212 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

У неповній сім'ї дитина з часом починає усвідомлю вати, що із батьків, наприклад, у неї є лише одна мами, це вселяє їй хвилювання, стурбованість, підвищує збуд­ливість нервової системи. За таких обставин мама повин­на подбати, щоб хтось із рідних і близьких чоловіків до­поміг малюку справитися з нереалізованою потребою у татові.

У старшому дошкільному віці дитина за правильного виховання починає діяти самостійно, однак потребує бать­ківської ласки. 5—6-річні діти набувають більшої врівно­важеності, особливо, якщо вони задоволені своїм станови­щем у сім'ї і собою.

Труднощі виникають, коли дитина перестає бути єди­ною, оскільки у сім'ї несподівано для неї з'являється друга дитина — братик чи сестричка, на яких переключа­ється увага батьків. У цей час дуже важливо, щоб батьки приділяли належну увагу своїй першій дитині, щоб вона не почувала себе обділеною їхнім теплом, опікою, не втрачала впевненості у собі, не переживала з приводу ста­новища у сім'ї. За таких умов перша дитина не лише не ревнуватиме батьків, а й відчуватиме себе старшою сес­тричкою (братиком). Якщо в цей період дитину, яка рані­ше не відвідувала дошкільний заклад, відправляють ту­ди, вона думатиме, що ці зміни сталися у її житті через новонародженого. Тому до дошкільного закладу первіс­тка слід віддавати задовго до появи у сім'ї другої дитини, допомагаючи йому адаптуватися до нової ролі, здобути впевненість у здатності справитися з усіма своїми новими обов'язками.

Характер спілкування дитини з батьками значною мі­рою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дот­римуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стяг­ненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які пере­вищують її можливості, що формує у неї комплекс непов­ноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлен­ня дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостій­ності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистос­ті і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання і переконання.

213

шин дитини з дорослими і однолітками

Специфіка спілкування дитини з вихователем

У спілкуванні дитини з вихователем конструктивну, ічіриятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморо-

■ лиіня, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, і іуміння значення співробітництва у спільній діяльнос- 11, лабезпечує співрадість від успіху. З часом у них з'явля-

■ п.ся почуття «ми», співучасті у спільній справі.

Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по­ртному. Молодші дошкільники, як правило, оцінюють йо­го узагальнено (вона хороша!), іноді — на підставі харак­терних ознак зовнішності (у неї зачіска гарна). 5—7-річні діти часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них (подарувала іграшку), а також його знання і вміння (:піає багато казок, все вміє робити), моральні якості вихо­вателя (ласкава, завжди строга), вияви довіри до них, під­тримання їхньої самостійності (дозволяє книги підклеїти, чергувати у куточку книги). Здебільшого діти дають пози­тивну характеристику педагогу та його моральним якос­тям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей (водить на прогулянки, годує).

Ставлення дошкільників до педагога залежить від їх­нього віку, особливостей особистісного розвитку, місця се­ред однолітків тощо. В активних, ініціативних дітей воно більш усвідомлене і має різноманітніші мотиви. На став­лення дітей до вихователя впливає і те, як про нього вис­ловлюються авторитетні для них дорослі. Має значення і стиль спілкування вихователя: діти прихильніші до тих, хто дотримується демократичного стилю взаємодії з ними.

Іноді у старших дошкільників виникають елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності (не дозволяє малювати й ліпити), хоч загалом воно не типове для них.

Ставлення дітей до особистості педагога часто дзер­кально відображає ставлення педагога до них. Заохочу­вальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитив­них оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов ді­тям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його пережи­ванням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особли­во чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають до­рослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до