104 Психологічні особливості дитини

Орієнтування немовляти у навколишньому світі за до­помогою зовнішніх рухів і дій виникає раніше, ніж орієн­тування на основі психічних процесів (сприймання, мис­лення) і слугує для них основою.

Розвиток пам'яті

Первинним проявом пам'яті можна вважати умовні рефлекси, помітні вже у перші місяці життя дитини (при­пинення плачу, коли в кімнату заходить мама). На 3—4-му місяцях життя починає формуватися образ предмета. Та­ким чином створюється основа образної пам'яті.

Пам'ять — запам'ятовування, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду.

Поступово збільшується коло об'єктів, які впізнає ди­тина. Першими вона впізнає обличчя і голос матері. Це важливе новоутворення свідчить про вибіркове сприйнят­тя подразників.

У 3—4 місяці дитина впізнає предмети, пов'язані з го­дуванням, у 5 — відрізняє людей за голосом, 6 — виокрем­лює улюблену іграшку. На 7—8-му місяці впізнавання предмета опосередковується словом (малюк знаходить річ у відповідь на запитання дорослого: «Де...?»). У 8—9 мі­сяців дитина упізнає знайому людину після двох-трьох тижнів розлуки. До 12 місяців розрізняє мелодію, яка ра­ніше викликала у неї позитивні емоції, виконує на вимо­гу дорослого нескладні рухи (робить «лади-ладусі», ляс­кає ручкою).

Впізнавання предметів у немовлячому віці відбуваєть­ся за однією, часто несуттєвою ознакою. Малюка ще дез­орієнтують навіть незначні зміни зовнішнього вигляду об'єкта (не впізнає мами у новому платті). Однак ознака, що зазнала у досвіді малюка найбільшого підкріплення, може виявитися достатньою для впізнавання. Наприклад, 7-місячний хлопчик не міг впізнати няні після її тривалої відсутності, навіть коли вона заговорила, однак легко це зробив після того, як вона заспівала.

Поступово період між запам'ятовуванням і впізнаван­ням подовжується, але залишається невеликим. У вільних спогадах образна пам'ять втілюється лише на початку дру­гого року життя дитини.

Про появу рухової пам'яті свідчить умовний рефлекс на звичні для малюка положення при годуванні: біля гру-

і пий пік і його особливості 105

і .і торі дитина починає робити ссальні рухи. Розвиток

,і\<іііої пам'яті активізується у другому півріччі життя

тки, коли він починає захоплено маніпулювати пред-

mviii (засвоєння хапання), рухатися, вчиться повзати і

і пі.

Пам'ять у немовлячому віці не є самостійним проце-імм, нона включена у сприймання і відчуття, тому матері-. піам'ятовується ніби мимовільно (сам собою). Якщо юка в один час годують, купають, у нього виробляєть-• н рефлекс на ту годину, він починає «готуватися» до від-ітиідного режимного процесу, наприклад прокидатися /п. годування. Побачивши незвичну іграшку, яка викли-и in- радість, вимагатиме її, маніпулюватиме нею. Емоцій­на нам'ять усе яскравіше виявляється у другій половині І і-о року життя, коли дитина переживає емоції від пев-[ и их об'єктів або ситуацій (наприклад, починає плакати, поОачивши предмети для купання, якщо ця процедура в пінулому була пов'язана з негативними переживан-іпши).

Інтерес до мовлення в малюка виникає рано, оскільки іипіо є характерною ознакою людини, слово дорослого «ке-р\ < » його поведінкою, дорослий називає предмети, їх озна-ки, дії, властивості. Унаслідок цього дитина починає іиш'язувати предмет зі словом, запам'ятовує його назву.

Психологічні особливості дітей немовлячого і раннього ппсу наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

І Ісихологічні особливості дітей немовлячого і раннього віку

Закінчення таблиці 2.1

і пий пік і його особливості 107

І > гже, спочатку в малюка розвивається рухова, емоцій-і і.сша пам'ять, а до кінця року створюються переду-іі для розвитку словесної пам'яті.

Передумови формування особистості дитини

У номовлячому віці закладаються передумови розвит-"'оґшетості. Дуже різноманітним є психічне життя намовляти. Під впливом дорослих у дитини формується Я концепція. Спочатку вона не відокремлює себе від зов­нішнього світу, лише на 3—8-й місяць усвідомлює власне тіло. Приблизно у 6 місяців починається становлення І іішнугінки шляхом наслідування дорослих, яке у 2 роки перетворюється на орієнтування на соціальні норми. Упродовж 1-го року життя психічне життя накопичує дос-иід взаємодії з навколишнім світом, під час якої виро­бляється ставлення до себе, інших людей і предметів.

Розвиток самосвідомості у немовлячому віці

У немовляти зароджуються і поступово формуються ішрші елементарні уявлення про себе, з'являється самосві­домість.

Самосвідомість — відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе.

Основною умовою розвитку особистості дитини є її спілкування. Тільки в цій сфері немовля може виявити се­ні¹ як людина, висловити своє ставлення до іншої людини. Навіть предмети викликають інтерес малюка, якщо вони мключені в контекст спілкування з дорослим. Дитину при-иаблює насамперед те, чим захоплено діє дорослий.

Вона ще не розуміє звернених до неї слів, змісту оцінки, я ку дає дорослий, але чутлива до його ставлення. Ця чутли-пість яскраво виражена вже на 3-му місяці життя. Отже, дорослий виокремлює малюка з навколишнього світу, як щось особливо цінне, важливе, значуще для себе. Підтри­муючи ініціативу дитини, дозволяє їй впливати на себе, авансом наділяє її особистісною своєрідністю, неповторніс­тю та унікальністю. Таке ставлення до дитини формує у неї позитивне ставлення до людей і позитивне самопочуття, пе­реживання своєї значущості для близьких. Це переживан­ня створює основу для активного прояву дитиною себе.

108 Психологічні особливості дитини

ішячий вік і його особливості

109

Інтерес до дорослого і відповідна реакція на його ініціа­тивні дії виникає у немовляти наприкінці 1-го місяця жит­тя, а на 2-му — інтерес до людей і предметів. У 8 місяців у дитини формується активність — передособистісне утво­рення — частково вроджена якість, яка розвивається зазвичай під впливом соціальних умов життя, спілкування з дорослими. Свідченням цього є ініціативність, урізнома­нітнення її поведінки. У 4—5 місяців дитина проявляє себе як довірлива, життєрадісна, допитлива і вимоглива істота.

Позитивне самопочуття, яке виникає у першому пів­річчі життя під впливом доброзичливої уваги дорослого, після 6-ти місяців багато в чому залежить від успішності маніпуляцій малюка з предметами. Він уже чітко сприй­має результати своїх дій, намагається з допомогою дорос­лого отримати об'єкт, доторкнутися до нього, обстежити його. Невдача породжує в ньому невпевненість, а успіх спонукає знову і знову виконувати дію.

Свої перші захоплення немовля виражає позитивними емоціями, особливо коли виникає взаємообмін переживан­нями з дорослим. Дитина, яка переживає справжню емо­ційну ідентифікацію з дорослим, насамперед з мамою, у майбутньому по-справжньому пізнає всі відтінки люд­ських почуттів до людей, своїх батьків і дітей, виросте лю­диною з повноцінною емоційною сферою.

З віком підвищується і вибірковість ставлення до до­рослого. Якщо 3-місячний малюк приблизно однаково (ус­міхаючись і радіючи) реагує на кожного дорослого, то в дру­гій половині першого року життя він чітко розрізняє рід­них, знайомих і зовсім чужих людей. Після трьох місяців малюк починає виокремлювати другу близьку людину — тата. До 4-ох — 5-ти місяців звертає на нього особливу ува­гу, адже тато зовсім інакше спілкується, ніж мама, по-ін­шому пахне, що в немовлячому віці має особливе значення (запах дає дитині додаткові сигнали).

Малюки, особливо після 8-ми місяців, починають боя­тися незнайомих. Часто за відсутності близького доросло­го вони плачуть, відвертаються, відповзають від чужого дорослого, проявляють сором'язливість і невпевненість. У присутності рідних діти прагнуть привернути до себе увагу чужих людей. Сидячи на руках у мами, дивляться на нез­найомця, намагаються піймати його погляд, видають зву­ки, здійснюють інші ініціативні дії.

У спілкуванні з близькими дитина активна, ініціатив­на, її переживання не лише позитивні, а й негативні, дуже яскраві. Вона виражає радість, задоволення, розчаруван-

■ і "t>разу, ніби намагається поділитися своїм емоційним і ппіом, шукає підтримки у дорослих. Виявляє також інте-|мч- і до знайомих людей, однак стриманіше виражає емо-піі Дитина найбільше любить маму, якщо, звичайно, ма-мп п любить. Хоче відчувати маму і тата фізично: сидіти на Колінах, смикати, ляскати, тягнути. її особливо цікавить Ібличчя дорослого, яке вона вивчає, з яким грає. Дитина пінлива, коли її пригортають, цілують, пестять. Чим біль-пи- нона відчуває любов, тим швидше навчиться любити, і им щедрішою на любов і відкритішою для любові стане потім, тим легше у неї формуватиметься почуття довіри до Иодей, тим щиріше співпереживатиме іншим.

До 12-ти місяців дитина пов'язує знайомого дорослого з ік-ішими діями, очікуючи їх від нього. Наприклад, заглядає и сумку бабусі, якщо вона традиційно приносить у ній пода­рунки; проситься на руки до тата, якщо він постійно граєть-ОЯ з нею. Неоднакове ставлення до різних осіб свідчить, що до кінця 1-го року життя в дитини формуються стійкі обра­ні дорослих. Водночас у малюка частіше проявляються ииертість, негативне ставлення до зауважень дорослого, на­полегливість у досягненні своїх бажань і вимог. Раніше йо­го було значно легше відвернути від привабливого, але забо­роненого предмета, тепер він може протистояти дорослому. Це, а також радість від успіхів, переживання невдач є при­родними ознаками особистості, що формується.

У 2—3 місяці немовля зосереджено розглядає своє ві­дображення у дзеркалі — так відбувається становлення твого образу. Позитивне переживання себе виражається в радісному ставленні до свого відображення. До 6-ти місяців у дитини виникає дослідницька поведінка: малюк обсте­жує своє відображення руками, обводить контур обличчя, доторкається до відображення руки. Після 6-ти місяців нона співвідносить свої реальні дії з діями, які відобража­ються у дзеркалі: ворушить пальчиками, розмахує руками, простежуючи поглядом відображення цих дій. У 11—12 мі­сяців малята довго грають зі своїм відображенням. У них формується більш або менш усвідомлене уявлення про себе.

Криза першого року життя

Будь-яка криза в дитячому розвитку зумовлена супе­речністю між новоутвореннями, які виробляються до кін­ця певного вікового періоду і певною соціальною ситуаці­єю розвитку. На 1-му році життя виникають суперечності

110

Психологічні особливості дитини

між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).

Криза першого року життя — криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявля­ється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з ма­тір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби є першим моментом у змісті цієї кризи. Наступний її мо­мент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як пра­вило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці.

Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву афектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе ін­шим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повер­тається до більш раннього періоду життя, але використо­вує це інакше.

Криза 1-го року не характеризується гостротою. Вста­новлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної са­мостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують її перебіг.

Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто «мотивуючих уявлень» (С. Бо-жович), які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що пот­рібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'яза­не з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими мож­ливостями дитини (свободою пересування) і першими забо­ронами дорослого.

її сихічного розвитку дітей раннього віку 111

У цей період розривається первинний зв'язок з дорос-іи їм і киникає автономність дитини від дорослого, яка М ІКО підвищує її власну активність. Однак ця автоном­ні, и, досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити гим, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, ■ВІТЬ ходити самому йому ще важко. Дорослий ще пот­рібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не ли­пи- хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і і реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не мо-іі' нідчувати своєї самостійності й активності. Цим зу­мовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і і.ті.би, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. < Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним пе­ретворенням, яке відбувається в період кризи першого Ьоку життя.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дити-п;і нимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).

За Л. Виготським, мовлення однорічної дитини стає ав­тономним. Воно слугує містком між пасивним і активним мовленням. За формою є спілкуванням, за змістом — емо­ційно безпосереднім зв'язком з дорослими та ситуацією. І Іоява і зникнення автономного мовлення знаменує поча­ток і закінчення кризи 1-го року життя.

Отаке, упродовж немовлячого періоду відбувається ін­тенсивний розвиток дитини. Провідне значення у психіч­ному розвитку набуває задоволення її зростаючих потреб у «[гілкуванні з людьми, нових враженнях.

2.3. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку

Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходь­бою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення — засобом спілкування, зароджу­ються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, ін­тенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка.

112 Психологічні особливості дитини

Ранній вік і його значення

у подальшому розвитку дитини

Досягнутий до кінця немовлячого віку рівень фізично­го і психічного розвитку уможливлює перехід дитини на новий віковий етап — раннє дитинство. У подальшому їй не вдасться вже стільки досягнути та набути у своєму пси­хічному розвитку, як за ці роки. Дитина не лише оволоді­ває прямим ходінням, а і впевнено, спритно рухається. Вона не тільки засвоїла мовлення, але і застосовує склад­ну гру особових займенників. Вона вже вміє любити і боя­тися, виявляти свою особистість, демонструвати, на що здатна.

Соціальна ситуація розвитку у ранньому дитинстві

Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на пра­вах співпраці. Розкривається вона у стосунках «дитина — предмет — дорослий». Зміст спільної діяльності полягає у засвоєнні малюком спеціально вироблених способів вико­ристання предметів. Наприкінці немовлячого віку він ви­окремив предмети як щось постійне, наділене стійкими властивостями. Тепер він прагне навчитися діяти з ними.

Дитина в цьому віці, за словами Л. Виготського, пере­буває у світі речей і предметів, у своєрідному їх «силовому полі». Кожен предмет спонукає дитину доторкнутися до нього, взяти в руки або, навпаки, не торкатися його. Сходи ваблять дитину, щоб ходити по них; двері — щоб їх зачиня­ти і відчиняти; дзвіночок — щоб дзвонити; коробочка — щоб закрити і відкрити; кругла кулька — щоб котити. Кожна річ заряджена для дитини в цій ситуації афектив­ною силою, яка притягує або відштовхує, і, відповідно, спонукає (спрямовує) її до діяльності.

1—3-річний малюк, захоплений предметом, не може від нього відволіктися. Заглиблений у предметну дію, він не бачить, що за предметом завжди фігурує дорослий, який створює предмети певного призначення, володіє спо­собами їх використання. Малюк не може самостійно пізна­ти функції предметів, оскільки їхні фізичні властивості прямо не вказують, як їх потрібно використовувати. Тіль­ки дорослий може підказати способи використання пред­метів. У цьому полягають суперечності соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві.

113

особливості психічного розвитку дітей раннього віку

Дитина виконує індивідуальну дію відповідно до зада­ного дорослим зразка, інакше вона не зможе досягти пра-ипльного результату. Тому провідною для неї стає пред­метна діяльність, а ситуативно-ділове спілкування — засо­бом її здійснення. Предметна діяльність спрямована на оволодіння дитиною призначенням предметів, уміння дія­ти з ними відповідно до закладених у них функцій.

На думку Д. Ельконіна, основними напрямами розвит­ку предметної дії дитини є:

• перехід від спільного з дорослим до самостійного її ш і конання. Наслідком цього є виокремлення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати;

• розвиток засобів і способів орієнтації дитини під час миконання предметної дії. Це сприяє оволодінню специфіч-11 ими способами використання предмета, перенесенню дії з одного предмета на інший, з однієї ситуації на іншу, а зага-пом — до узагальнення дії і виникнення ігрової дії. Унаслі­док цього соціальна ситуація розвитку розпадається, вини­кає предметне ставлення до дійсності, за якої дитина не ли­ше дізнається про призначення, а й про функцію предметів, и також виникає особиста дія, усвідомлене «Я сам».

Отже, у процесі предметної діяльності, послуговую­чись ситуативно-діловим спілкуванням, дитина під керів­ництвом дорослого оволодіває умінням діяти з предмета­ми відповідно до їх функціонального призначення.

Роль ходьби у психічному розвитку дитини

Найважливішими досягненнями раннього дитинства є оіюлодіння прямим ходінням, мовленням, розвиток пред­метної діяльності.

Перші самостійні кроки дитина робить, як відомо, нап­рикінці немовлячого періоду. Оволодіння прямою ходьбою Є важкою справою для неї. Маленькі ніжки ступають з ве­ликим напруженням, управління рухами ходьби ще не ви­робилося, тому дитина постійно втрачає рівновагу. Най­менші перешкоди (стілець, який потрібно обійти, дрібний предмет, що потрапив під ноги) втомлюють, і дитина після кількох кроків падає на руки дорослого або на підлогу.

Важливу роль у цій ситуації відіграє дорослий, його по-іюдінка, ставлення до перших спроб дитини в оволодінні простором. Похвала дорослих, їх радісна підтримка спону­кає дитину при паданні підніматися і знову крокувати. До­ги ть швидко вона починає отримувати задоволення від то-

114

Психологічні особливості дитини

го, що робить зі своїм тілом. Щоденні вправи зумовлюють вдосконалення ходьби, розвиток рухового апарату. Вони все менше падають, упевненіше ідуть до мети, але їх рухи ще довго залишаються недостатньо координованими.

Поступово діти починають пересуватися значно вільні­ше, виконувати рухи без великого напруження. Півтора­річні малюки шукають додаткові труднощі — ідуть туди, де гірки, сходинки, різні нерівності, наступають на дрібні камінчики. Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштову­ють. Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу: крокують вперед спиною, крутяться, пересуваються із заплющени­ми очима.

На 2-му році життя ходьба стає потребою, діти багато і самостійно пересуваються, проявляють виняткову актив­ність. Захоплення ходьбою дещо послаблюється, коли во­на здійснюється по рівній поверхні автоматизовано.

Отже, на перших порах оволодіння ходьбою є для дити­ни особливим завданням, пов'язаним із сильними пережи­ваннями. Автоматизація цього способу пересування дося­гається поступово, і він перестає викликати у дитини са­мостійний інтерес.

Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку дитини. Навчив­шись ходити, вона вступає у новий період свого життя. У дитини з'являються нові можливості пізнання світу.

1. Доступність усе більшої кількості предметів. До ро­ку дитина могла гратися з іграшками, які давали їй дорос­лі. Уміння ходити дало їй змогу активно ознайомлюватись з новими, привабливими для неї предметами, часто з таки­ми, які дорослий не дав би їй.

Завдяки орієнтувально-дослідницькому рефлексу, який І. Павлов назвав рефлекс «що таке?», дитина, пізнав­ши можливості пересування по кімнаті, подолання її меж, частіше і з більшим бажанням вдається до ходьби. Вона прагне ознайомлюватися з предметами, які використову­ють дорослі. У цих діях швидко вдосконалюються, стають точними, спрямованими та узгодженими її рухи, збагачу­ються досвід і знання.

Основним засобом ознайомлення дитини з предметами в першій половині раннього віку є дія з ними. На 2-му році життя маніпулювання з предметами урізноманітнюється, набуває іншої якості. Дії з ними дитина виконує не лише за допомогою рук та очей, у цих діях все частіше беруть учать корпус, шия, ноги. Сфера дій з предметами помітно розширюється.

і к.обливості психічного розвитку дітей раннього віку 115

У середині 2-го року життя діти засвоюють різноманіт-п і рухи: переносять речі у руці, пересувають їх, штовха­ють; возять за шнурочок назад і вперед, з одного краю кім­нати в інший пересувають предмет уздовж столу, дивану або дошки, висувають із-за інших предметів, підвозять під стіл; перевозять або переносять предмети з однієї кімнати н іншу, ховають під ліжко або за шторку, дістають з підві­коння, установлюють на поличці тощо.

Така рухова активність має важливе значення для роз­витку моторики, вироблення точності й узгодженості ру­хів дитини, координації роботи рук і ніг, контролю ока.

На 3-му році життя, коли ходьба зазвичай засвоєна, предметні дії все більше стають ігровими і трудовими. Во-11 и ще не мають сюжетного задуму, тому їх не можна наз­нати грою. Однак виконання цих дій свідчить про нові можливості дитини, коли вони стають чіткими та вмотиво­ваними. Дитина підпорядковує їх не лише своїм бажан­ням, але й вимогам вихователя.

Якщо на 2-му році життя дитина могла виконувати тільки одну дію, на яку їй було вказано, то наприкінці ран­нього періоду вона спроможна вислухати, зрозуміти, за­пам'ятати і виконати кілька вимог.

Отже, першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати різноманітні рухи і дії з предметами. Завдяки цьому вона ознайомлюється з багать­ма новими для неї речами, у неї інтенсивно розвиваються органи чуття (зір, дотик, слух), які починають більш узгод­жено працювати; її вправляння у виконанні різноманітних дій з предметами розвивають велику і дрібну мускулатуру, м'язи тулуба, ніг, рук, тобто весь нервово-фізичний апарат, потрібний для виконання складніших дій.

2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати пред­мети. Дитина впізнає не лише дрібні предмети, а й більші. Немовля, сидячи на колінах у матері, бачило стіл збоку і зверху. Ставши на ніжки, дитина обходить стіл кругом, під­лазить під нього і вилазить з протилежного боку. Вона рухає стілець, тягне його за собою, переміщує табуретку і робить багато інших рухів. Завдяки цьому пізнає об'єм, форму предметів і їх частин, робить висновки про їх величину.

3. Розширення контактів дитини з навколишнім сере­довищем. Немовля пізнавало лише найближчий простір, в якому знаходилося, передусім завдяки діям своїх рук, до яких поступово приєднувалась робота ока. Дитина ранньо­го віку починає орієнтуватися в просторі.

Розпочавши ходити, малюки завдяки пересуванню з допомогою ніг, пізнають віддаль і напрям виконання своїх

116

Психологічні особливості дитини

рухів. У них з'являється певна узгодженість в роботі очей, ніг і рук, розвивається окомір, виробляється вміння оці­нювати віддаль і місцезнаходження предмета (близько, да­леко, вправо, вліво, вгору, вниз). Поступово вони визнача­ють відстань речей, меблів у кімнаті. Дитина виходить за межі кімнати і таким чином розширюється коло речей, які вона пізнає.

Однак 1-річні і дещо старші діти можуть, наприклад, стоячи на землі, протягувати іграшку татові, який вигля­дає з вікна четвертого поверху, або спокійно крокують з краю ліжечка вперед, не передбачаючи падіння.

4. Постійна необхідність подолання труднощів і переш­ код, виникнення все нових завдань. Завдяки цьому розви­ ваються початкові форми мислення дитини. Уже на 2-му році життя вона отримує перші уроки практичного мислен­ ня, на 3-му — часто самостійно застосовує деякі знайомі їй дії для розв'язування конкретних завдань: сміливо пере­ вертає коробочку, викидає з неї щойно вкладену кольорову кульку. Цього вона навчилася, наслідуючи дорослого.

Початкову форму мислення іноді називають «мислен­ня руками», або дійовим практичним мисленням. Воно необхідне для подальшого розумового розвитку дитини.

5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань. Дитину пе­реповнює радість від своїх досягнень, які вона бачить щод­ня, щогодини. Невдовзі малюк проявляє різноманітнішу активність: залазить під стіл, вилазить на сходинки, радіс­но і гордо повідомляючи про свої досягнення. Такі пережи­вання допомагають дитині усвідомити себе, свої сили, можливості. Вона робить висновок: «Ось що я можу зроби­ти сама».

6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляє дитину у виконанні перших вольових дій. Вико­нуючи дії, дитина іноді забуває про свою початкову мету, оскільки її сильно приваблює сама дія. Тому вона по кіль­ка разів залазить на диван, табуретку або заповзає під ліж­ко, дістає іграшку і знову її туди кидає. Вона радіє своїм досягненням. Так починають розвиватися самостійність і наполегливість.

Вихователь зобов'язаний підтримувати і розвивати са­мостійність дитини, викликати і берегти почуття радості, яке виникає у неї при досягненні бажаної мети. Водночас не можна допускати порушення встановлених правил по­ведінки. Чим старшою й активніпіою стає дитина, тим більшого значення набуває керівництво її поведінкою. Як­що виховання немовляти вимагало від дорослих зазвичай

■ и ооливості психічного розвитку дітей раннього віку 117

дотримання правильного режиму і заповнення періодів йо­го неспання простими іграми, то керівництво поведінкою дитини на 2-му і 3-му році життя значно складніше. Потріб­но вже прагнути, щоб дитина засвоїла встановлені правила поведінки, на їх основі вміла вільно і самостійно діяти.