II чверть 4 Музика мого народу (продовження)

На першому уроці учні ознайомлюються з новим жанром українського фольклору — історичними піснями. Герої пісень цього жанру — історичні особи або безіменні герої, подвиги яких викарбувалися у народній пам'яті. Історичні пісні здебільшого виникали у самому вирі бурхливого життя народу, їх творцями, як правило, були учасники подій або їх свідки, котрі фіксували засобами слова та музики усе побачене, пережите в деталях і подробицях.

Особливості народних історичних пісень влучно охарактеризовані М. Гоголем: "Історик не повинен шукати в них вказання дня і числа битви або точного пояснення місця... Але коли він захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче вдихнути дух минулого віку, загальний характер всього цілого і кожного окремого, то він буде задоволений цілком: історія народу розкриється перед ним у ясній величі"'.

Найдавніші історичні пісні долинули до нас із XV ст., з часів турецько-татарського лихоліття, пожеж, руїн. Зокрема, пам'ять про героїв боротьби українського народу з турками і ординцями понад 350 років тому — Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка — донесла до наших днів маршова козацька пісня "Ой на горі та й женці жнуть".

1 Гоголь М. Про малоросійські пісні // Твори: УЗт --Т 3. -394.

К, 1952 —

163

...Хвилюються на пагорбах дозрілі жита, черкають серпами женці, а розігнувши натомлені спини, бачать, як увесь видолинок неначе зацвів червоним маком — то йде запорозьке військо. Женці ще здалека впізнають молодцюватого Дорошенка, що веде козаків, доброю посмішкою проводжають бувалого у бувальцях Сагайдачного, що йде собі, не поспішаючи, і розкурюс свою знамениту люльку...

Ціла картина з життя далекого минулого нашого краю. Український народ-хлібороб з да.вніх-давен жив мирною працею, обробляючи землю,-вирощуючи жито-пшеницю. Але, відбиваючись від кочівників, загарбників з півдня і заходу, змушений був виділяти найбойовішу, велелюбнішу, най-хоробрішу частину свого населення для оборони, ту частину, що сформувала козацьку звитяжну вольницю.

Розучуючи пісню "Ой на горі та й женці жнуть", звертаємо увагу на її характерні особливості, притаманні іншим історичним пісням: хоровий спів без супроводу з розгорнутим своєрідним народним багатоголоссям поліфонічного складу, типові для українського багатоголосся терцові й кві-нтові ііаралелізми, розспівування окремих складів слова, відносно вільний рух кожного голосу.

Важлива грань теми - українська народна дума. Цей національне своєрідний жанр склався у період визвольних воєн українського народу за свободу і незалежність. Дума — це епічна чи епіко-лірична словесно-музична художня оповідь-спів у супроводі кобзи (бандури) або ліри. У ній відображена неписана історія українського народу, героїчні й трагічні її сторінки. У більшості дум розповідається про важливі історичні події в Україні, про характер народу, його працьовитість, волелюбність, мужність і стійкість у боротьбі із загарбниками й гнобителями. Думи істотно вирізняються з фольклорного моря української пісенності.

Характерною рисою народних дум та історичних пісень є їх сюжетність, насиченість розповідними елементами, хоча у них присутні й ліричні відступи. У них немає міфологічних образів, надприродних сил, тут-діють люди певного часу, як з позитивними якостями (патріотизм, мужність, волелюбність тощо, так і з негативними (зрадництво, боягузтво, скупість тощо). До істотних рис творів цього жанру належить також перебільшення, завдяки чому підкреслюються типові риси позитивного героя-богатиря.

Для композиції дум властиве дотримування певної послідовності у викладенні зображуваних подій і вчинків героя. Обов'язкові такі елементи: вступ (заспів), епічна розповідь (розгортання сюжету) і кінцівка (славос-лавіє). Думи не мають звичайних, як у піснях, строф (куплетів). Особливо важливу роль у створенні художніх образів, характеристиці героїв і в оцінці їхніх вчинків відіграють епітети і порівняння. Виконання дум одним спів-цем-кобзарем або лірником відзначається варіативністю й імпровізаційністю, неповторністю виконавського стилю.

Твір "Маруся Богуславка" належить до своєрідного тематичного циклу "невільницьких дум", сповнених високого емоційного напруження, гарячої мольби і прокляття землі й вірі бусурманській. Особливу увагу дітей

164

необхідно звернути на високий моральний дух героїв — незважаючи на багаторічні поневіряння у турецькій неволі, козаки не втрачають надії на повернення на рідну землю, сповнені почуття власної гідності, стійкості, дотримуються національних звичаїв.

Дума "Іван Богун' відображає один із епізодів визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти. Повстання народу очолив гетьман Богдан Хмельницький. На його заклик український народ одностайно піднявся на боротьбу і здобув блискучі перемоги над шляхтою. Одним із соратників Богдана Хмельницького був вінницький полковник Іван Богун.

Хоча за текстом думи дія відбувається у Вінниці, в ЇЇ основі на наш погляд, можуть лежати події, пов'язані з битвою під Уманню.

Взимку 1654—1655 років в Україну вторглися татарські орди з метою грабунку і надання військової допомога шляхетській Польщі. 10 січня 1655 р. польсько-татарське військо облягло Умань. Захистом міста керував прославлений полковник Іван Богун. Умань була оточена високими валами і глибокими ровами. Щоб зробити вали недоступними, Богун наказав обливати їх водою і перетворити на слизькі льодяні гори.

На допомогу обложеним з Білої Церкви виступив Богдан Хмельницький з військом. Під Аматовом козацьке військо зупинилося для відпочинку, оточивши табір рядами возів. 19 січня польське військо зі своїми союзни-ками-татарами облягли табір. Облога тривала 4 дні.

Оточеним не вистачало провіанту, дошкуляв сильний мороз. У запеклих боях значні втрати понесли обидві сторони. Сили оборонців танули. Проте у вирішальний момент Богун зі своїми загонами непомітно вийшов із Умані, вдарив у тил польсько-татарському війську і після кровопролитного бою з'єднався з військом Хмельницького. Внаслідок важких і тривалих боїв просування ворога углиб України було зупинено.

Аналізуючи твір, звертаємо увагу учнів на своєрідні ознаки цього жанру: на імпровізаційно-речитативний оповідний характер мелодики, основаної на варіюванні мелодичних зворотів і поспівок, на залежність музичного ритму від ритміки тексту, на поетичні паралелізми, метафори, образи й символи.

Розповісти школярам про кобзарів — прадавніх героїчних співців України, які відчували горе і муки народу, відгукуючись на болі й радощі всього живого. Відомо, що назва бандура походить від грецької "пандура". Проте немає сумніву в тому, що кобза, попередник бандури, бере свої витоки з глибини віків, коли виразниками народного духу були уславлені бояни й гусляри. Кобзарі брали участь у бойових походах і народних повстаннях, були чутливими до плачу і стогону бідняків і скривджених людей, не цуралися виголошувати весільні величальні пісні.

Без натхненної думи й пісні кобзарів навряд чи під силу було б гетьману Богдану Хмельницькому підняти на визвольну боротьбу весь народ України. Пізніше, коли Січ було зруйновано, саме кобзарі повертали сучасників до минулого, нагадуючи, хто вони, чиї діти, ким закуті в ланцюги кріпацтва. Недарма Т. Шевченко книгу своїх віршів назвав "Кобзарем", утвердивши цим невмирущість народних співців. Відомими виконавцями дум були

165

Остап Вересай, Михайло Кравченко, Гнат Гончаренко, Євген Адамцевич, Федір Кушнерик, Євген Мовчан та інші.

На уроці доцільно використати вірш Т. Шевченка "Перебендя" та репродукцію картини В. Касіяна до цього твору. І поетом, і художником створено образ кобзаря. Враження учнів можна поглибити також демонструванням репродукції картини М, Дерегуса "Народження пісні" або "Дума про козака-бандуриста".

Після виконання пісні "Ой на горі та й женці жнуть" бажано запитати учнів, якими засобами поезії й музики виражаються у творі мужність, відвага, рішучість народу у прагненні відстояти незалежність батьківщини. Можна також цю пісню порівняти з думою "Іван Богун". Особливу увагу дітей слід звернути на спільні риси творів (тематизм, епічний характер) і жанрові відмінності (історичні пісні мають куплетну будову з розгорнутим багатоголоссям поліфонічно-гармонічного складу, а думи відзначаються вільним віршованим розміром, імпровізаційно-речитативним характером виконання; для історичних пісень характерним є хоровий спів без супроводу, для дум — сольний спів в інструментальному супроводі).

У цій чверті перед четвертокласниками постане одна із загадкових і захоплюючих сторінок історії української культури, пов'язана з ім'ям легендарної піснетворки Марусі Чурай, про яку ще в минулому сторіччі ходило чимало легенд і переказів. Хто вона? Витвір народної фантазії чи історична особа? На це питання поки що немає точної відповіді. А тим часом усе, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою.

Хвилюючу оцінку цій прекрасній легенді дав М. Стельмах, її доцільно зачитати дітям: "Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна лірична пісня.

Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості й хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила історія, та так загубила, що вже навряд чи й знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні по нашій землі.

І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця. До таких легендарних постатей належить народна поетеса Маруся Чурай.

Судячи з пісень, які їй приписують, ця дівчина була народжена для любові, але не знала її радощів і всі свої надії, все любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодії...

Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. Попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі"1.