
- •Конспект лекцій з навчальних дисциплін «Основи психології і педагогіки», «Психологія і педагогіка».
- •Тема 1: Психологія як наука.
- •Формуються нові школи і течії психології, серед яких:
- •Тема 2: Психіка і організм.
- •Тема 3: Почуттеві форми освоєння дійсності особистістю.
- •Тема 4: Раціональні форми освоєння дійсності.
- •Тема 5 Психологія особистості.
- •«Піраміда» потреб а. Маслоу (американський психолог).
- •Тема 6: Міжособові стосунки. Проблеми спілкування в колективі.
- •Тема 7: Введення в педагогіку. Майстерність педагогічного спілкування.
Тема 5 Психологія особистості.
План.
Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості.
Спрямованість особистості.
Темперамент і характер.
1. Людина взаємодіє з дійсністю на різних рівнях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях "індивід", "особистість", "індивідуальність".
Індивід (від латин individuum - неділиме) - це окрема жива істота, представник біологічного роду Ното Sарiепs (лат. – людина розумна), носій індивідуально-своєрідних психофізичних рис (завдатків, типу ВНД і ін.).
Будь-яка людина - індивід, незалежно від рівня її фізичного і психічного здоров'я.
Поняття "особистість" характеризує людину як суспільну істоту. Це стійка система соціально значимих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми.
Таким чином, особистість - соціальна якість індивіда, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості в результаті включеності її в різні спільності (сім'ю, школу, трудовий колектив і ін.) називають соціалізацією особистості.
Поняттям "індивідуальність" визначається своєрідність природного і соціального, психіки і особистості людини, яке виявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів.
Істотними характеристиками особистості є:
стійкість, що полягає в послідовності і передбаченості поведінки особи, закономірності її вчинків;
цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв'язку і тісною взаємодією всіх сторін особистості;
• активність, що виявляється в прагненні особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не лише пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.
Джерелом активності особистості є потреби, під якими розуміють свідомість і переживання людиною нужди в яких-небудь об'єктах, необхідних для її існування і розвитку.
Протиріччя між потребами і реальними можливостями їх задоволення обумовлюють включення людини в суспільні стосунки і тим самим є рушійною силою розвитку її особистості.
Особистість сприймає сама себе. Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює свою особистість, своє "Я", називають самосвідомістю особистості, а систему уявлень, що склалася в результаті, про себе - Я-образом.
Я-образ включає три компоненти:
• пізнавальний (когнітивний) - уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальне положення і пр;
• емоційно-оцінний - самоповага, самокритичність, самоуніижіння, себелюбство і т. п.;
• поведінковий (вольовий) - прагнення підвищити самооцінку, пошана і тому подібне
Я-образ складається в спільній діяльності і спілкуванні, перш за все в сім'ї, за допомогою виділення людиною в інших їх особливостей, якостей і зіставлення їх з собою. На основі представлень, що склалися, які можуть не відповідати дійсності, людина будує свою взаємодія з навколишнім світом. Міру адекватності Я-образа можна з'ясувати при вивченні самооцінки особистості, тобто оцінки особою самої себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Від самооцінки залежать критичність, вимогливість особистості до себе, відношення до успіхів і невдач. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто мірою трудності цілей, які вона ставить перед собою. Дослідженнями підтверджено, що рівень своїх домагань особистість встановлює так, щоб зберегти незмінною свою самооцінку. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до наростання емоційної напруги і підключення механізмів психологічного захисту, які не допускають в свідомість небажану інформацію, спотворюючи сприйняття дійсності.
Якщо людина, відносячись до себе в цілому позитивно, усвідомлює свої недоліки в результаті співвідношення Я-образа з реальними проявами своєї особистості, він може стати на шлях їх подолання, самоудосконалення. Людина може змінити свої вчинки; в той же час нові вчинки перетворять її самосвідомість, а значить, і життя.
Вихідними спонуками людини до діяльності є потреби. Всі потреби можна розділити на декілька груп і представити у виді піраміди.
Нижчий рівень ієрархічної структури потреб складають фізіологічні потреби (у їді, сексуальні потреби і ін.) До тих пір, поки не задоволені ці потреби, потреби більш високого рівня не будуть актуалізовані. Потреби в безпеці спонукають індивіда до діяльності, яка забезпечить організму недоторканість і безпеку, нормальні і зручні умови життя. Потреби в приналежності і любові схиляють людину бути членом групи спілкуватися, щоб уникнути самоти, отримати підтримку, бажання дружніх взаємин і любові. Потреби в престижі виявляються в прагненні досягти значимого, поважного положення в суспільстві, добитися визнання. Потреби в самоактуалізації спонукають людину до діяльності, в якій вона може розкрити свій духовний, творчий потенціал.