V її психічному розвитку. Їх називають сензитивними пе­ріодами розвитку.

Сензитивні (пізньолат. sensitivus — чутливий) періоди розвитку —

найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприй­мання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

Термін запровадила італійський педагог Марія Мон-Твссорі (1870—1952). Суттєво збагатив його зміст Л. Вигот-і і.кий, який ввів термін у теорію співвідношення навчання і розвитку. Він довів, що навчання є рушієм розвитку дити-ііи тоді, коли воно збігається у часі з оптимальними сензи­тивними періодами.

Прикладом порушення цієї закономірності є випадки і ниховання» маленьких дітей тваринами. Після їх повер­нення в людське суспільство відновити і довести до норми і х суто людські психічні функції (мовлення, мислення, уя-ву тощо) не вдається, оскільки минув сензитивний період розвитку цих функцій.

Найпродуктивніше, наприклад, навчити дитину мов­лення від півтора до трьох років, коли воно засвоюється особливо легко, принципово змінює поведінку дитини, стимулює психічні процеси сприймання, мислення та ін. .Якщо з якихось причин дитина до трьох років не почала говорити, далі засвоєння мовлення відбувається з велики­ми труднощами. Відхилення в психічному розвитку, що ВИ никли через відсутність мовлення, вимагають спеціаль­ної компенсації. Тому глухонімі діти, яких починають навчати мовленню після трьох років, відстають у багатьох к і ідах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: їм недоступні сюжетно-рольова гра, предметне малюван­ня, у них затриманий розвиток сприймання і мислення. /(ля подолання цих вад потрібні значні педагогічні зусил­ля, спрямовані не лише на навчання мовлення, але й на ін­ші аспекти розвитку особистості дитини.

Про сензитивні періоди розвитку свідчить те, що най-«■ильніше навчання впливає на психічні якості, які тільки починають формуватися, а тому є особливо гнучкими, пластичними. Значно важче змінити, перебудувати сфор­мовані якості.

Сензитивні періоди виявлені далеко не для всіх видів навчання. Однак немало фактів свідчать, що дошкільний ВІК загалом найбільш сензитивний (чутливий) до тих видів навчання, які впливають на розвиток сприймання, уяви й образного мислення.

56

Загальні засади дитячої психології

Розвивальне навчання дітей

Основний зміст психічного розвитку полягає у форму­ванні внутрішніх, психічних орієнтувальних дій, які похо­дять від зовнішніх орієнтувальних дій. Для засвоєння їх необхідне включення дитини в один із видів діяльності, що відповідає її потребам та інтересам. Знання цих закономір­ностей допомагає пізнати умови, за яких навчання найбіль­ше сприяє психічному розвитку дітей, стає розвивальним.

Розвивальне навчання — навчання, спрямоване на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей ди­тини (сприймання, мислення, уяви, пам'яті тощо).

Воно повинне зосереджуватися на формуванні в дітей орієнтувальних дій, максимально використовувати харак­терні для кожного вікового етапу види дитячої діяльності. Центральним моментом у роботі з дошкільниками є фор­мування в них дій, які утворюють орієнтувальну частину їх предметної діяльності, гри, малювання, конструюван­ня тощо. Такі дії можуть спрямовуватись на з'ясування властивостей предметів, можливостей їх використання в предметній діяльності, на аналіз предметів, явищ, подій, людських вчинків, які відображаються в іграх, малюн­ках, на вироблення задумів конструкцій, малюнків, ігор і відшукування способів їх втілення.

Навчання дій, які стосуються практичної частини дитя­чих видів діяльності (техніки малювання, конструювання, використання предметів та іграшок), не менш необхідне, ос­кільки без них діяльність неможлива. Однак воно не повин­не перетворюватися на самоціль, відриватися від формуван­ня орієнтувальних дій. В іншому разі навчання може стати банальним муштруванням, позбавленим розвивальної цін­ності. Деякі батьки і вихователі намагаються натренувати кожен рух дитини, звести навчання до наслідування готових зразків. Навіть під час рольових ігор дорослі іноді нав'язу­ють дитині готові рецепти поведінки, позбавляючи її можли­вості самостійно сприймати, осмислювати дійсність, яка ві­дображається в іграх, малюнках, конструкціях. Негативною виступає й інша крайність — надання дітям такої самостій­ності, за якої вони залишаються наодинці з дійсністю і зму­шені наосліп шукати способи її пізнання і відображення.

Психологічно правильним є поступове ускладнення завдань, які вимагають від дитини самостійного пізнання, спеціальне навчання способів і прийомів такого пізнання, планомірного обстеження предметів, виявлення і порів-

<:уіність і закономірності психічного розвитку дитини 57

нігння їх властивостей, формування висновків, застосуван-и я отриманих результатів у діяльності.

У всі види діяльності потрібно вносити якомога більше елементів творчості: спонукати дітей до розгортання сю­жетних ігор, створення малюнків і конструкцій за заду­мом. При цьому важливо пам'ятати, що відображувальна і творча сторони діяльності не тільки не суперечать одна од­ній, а і взаємозбагачуються: удосконалення однієї є осно-пою для формування іншої. Тому, чим легше і правильніше дитина сприймає, передає на малюнку особливості реаль­них предметів і явищ, тим більше вона має можливостей для створення і втілення творчого задуму.

Дитячі види діяльності не можуть вмістити в собі всі знання і вміння, які дитині необхідно засвоїти до 7-річного піку. Тому на заняттях в дошкільному закладі широко ви­користовують не лише ігрові прийоми навчання, завдання з малювання, конструювання тощо, а й навчальні завдання, які спонукають дитину навчитися чогось нового. Розв'язан­ий навчальних завдань ґрунтується на допитливості дітей, їх пізнавальних інтересах. З урахуванням цього формують навчальні завдання, спрямовані на засвоєння дітьми основ математики, грамоти, ознайомлення їх з явищами природи і суспільного життя, на вироблення координованих рухів, деяких умінь і навичок в галузі музичної діяльності (співи, ритміка) та ін. У цій діяльності потрібно дотримуватися принципу розвивального навчання, піклуватися насампе-I >сд про формування у дітей орієнтувальних дій. Наприклад, під час навчання математики головна функція педагога по­лягає у наданні допомоги дитині навчитися виокремлювати п будь-яких предметах і ситуаціях їхні відношення.

Отже, формування орієнтувальних дій починається з і хнього засвоєння у зовнішній формі, потім унаслідок інте­ріоризації вони стають внутрішніми, психічними. Тому розвивальне навчання передбачає вироблення таких спо­їм >бів використання зовнішніх засобів і прийомів, які допо­магатимуть дитині орієнтуватись в умовах виконання піз­навальних навчальних завдань.