Характеристика сегментів Лондонського міжнародного фінансового центру.

Лондонський ринок довгострокового позичкового  капіталу складається з:

    - первинного ринку, який включає:

нові  цінні папери, випущені урядом (першокласні  цінні папери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Королівства;

     - єврооблігації, випущені іноземними позичальниками;

     - вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки:

      -ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію;

      - незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; «третій ринок» для молодих фірм, що зростають;

     - першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою — переважно це державні облігації, що випускаються Банком       Англії;

     - опціонів;

     - іноземних акцій.

Лондонський ринок короткострокового капіталу — найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.

Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому ринку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через використання кількох інструментів кредитного контролю:

продаж  казначейських векселів обліковим домам;

купівля та продаж державних паперів через  операції на відкритому ринку;

операції  з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими  через «дисконтні вікна» (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів;

установлення  резервних вимог щодо зобов’язань  за стерлінговими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів.

Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок — негарантований). Він включає:

міжбанківський ринок;

стерлінгові депозитні сертифікати;

доларові  депозитні сертифікати;

цінні папери місцевої влади і фінансових компаній;

міжфірмові  цінні папери;

короткострокові комерційні євровекселі та стерлінгові  короткострокові векселі.

Характерними  рисами негарантованого грошового ринку є:

проведення  ділових операцій головним чином  по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок);

позики  незабезпечені і не повинні покривати  дефіцит;

не існує  останнього кредитора у критичній  ситуації (останній кредитор у критичній ситуації — центральний банк);

позичальники  та кредитори мають більше альтернатив  для досягнення своєї мети.

Лондонський валютний ринок — найбільший у  світі (середньодобовий оборот валюти становить близько 500 млрд дол. На ньому  діє 500 британських і зарубіжних банків, з них 143 іноземні банки з більш ніж з 400 відділеннями, філіями, представництвами).

На валютному  ринку Банк Англії контролює укладення  угод і веде операції від імені  урядів та центральних банків інших  країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов’язаний з негарантованим ринком короткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на інших ринках: операції «спот» (ринок наявного товару), угоди на строк, ф’ючерси, опціони, арбітражні операції і валютні свопи.

Таким чином, Лондон є одним із найважливіших  фінансових центрів світу завдяки:

домінуючим  позиціям на міжнародному євровалютному  ринку;

розміру його валютного ринку (до 300—500 млрд дол. за добу оборот валюти);

міжнародному  лістингу цінних паперів;

відмінній мережі зв’язку;

спеціальним знанням його учасників.

Об’єднаним  Королівством були прийняті певні засоби зміцнення позицій Лондона у світі у зв’язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх.[5, с. 176] 

Нью-Йоркський  фінансовий центр

Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним  фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припадає на 1914—1945 рр. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зниження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового капіталу), відбувається і розвиток фінансового центру.