2.4 Трудові ресурси, персонал та трудовий потенціал організації

Трудові ресурси – працездатна частина населення, яка в силу психо­фізіологічних, інтелектуальних якостей здатна виробляти матеріальні блага чи послуги. До трудових ресурсів належать як зайняті, так і не зайняті, але готові працювати.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення обох статей в працездатному віці (та працюючих громадян старше і молодше працездатного віку) за виключенням:

• інвалідів війни та праці I і II груп;

• осіб, що отримують пенсію раніше за загальновстановлений вік на пільгових умовах;

• осіб, які вийшли раніше на пенсію у зв’язку з тяжкими та шкідливими умовами праці;

• непрацюючих жінок, які мають більше 5 дітей.

Чисельність трудових ресурсів визначається так:

Ч_ТР = Ч_пр. – Ч_інв. + Ч_пенс. + Ч_молод., (2.1)

де Ч_ТР – чисельність трудових ресурсів;

Ч_пр. – чисельність осіб працездатного віку (згідно із законодавством України це особи віком від 16 років до 55 (жінки) та 60 (чоловіки);

Ч_інв. – чисельність непрацюючих інвалідів І та ІІ груп;

Ч_пенс. – чисельність працюючих пенсіонерів;

Ч_молод. – чисельність працюючої молоді молодше працездатного віку.

Поняття трудових ресурсів використовується для характеристики працездатного населення в масштабах країни, регіону, галузі економіки або в межах професійної групи. Поряд із цим в економічній науці використовуються такі поняття як робоча сила, людські ресурси, людський фактор, кадри, працівники, персонал, трудовий потенціал, людський капітал, які доповнюють одне одного.

Частина населення, що забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг складає економічно активне населення (Ч_ЕАН) або робочу силу, яка визначається як:

Ч_ЕАН = Ч_З +Ч_Б, (2.2)

де Ч_ЕАН – чисельність економічно активного населення;

Ч_З – зайняті;

Ч_Б – безробітні.

Згідно із Законом «Про зайнятість» чинного від 01.01.2013 р., до зайнятого населення в Україні належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, і:

1. працюють по найму на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах (повний чи неповний робочий день на підприємствах і організаціях не залежно від їх форми власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном – це уточнення за старим Законом «Про зайнятість»);

2. самостійно забезпечують себе роботою (включаючи підприємців; осіб, зайнятих індивідуальною трудовою чи творчою діяльністю; членів коо­пе­ративів, фермерів і членів їхніх родин, які беруть участь у вироб­ництві – це уточнення за старим Законом «Про зайнятість»), а також члени особистих селянських господарств;

3. проходять службу альтернативну (невійськову) та військову (у Зброй­них Силах України, Службі безпеки Украї­ни, Державній прикор­донній службі України, військах внутрішньої та кон­войної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових форму­ван­нях, створених відповідно до законо­давства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інфор­мації України – це уточнення за старим Законом «Про зайнятість»);

4. на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості;

5. навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-техніч­них та вищих навчальних закладах, поєднуючи навчання з роботою;

6. батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

7. непрацююча працездатна особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без гро­ма­дянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забез­печенням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням сво­їх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

Безробітними є особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні приступити до роботи.

Оцінимо співвідношення понять зайнятість та незайнятість у вітчиз­няному законодавстві та за нормами МОП (табл. 2.1).

Як бачимо, вітчизняне законодавство жорсткіше, ніж міжнародні норми. В ньому навіть немає поняття «зневірені особи». Проте існує поняття «часткове безробіття», яке є якоюсь проміжною категорією між поняттями «безробітний» та «незайнятий».

Отже, склад трудових ресурсів визначається за законодавством України, а економічно активного та економічно неактивного населення – за нормами МОП.

Економічно неактивне населення (за методикою МОП) – це та часина населення, яка не входить до складу робочої сили (безробітних або зайнятих), а саме:

а) серед населення працездатного віку:

- учні та студенти, слухачі та курсанти, які навчаються у денних нав­чаль-

Таблиця 2.1 – Порівняння визначень відповідно до Закону України

«Про зайнятість населення» та за нормами МОП

Закон України «Про зайнятість населення»	Визначення МОП
В Україні до зайнятого населення належать грома­дя­ни, які проживають на території держави на законних підставах: працюють по найму на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах; самостійно забезпечують себе роботою, а також члени особистих селянських госпо­дарств; проходять військову та альтернативну (невій­сь­кову) службу; на законних підставах працюють за кор­доном та мають доходи від такої зайнятості; навчаються за денною формою у загаль­но­ос­вітніх, професійно-техніч­них та ВНЗ, поєднуючи навчання з роботою; батьки-вихователі дитячих будинків сімей­ного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують гро­шове забезпечення відповідно до законодавства; непрацююча працездатна особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного роз­ладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.	Зайнятими вважаються особи у віці 15–70 років, які: а) працювали впродовж обсте­жу­ваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в гро­шо­вому або натуральному вигляді; б) працювали індивідуально (са­мо­стійно) на власному (сімей­но­му) підприємстві або в окремих громадян; в) працювали впродовж 30 годин на тиждень безплатно на під­при­ємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домо­гос­по­дарств або в особистому селян­сь­кому господарстві з метою реалі­за­ції продукції, яка вироблена внаслідок цієї діяльності; Зайняті індивідуальною тру­до­вою діяльністю (само­зай­няті) – осо­би, які здійснюють трудову ді­яльність на само­стійній основі (без залучення постійних найма­них праців­ників) на свій власний кошт; володіють засобами вироб­ницт­ва і несуть відпо­відаль­ність за вироблену продук­цію (надані послуги).
	Незайняті – особи обох статей у віці 15—70 років, які протягом обсте­жува­ного тижня були безробітними або економічно неактивними.
Неповна зайнятість – зайнятість пра­цівника на умовах робочого часу, що мен­ший від норми часу, передбаченої зако­но­давством, і може встанов­люва­тися за до­говором між працівником і робото­дав­цем з оплатою праці пропорційно відпрацьо­ваному часу або залежно від виробітку.
	Безробітні – особи у віці 15–70 років (зареєстровані та неза­ре­є­стровані в дер­жавній службі зай­ня­тості, які водно­час задо­воль­няють трьом умо­вам: не мали ро­­боти (прибут­кового заняття); ак­тив­­но шу­ка­ли роботу або на­ма­галися орга­ні­зу­вати влас­ну спра­ву впродовж ос­тан­ніх 4-х тижнів, які пере­дували опиту­ванню; були го­то­ві приступити до роботи впродовж двох най­ближчих тижнів.
Часткове безробіття – вимушене тимчасове ско­ро­чення передбаченої зако­но­давством тривалості ро­бо­чого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) вироб­ництва продукції з причин економічного, тех­нологічного і структурного характеру без припинення трудових відносин.
	Зневірені – особи, які не мали роботи, готові присту­пити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошуки роботи, тому що три­валий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для її одержання.
Безробітними є особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не ма­ють заробітку або інших передбачених за­конодавством доходів як джерела існу­ван­ня, готові та здатні приступити до роботи.

них закладах та незайняті ніякою діяльністю, крім навчання;

- особи, зайняті домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими родичами (крім п.7 зайнятого населення) тощо;

- особи, що припинили пошуки роботи, використавши всі можливості в її отриманні, але такі, що можуть та готові працювати;

- особи, яким немає потреби працювати незалежно від джерела їх доходу;

б) серед населення, що не входить до складу трудових ресурсів:

- особи, що отримують пенсії (по старості, на пільгових умовах, по втраті годувальника) і не зайняті ніякою діяльністю;

- інваліди, що отримують пенсії та не зайняті ніякою діяльністю.

В Україні традиційно використовують поняття кадри. А з 70-х років ХХ ст. почали використовувати термін людські ресурси.

Людські ресурси відображують головне багатство суспільства, процвітання якого можливе за наявності умов для відтворення, розвитку, використання цього ресурсу з урахуванням інтересів кожної людини. Людські ресурси включають сукупність соціокультурних характеристик та психологічних і особистих рис людини.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими (матеріальними, фінансовими, інформаційними) полягає у:

- наявності інтелекту;

- емоційно усвідомленій реакції на зовнішні дії;

- двосторонній комунікації;

- здатності до саморозвитку та вдосконалення;

- усвідомленому виборі діяльності, встановленні цілей.

Персонал – особистісний склад організації, що включає всіх найма­них працівників, працюючих власників і співвласників.

Існують особи, які не будучи персоналом, входять до кадрового простору організації (акціонери, рада директорів, власники).

Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники поділяються на дві групи: персонал основної діяльності та пер­сонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи – промислово-виробничого персоналу ­– належать працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непро­мис­лового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не пов'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо. Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність лише промислово-виробничого персоналу).

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії:

1) керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вище перелічених посад;

2) спеціалісти – працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема — інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо;

3) службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо;

4) робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матері­альних цінностей, а також займаються ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

Розподіл персоналу організації на окремі категорії здійснюється відповідно до нормативних документів, кваліфікаційного довідника посад керівників, спеціалістів та інших службовців.

Виділяють основні характеристики персоналу – кількісні (чисель­ність) та якісні (структура).