Виконання роботи

1. Складіть вимірювальну установку, встановивши екран на відстані 50 см від решітки. Добийтеся, дивлячись через дифракційну решітку і щілину в екрані на джерело світла, щоб дифракційні спектри розмістилися паралельно шкалі екрана. Для цього відкоригуйте розміщення решітки у тримачі.

2. Проведіть необхідні дослідження розміщення на екрані червоного світла в спектрі 1-го порядку. Результати вимірювань та обчислень занесіть до таблиці:

   № дос-ліду	Назва кольору	Стала решітки d, м	Поря-док спектра k	Віддаль від екрана до решітки а, м	Віддаль від щілини до лінії спектра			Довжи-на хвилі , м
   					Зліва b1, м	Справа b2, м	Середнє значення , м
   1
   2
   3

3. Зробіть те саме для фіолетового світла.

4. Порівняйте добуті результати з довжинами хвиль відповідних кольорів, взятими з довідника або підручника.

Контрольні запитання

1. Яка будова дифракційної решітки? Що називається її періодом?

2. Як утворюється дифракційний спектр? Чим він відрізняється від дисперсійного?

3. Які промені дифракційного спектра відхиляються від початкового напряму на більший кут? Чому?

4. Як впливає зміна періоду дифракційної решітки на кут відхилення променів?

Висновок Лабораторна робота Визначення показника заломлення скла

Мета: Користуючись скляною пластинкою з паралельними гранями, визначити показник заломлення скла.

Обладнання: скляна пластинка, аркуш паперу і кнопки для його прикріплення, 4 шпильки, лінійка з міліметровими поділками.

Теоретичні відомості: Згідно з законом заломлення світла відношення синуса кута падіння до синуса кута заломлення для даних двох середовищ є величина стала: .

Величина n називається показником заломлення другого середовища відносно першого. Показник заломлення середовища відносно пустоти називається абсолютним показником заломлення.

Виконання роботи:

Кнопками закріпити на столі гладенький аркуш паперу і встановити в його центральній частині скляну пластинку з паралельними гранями. Біля самих граней пластинки накреслити гострим олівцем лінії АВ і А₁В₁. На папері ці лінії будуть позначати межу середовищ – скла і повітря.

Встромити з одного боку перпендикулярно до площі паперу 2 шпильки: одну біля самої пластинки (у точці О), другу – на віддалі 8-10 см від першої (в точці С). Між прямою, що проходить через основу шпильок О і С, і гранню пластинки АВ має утворитись невеликий гострий кут . Потім, дивлячись на ці шпильки (СМ і ОД) через скло з боку грані А₁В₁, встромити перед нею ще 2 шпильки О₁Р і С₁N так, щоб для спостерігача вони закривали собою шпильки СМ і ОД, встромлені за скляною пластинкою.

Примітка: шпильку О₁Р встромлюють біля самої пластинки, а шпильку С₁N – далі від неї на 8-10 см.

Після цього, знявши скло та шпильки і позначивши олівцем місця проколів, провести на папері по слідах проколів прямі СО і С₁О₁ до перетину їх з лініями АВ і А₁В₁. Поставити перпендикуляр ОL у точку падіння О, продовживши його пунктирною лінією по другий бік лінії АВ. Провести лінію ОО₁, що позначатиме хід променя в склі, і продовжити її далі, наприклад, до точки F. Позначити кут падіння через , а кут заломлення через . Провести дві лінії, паралельні АВ і А₁В₁ далі від них, наприклад, через точки С і F, і виміряти лінійкою (з точністю до 0,5 мм) віддалі CL, CO, OF i FK. Відношення CL/CO є синус кута падіння , а відношення FK/OF – синус кута заломлення . Тоді формула для показника заломлення набере вигляду: .

Дослід повторити рази і знайти середнє значення показника заломлення скла, порівнявши його з табличним значенням..

Результати вимірювань та обчислень записати в таблицю.

№ досліду	Віддалі				Показник заломлення скла, n	Відносна похибка,
	CL	CO	OF	FK
1
2
3