210 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

Вищою формою комунікативної діяльності дошкільни­ків називають позаситуативно-особистісне спілкування. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6—7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комуніка­тивної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з осо-бистісним (ситуативним) спілкуванням у першому півріч­чі життя дитини.

Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної ді­яльності. Відбувається воно епізодами, які мають самос­тійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкіль­ника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також; як об'єкт пізнання.

Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допо­магають дитині створити його повноцінний образ. Водно­час вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спіл­куванні чітко виявляється зосередженість дитини на соці­альному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільни­ки не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важли­во знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що доб­ре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх това­ришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить їх дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою ді­яльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанйі дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усві-

■ і пмкунання дитини з дорослими і однолітками 211

іомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намага­ються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість v дошкільників позаситуативно-особистісного спілкуван­ні є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спіл­ку нання і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За т.іких умов дитину більше цікавлять стосунки між людь­ми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних ДІЙ, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними ди­тина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою по-нодінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Отже, позаситуативно-особистісне спілкування вво­дить дитину у складний світ людських стосунків, допо­магає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчить­ся орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати сто­сунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона мо­делює у сюжетно-рольових іграх і застосовує у своїй практиці під опікою і керівництвом дорослого. Завдяки досягненням у позаситуативно-особистісному спілкуван­ні діти набувають готовності до шкільного навчання, важливим свідченням якої є їхні вміння сприймати до­рослого у ролі вчителя і зайняти відносно нього позицію учня.

Особливості спілкування дитини з батьками

Криза 3-х років змінюється стабільним станом. Однак і надалі чергуватимуться періоди відносного спокою і емо­ційного напруження, що значною мірою залежить від сти­лю спілкування дорослого з дитиною.

З-річна дитина починає відчувати свою самостійність, що втішає її. Однак дитині важко дається перехід до нових форм спілкування: від «мама—малюк», «тато—малюк» до «мама—тато—малюк». її не влаштовує, що мама і тато на­лежать не лише їй — вона обурюється, ревнує. З часом ди­тина приймає ці нові форми спілкування, однак пильно стежить за батьками, нерідко надаючи перевагу спочатку одному, а через деякий час — іншому. Пізніше ревнощі минають, дитина встановлює душевну рівновагу, однаково любить і маму, і тата.