його трактування. 3-річна дитина ще не може осмислити композицію з багатьма фігу­рами і предметами. Старші дошкільники вже спроможні послідовно і детально розглянути композиційно складні малюнки, пояснити їх, якщо сюжет не виходить за межі їх життєвого досвіду. Тому перед демонструванням якоїсь картинки доцільно спочатку провести бесіду, у якій фігу­руватимуть зображені на ній об'єкти. Адже ефективність сприймання зумовлюється досвідом дитини, її знанням зображених предметів.

Художній малюнок зображує знайомі предмети і події, передає певний емоційний стан персонажа. Дослідження засвідчили, що дитині складно сприйняти і зрозуміти по­чуття іншої людини за їхніми зовнішніми проявами, тому вона недостатньо усвідомлює переживання намальованого на картинці персонажа. Легше вона сприймає емоційний

262

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Сенсорний розвиток дошкільників

263

зміст, відтворений мімікою, ніж позами і жестами персо­нажів. Найлегше діти вловлюють міміку радості; вираз смутку і журби зрозуміти їм важче. Лише кожен другий старший дошкільник переймається емоційним змістом картинки й усвідомлює її сюжет. З огляду на це педагог по­винен навчити дітей зрозуміти виражальні засоби, які пе­редають емоційні переживання персонажів за допомогою міміки, жестів, поз: якщо герой невдоволений, зовнішнім виразом цього є відсутність усмішки, гнівний погляд, на­суплені брови тощо. Завдяки такому навчанню дитині стає зрозумілим зміст і емоційний характер картинки.

Певні труднощі постають перед дитиною, коли вона розглядає предмет, поданий на малюнку у перспективі. Віддалений об'єкт вона сприймає таким, що має малу ве­личину. Тому будинок на задньому плані їм видається іг­рашковим, бо він значно менший, ніж фігура людини на передньому плані.

Молодші дошкільники помилково сприймають на ма­люнку й зображення дій, рухів. У житті малюк звик мати справу з цілісною дією, в якій всі переходи від одного ета­пу до іншого мають певний зміст, разом забезпечують ре­зультат. На малюнку, однак, зображується лише певний момент дії, її відтінок. Цього достатньо для цілісного уяв­лення дорослого про дію, однак молодші дошкільнята не усвідомлюють це, вважають його лише одним із етапів дії, тому не зовсім адекватно сприймають зображене. Так, циркача, який стрибає через трапецію, сприймають не як стрибуна, а як людину, яка «висить у повітрі». Тому вихо­вателю слід дбати, щоб сюжетні картинки відповідали ві­ковим особливостям дітей, а також учити їх усвідомлюва­ти зміст зображеного на конкретних образах.

Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зу­мовлені недостатньо розвиненими розумовими здібностя­ми, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, конструювання, малю­вання.

Під час сприймання картинок їх приваблює насампе­ред святковість, барвистість — те, що подобається у деко­ративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутли­вими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5— 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.

Сприймання дошкільниками людей

Сприймання людини людиною формується у дитини з її розвитком, зміною потреби у спілкуванні, пізнанні, праці. Цей психічний соціально-перцептивний процес активно роз­вивається уже у немовлячому і ранньому дитинстві.

Необхідним актом прояву і задоволення найважливішої соціальної потреби — потреби в спілкуванні — є сприйман­ня дитиною людини. Саме у спілкуванні з дорослим інтен­сивно розвивається сприймання його дитиною. Розвиток спілкування з дорослим, зміна його змісту допомагає дош­кільнику розрізняти зовнішність людей, всебічно сприйма­ти їх, виокремлювати їхні суттєві особливості і функції.

Сприйманню людини сприяє оволодіння малюка нови­ми видами діяльності (особливо колективними), розши­рення кола спілкування, виникнення позаситуативно-осо-бистісного спілкування. Активною формою відображення дошкільником людини є гра, у якій він відтворює образи рідних людей, стосунки між ними. Про особливості відоб­раження дитиною людей свідчить її зображувальна твор­чість. Люди, яких зображує дитина, особливості розкрит­тя їхніх образів дають підстави для висновків про ставлен­ня до них, надання переваги їхнім якостям тощо.

Найяскравішу позитивну оцінку діти дають дорослим, до яких відчувають довіру, прихильність. Залежить вона і від статусу дитини. За даними досліджень, діти з високим статусом у групі частіше від інших позитивно оцінюють вихователя за ознакою особистого ставлення педагога до них. Становище у групі однолітків позначається і у сприй­манні дітьми одне одного: чим вище становище дитини у групі, тим вище оцінюють її однолітки, і навпаки.

Суттєве значення у сприйманні людей дітьми має і ха­рактер взаємин дошкільників. Оцінюючи симпатичних їм дітей, називають переважно їхні позитивні якості: уміння гратися, доброту, товариськість, неагресивність, праце-любство, здібності, охайність тощо. Дітей, які не виклика­ють симпатії, характеризують, як правило, негативно. Най­частіше дошкільники називають такі їх негативні якості, як жадібність, неохайність, неслухняність, відсутність знань, умінь, здібностей («погано відповідає на занятті», «не вміє малювати», «б'ється», «погано грається » тощо).

По завершенню дошкільного віку діти при сприйманні й оцінюванні людей майже не використовують безпосеред­нє ставлення до них, разом із загальною позитивною ха­рактеристикою можуть відзначити і їхні негативні якості.

264

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Мислення і його види у дошкільному віці

265

У взаємооцінці дошкільників спостерігаються і статеві відмінності. Оцінюючи дівчаток за позитивного до них ставлення, представники обох статей відзначають у них більше позитивних якостей, ніж при оцінюванні хлопчи­ків, яким також симпатизують. Характеризуючи хлопчи­ків, за негативного до них ставлення, дівчатка перелічу­ють більше негативних якостей, ніж таких якостей у дів­чаток, до яких теж негативно ставляться.

Різні якості людини дошкільники усвідомлюють, адек­ватно оцінюють не однаково: фізичні якості, можливості однолітка сприймають і оцінюють правильніше, ніж мо­ральні.

Сприймання дитиною людини весь час змінюється. Оцінні судження про людей молодшого дошкільника неди-ференційовані, нестійкі, мінливі, ситуативні. З часом вони стають повнішими, розгорнутішими, адекватнішими, охоплюють не лише зовнішні, фізичні дані, а й особистіс-ні, внутрішні якості.

Сприймання дошкільниками батьків зумовлене їхньою рольовою ідентифікацією з батьками. 5-річні діти намага­ються засвоїти ідентичну їхній статі поведінку за допомо­гою прийняття ролі, носієм якої бачать маму чи тата. Хлопчики найсильніше ідентифікують себе з батьками у 5—7 років, дівчатка — у 3—8. Успішність ідентифікації за­лежить від компетентності, авторитету тата (мами) в уяв­леннях дітей, наявності у сім'ї ідентичного їхній статі пред­ставника прабатьківської сім'ї (дідуся — у хлопчиків і ба­бусі — у дівчаток). Ідентифікація пов'язана з теплими взаєминами з батьками іншої статі: наприклад, хлопчики частіше ідентифікують себе з татом, якщо не бояться пока­рання матері. Непоодинокі дослідження спростовують твердження 3. Фройда, що батько аналогічно не є для дити­ни об'єктом заздрості і ворожості, а навпаки — об'єктом першості.

Здатність побачити і оцінити особистісні якості людей допомагає дитині сприймати і героїв художніх творів.

У розвитку соціальної перцепції дитини провідну роль відіграє дорослий, який допомагає їй краще зрозуміти лю­дей, впливає на формування поглядів, еталонів, послуго­вуючись якими, дошкільники оцінюють дії, поведінку тих, з ким мають справу, коригують себе. При цьому ма­ють значення поведінка, зовнішній вигляд самого доросло­го, його взаємини в особистому мікросередовищі.

Отже, сенсорні можливості дитини формуються у про­цесі життєдіяльності. Органічною передумовою сенсорно-

го розвитку є дозрівання аналізаторів. Однак для цього ли­те їх готовності недостатньо, потрібен і сенсорний досвід, без чого неможливий розвиток орієнтування у властивос­тях і відношеннях предметів дійсності.

Розвиток відчуттів і сприймання взаємозв'язаний із за­гальним рівнем розумового розвитку дитини, оволодінням нею мовленням. Особливе значення у розвитку сенсорики має засвоєння дитиною суспільного сенсорного досвіду, опанування діями сприймання, удосконалення їх.

У дошкільному віці починають формуватися основи ху­дожнього сприймання, рівень якого залежить від здатності дитини зрозуміти зображене, проникнути у його суть, сприйняти емоційно, співпереживати з героями твору.

Активно розвивається у цей період і соціальна пер­цепція дитини: дошкільники вчаться розрізняти зовніш­ність людей, повніше, глибше сприймати у всіх вимірах, що залежить від їхніх міжособистісних взаємин, поло­ження серед них, відвікових, індивідуальних особливос­тей тощо.

Важлива роль у розвитку сенсорики дитини належить дорослим, які допомагають дітям оволодіти виробленою людством системою сенсорних еталонів, формувати пер-цептивні вміння, розвинути сенсорні можливості у проце­сі наповнення діяльності змістом.