196 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

Трудова діяльність є потужним джерелом загального розвитку дитини: у праці формується моральна вихова­ність особистості, розвивається стійкість поведінки, зіб­раність, дисциплінованість, ініціативність, уміння пере­борювати труднощі, прагнення добре виконати роботу. Тому особливе значення має формування у дошкільників соціально-психологічної готовності до праці — цілісної характеристики особистості, яка охоплює мотиваційні, когнітивні, емоційно-вольові, поведінкові якості, що за­безпечують оптимальне функціонування її у певному тру­довому колективі. Різноманітні компоненти соціальної готовності до праці неоднаково виявляються у різні віко­ві періоди, однак більшість з них закладаються у дош­кільному дитинстві.

Праця об'єднує дітей, оскільки вони вчаться працюва­ти разом, допомагати одне одному, опановують культуру стосунків співробітництва, пізнають суть дружби, вироб­ляють уміння уважно ставитися до своїх товаришів і до продуктів їхньої праці. Розвиває праця і психічні якості дітей: спостережливість, точність сприймання, образну пам'ять, мислительні операції, уяву, кмітливість, ініціа­тивність, зосередженість. У процесі праці дитина засвоює корисні знання про предмети і знаряддя, їх призначення і використання, порівнює їх, робить власні висновки.

Основним структурним компонентом трудової діяль­ності є практичні дії, завдяки яким дитина вступає у безпо­середні контакти з навколишнім світом, виявляє актив­ність та ініціативу. З віком діяльність дитини урізноманіт­нюється, що позначається на її інтересах, пізнавальній діяльності. Праця приваблює дитину своїм змістом, розви­ває її здібності, створює передумови для радісних відчуттів, включає у певні трудові стосунки, сприяє її залученню до світу дорослих.

Позитивний вплив різних видів трудової діяльності на розвиток дитини залежить від методів педагогічного ке­рівництва ними. Праця повинна бути організованою так, щоб дитина не лише набувала нових умінь, а й розвивала­ся психічно, формувала позитивне ставлення до праці до­рослих, виробляла суспільні мотиви власної трудової ді­яльності, розвивала самостійність, поглиблювала об'єк­тивну оцінку своїх умінь і вмінь товаришів, вчилася працьовитості, наполегливості, мала об'єктивну самооцін­ку тощо, тобто зростала особистісно.

¹ і. пювлення навчальної діяльності у дошкільному віці 197

3.4. Становлення навчальної діяльності у дошкільному віці

Проблема навчальної діяльності є однією з центральних у віковій і педагогічній психології. Навчання дітей у дош­кільних закладах — підготовчий етап початкової шкільної освіти. Воно не замінює ні гри, ні трудової діяльності, а тіс­но пов'язане з ними у загальному педагогічному процесі.

Проблема навчальної діяльності дошкільників набула актуальності у психолого-педагогічній науці на межі XIX—XX ст. Щодо неї побутують різні точки зору. Одні дослідники (наприклад, німецький психолог О. Кро) пере­конують у відсутності принципових відмінностей між нав­чанням у дошкільні і шкільні роки, тому навчання 3-річ-них дітей і школярів слід досліджувати під одним кутом зору. На його думку, вже у цьому віці дитина здатна засво­їти знання, які їй пропонують, тобто здатна навчатися.

Протилежну точку зору обстоював німецький психолог і філософ Вільям Штерн (1871—1938), доводячи, що у перші шість років життя дитина отримує знання зовсім інакші, ніж школяр, оскільки ще не володіє «свідомою волею до навчання», захоплена теперішнім моментом, далека від на­міру пізнавати що-небудь для майбутнього. її навчання є продуктом іншої діяльності, «несвідомим відбором» вра­жень із навколишнього середовища. Обґрунтовано розріз­няючи пізнавальний і вольовий аспекти навчання, В. Штерн надмірно протиставляв дошкільне і шкільне навчання.

Необхідність підпорядковувати навчання законам роз­витку дитини обґрунтував у своїх дослідженнях швейцар­ський психолог Жак Піаже (1896—1980), стверджуючи, що у процесі соціологізації дитини відбувається виникнен­ня і розвиток структур операцій інтелекту. Навчання мо­же прискорити або уповільнити процес розумового дозрі­вання, але суттєво не впливає на нього. Поки у дитини не дозріло логічне оперативне мислення, безглуздо навчати її вмінню міркувати.

Л. Виготський, розглядаючи психологічні особливості дошкільного навчання у тісному зв'язку із змістом педаго­гічних впливів, найважливішим його моментом вважав ставлення дитини до умовної програми того, хто її навчає, тобто до вимог дорослого.

Перші три роки дитина вчиться ніби за власною програ­мою, а не за програмою матері та інших вихователів. У цей період ніхто не висуває їй особливих вимог щодо засвоєння