Тема 3.2. Теоретичні засади діяльності комерційних банків

. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків

У сучасних умовах банки відіграють важливу роль у фінансовій системі держави. З виділенням

України як незалежної держави з’являється велика кількість комерційних банків, що відіграють не останню

роль у становленні держави. Комерційні банки як банки другого рівня складають основу кредитної системи

України.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа,

функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів

підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове

обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. У сучасних умовах акціонерна форма є

головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах (відкриті, закриті акціонерні

товариства та товариства з обмеженою відповідальністю).

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки - кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на

ділових засадах для задоволення взаємних потреб. Кооперативні банки створювалися на умовах

добровільного об’єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності -

надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. За

обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

Муніципальні банки - різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до

залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони

здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх

зобов’язань і призначення керівних органів.

Комунальні банки - спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування

житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у власності держави.

Змішані банки - банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки - міжнародні кредитні організації, створені на підставі

міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. До числа

найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції

та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк

міжнародних розрахунків тощо.

Іноземні банки - банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам, їх діяльність в

країні перебування регламентується особливим національним законодавством. У сучасних умовах вони

функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

В залежності від наявності філій банки поділяються на ті, що:

а) мають філії (багатопільні, монофілійні);

б) безфілійні.

Найширшу мережу філій має Укрощадбанк (близько 1500 філій), який має свої відділення в усіх

адміністративних районах країни. До багатофілійних належать АКБ «Україна» - понад 500 філій, «Аваль» -

понад 200, Укрсоцбанк – понад 100 філій. Більшість же вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

За функціями та характером діяльності виділяють універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Універсальні банки - кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій:

депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Із загальної кількості 188 функціонуючих банків біля 10% є універсальними, які повинні

безпосередньо здійснювати інвестиційно-інноваційну діяльність. Одним з напрямків діяльності цих банків є

кредитування різних етапів процесу «дослідження - виробництво»; фінансування створення та

впровадження прогресивних науково-технологічних нововведень; придбання авторських прав на

нововведення, лізингові операції, факторингові операції, конкурсне фінансування, проведення досліджень,

експертиза нововведень і надання інформаційних послуг.

Спеціалізовані банки - банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або

господарської діяльності чи групи населення або на формах залучення коштів у вклади; характеризуються

вузькою спеціалізацією. Різновидами спеціалізованих банків є:

- інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення

облігацій та інших зобов’язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому

потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів,

здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

- ощадні банки - банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово

вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють у регіональному масштабі;

- банки розвитку здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих

галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані - за

участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні

промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні і сільськогосподарські банки

розвитку, діяльність яких пов’язана з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в

країнах, що розвиваються.

У сучасних умовах більшість комерційних банків в Україні намагається мати статус універсального

банку, що пояснюється впливом конкуренції, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет

банківських послуг. В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації)

змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку

банківської справи. Це виражається не тільки у збільшенні кількості пропонованих клієнтам послуг, а і в

якісних змінах структури операцій, зниженні питомої ваги позико-збережних операцій та збільшенні обсягів

операцій з цінними паперами.

Сучасні банки виконують багато функцій, які можна узагальнити в наступні [14]:

- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

- надання позик тим, хто має в них потребу;

- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

- створення кредитних засобів обігу.

Банк, як і будь яка установа, має свою організаційну структуру: органи управління банком (рада

банка, збори акціонерів), які чітко регламентуються існуючим законодавством і його функціональні

підрозділи ( кредитний відділ, валютний відділ та ін), які більшою мірою визначаються самим банком.

Метою роботи комерційного банку є отримання прибутку. Функціонування банків ґрунтується на

принципах:

- комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально

має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал банка, так і

тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб.

- банк повинен бути економічно самостійним;

- банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючим суб’єктом може будувати тільки на

ринкових умовах;

- діяльність банку в системі регульованої економіки може направлятися з боку держави переважно

економічними методами.

Дозвіл на створення комерційного банку надає НБУ.

Ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи,

дозволу на здійснення банківських операцій.

Для реєстрації банку до НБУ необхідно подати наступні документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного та кооперативного банків);

статут банку;

рішення про створення банку;

бізнес-план;

інформацію про фінансовий стан учасників;

документи, які підтверджують ділову репутацію учасників, що братимуть істотну участь у банку;

бухгалтерську та фінансову звітність учасників;

відомості про кількісний стан органів управління та контролю в банку;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію керівних осіб банку;

нотаріально завірені копії установчих документів акціонерів (учасників банку);

документ, що засвідчує наявність приміщення для розміщення банку;

копії платіжних документів про здійснення учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу.

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк повинен мати певні ресурси. Власні ресурси

комерційного банку утворюють власний капітал, який складається зі статутного фонду, резервного фонду,

нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності, засоби і методи їх

реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика є основою

організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку й

повинна чітко визначати цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне та

методичне забезпечення.

У загальному виді кредитна політика може бути представлена у вигляді схеми зображеної на рис. 14.1

Рис. 14.1. Кредитна політика комерційного банку

На формування кредитної політики банку значний вплив оказують зовнішні та внутрішні фактори

(рис. 14.2).

Рис. 14.2. Кредитна політика під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.

Способи й методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрібанківських

документах, основними серед яких є:

а) стандарти кредитування;

б) кредитні інструкції.

В стандартах кредитування повинні бути відбиті такі основні моменти:

- порядок збору й аналізу фінансової інформації;

- вимоги до забезпечення кредитів, гарантій і поручництв;

- правила організації кредитного процесу;

- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вимоги до оформлення кредитної документації;

- зразки документів (кредитний договір, договір застави, поручництва й т.д.).

Кредитна інструкція - це опис послідовності дій по реалізації конкретної кредитної процедури.

Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємозалежних

кроків з визначенням відповідальних виконавців і їхніх повноважень. Наприклад, інструкції можуть

визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно здійснити

кроки по відстеженню кредитної історії або які міри необхідно прийняти для мінімізації частини

проблемних кредитів у портфелі банку.

Основні нормативи, які регулюють кредитну діяльність банків представлені на рис.14.3.

Рис. 14.3. Економічні нормативи, регулюючі кредитну діяльність

банків

Економіст А.М. Левченко у своїй роботі на підставі принципів системного підходу запропонував

теоретичну модель процесу банківського кредитування, в якій структуру аналітичного процесу подано

трьома основними етапами, визначеними процедурами, кожна з яких має певний перелік робіт для

виконання, які вносять якісні характеристики щодо оцінки кредиту. Процес кредитування розглядається як

перехід від одного етапу до іншого з обов’язковим виконанням визначених процедур передбаченими

фазами, схематично зображеними на рис. 14.4.

Рис. 14.4. Організація кредитного процесу в банку

Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика

Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тому, що їхнім продуктом є , з одного боку,

надання різного роду послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій,

а з другого,  створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же

операцій. До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову

установу (ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

· пасивні операції;

· активні операції;

· послуги.

На рис. 12.5. наведено схему, що ілюструє види операцій банку. Усі вони є обовязковими, тому їх

називають базовими операціями банків. Усі банківські операції відбиваються в активах і пасивах балансу.

Рис. 14.5. Класифікація операцій комерційного банку

Пасивні операції комерційних банків – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За

рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний

капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання

запланованого доходу. За видами банківських ресурсів розрізняють: власні, залучені, позичені операції.

Активні операції комерційних банків – це операції, повязані з розміщенням банківських

ресурсів у грошових активах, матеріальних активах, кредитних портфелях, інвестиційних портфелях.

Банки — активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними

видами цінних паперів — пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних

сегментах ринку — первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому. ринку державних і

корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

В Україні згідно з законодавством формується змішана модель організації ринку цінних паперів.

Банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною (професійною) діяльністю з цінними

паперами. Інвестиційні операції банків на ринку корпоративних цінних паперів обмежуються нормативом

інвестування. Згідно з вимогами НБУ інвестиції банків в акції, в корпоративні боргові зобов'язання,

вкладення в асоційовані й дочірні компанії не повинні перевищувати 50% капіталу банку. Крім того, НБУ

застосовує і «вбудовані» обмеження на банківські інвестиції. Так, норматив платоспроможності банку

визначає достатність капіталу для здійснення активних операцій з урахуванням ризиків, характерних для

різних видів банківської діяльності. Інвестиції банків в акції і корпоративні боргові зобов'язання НБУ

визначає як високо ризиковані операції і застосовує до цих операцій коефіцієнт ризику (зважування) 100%,

що, у свою чергу, підвищує вимоги до розміру банківського капіталу. Інвестиції банків у цінні папери

відображаються в активних операціях банків.

Інвестиційна діяльність банків – це бізнес і надання послуг двох типів:

1. Збільшення готівки шляхом випуску або розміщення цінних паперів на їх первинному

ринку.

2. З’єднання покупців і продавців діючих цінних паперів на вторинному ринку при виконанні

функції брокерів або дилерів.

У банківській практиці під інвестиціями розуміють кошти банків, вкладені в цінні папери

підприємств, організацій на порівняно тривалий період часу.

Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов'язана з їх кредитною діяльністю.

Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському

ринку, для рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО. Значне місце в

діяльності банків на ринку цінних паперів посідає посередницька діяльність, пов'язана з наданням послуг

своїм клієнтам, тобто клієнтські операції. Банки за дорученням клієнтів купують та продають цінні папери,

формують портфелі цінних паперів для клієнтів, управляють цими портфелями на підставі відповідного

довірчого договору, займаються розміщенням (андерайтингом) цінних паперів на первинному ринку,

надають консультаційні послуги. Цінні папери, які належать клієнтам, але перебувають у банку згідно з

договором про довірче управління, а також цінні папери клієнтів, прийняті банком на зберігання,

обліковуються за позабалансовими рахунками.

Згідно з українським законодавством банки мають право здійснювати операції з цінними паперами

за наявності відповідної ліцензії Національного банку України. До операцій, що підлягають ліцензуванню,

належать такі:

 вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

 емісія цінних паперів;

 купівля, продаж цінних паперів та операції з ними;

 управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів;

 купівля, продаж державних цінних паперів та операції з ними.

Фінансове посередництво включає такі види діяльності:

1. діяльність з випуску цінних паперів за дорученням;

2. комерційна діяльність із цінними паперами, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів,

що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська

діяльність);

3. купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як торговцем цінними паперами на

підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність).

Залежно від мети придбання, характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку

цінні папери підрозділяють на чотири види:

1. портфель цінних паперів на продаж

2. портфель цінних паперів на інвестиції

3. портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

4. портфель вкладень у дочірні компанії.

Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, розрахунки) розвиваються

нетрадиційні. Це, в першу чергу, банківські послуги, серед яких головне місце посідають трастові,

гарантійні, консультативні тощо (рис. 14.6) [14]. Вони здійснюються банком за дорученням клієнта, за його

рахунок та, як правило, від його імені. Банк за їх виконання отримує комісійну винагороду.

Комісійні операції комерційних банків

Переказні Акредитивні Інкасові Довірчі

Торгівельно-комісійні

Рис. 14.6. Класифікація комісійних операцій комерційних банків

Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і

забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному

середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система

економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов'язковою для

всіх комерційних банків.