Специфіка роботи світових фінансових центрів

В останній третині ХХ ст.. сфера світових фінансів і розвиток світових фінансових центрів характеризувалася лібералізацією і перегулюванням, у процесі яких відбувалась її структурна перебудова і глобалізації. Так, у 60-ті роки розвитку світогосподарських відносин сприяло переплетення господарств країн з різною інтенсивністю протікання даних процесів, що використовувала методи фінансового регулювання. У цей період фінансові структури з розвинутими міжнародними зв′язками одержали можливість вибору країн, у яких можна було, використовуючи особливості податкового й іншого законодавства, з максимальною вигодою здійснювати операції. Зростаюча мобільність коштів також сприяла розвитку офшорних операцій. Розвал Бреттон-Вудської системи і скасування багатьох обмежень на експорт капіталу і валютних операцій сприяли активізації даних процесів.

Сформувалися  і стали нарощуватися фінансові  ресурси, які прагнули уникнути жорстких регулюючих норм, що існували в багатьох країнах. Оскільки вперше подібна практика виникла у Великобританії, де зосереджувалися  фінансові ресурси, що фактично приховувалися від податкової служби США, ці кошти стали називатись євродоларами.

Надалі  в сферу подібних операцій були утягнені значні ресурси. Так, 1964 році у євродоларовій  системі їхня сума складала 11 млрд. дол.., наприкінці 70-х рр.. – 400 млрд. дол.. і 80-х рр.. – близько 2.8 трлн. дол..

Наприкінці 70-х рр.. обсяг «грошей, що відірвалися  від держави», перевищував сумарні  золотовалютні запаси всіх держав світу. У боротьбі за їхнє залучення розгорнулася «конкуренція шляхом перегулювання», у ході якої багато країн і регіональні влади стали надавати усе більше пільг іноземному капіталу, створювали інфраструктуру, необхідну для діяльності фінансових центрів.

В останній чверті ХХ ст.. масштаби, форми й умови  традиційного банківського кредитування стали неадекватні вимогам світового господарського розвитку. У економічному просторі, який невпинно ліберизувався, з′явилось багато нетрадиційних фінансових установ, що залучали значну частину особистих і корпоративних нагромаджень. У США з початку 60-х рр.. до початку 90-х рр.. пенсійні фонди акумулювали близько 2трлн. дол.., тобто близько 2/3 приросту ресурсів фінансових установ країни. У 80-ті рр.. зросло значення взаємних фондів та інших інституціональних керуючих фінансовими активами. Вони в основному формують «пакети» цінних паперів, що забезпечують пайовикам найбільші доходи при найменшому ризику.

За даними дослідження інституту німецької  економіки, інституціональні інвестори (інвестиційні і пенсійні фонди, страхові компанії, вкладаючи капітал у компанії, роблять на них вплив.

У Німеччині  ведучі позиції займає Франкфурт-на-Майні, у Франції Ліон уступає місце  Парижу, в Австралії – Мельбурн Сіднею. У цих країнах зростання  значення ведучого центра пов′язано  з прискореним його розвитком, а не зі згортанням діяльності його конкурентів. Більшість ведучих центрів домагаються статусу світового фінансового центра, концентруючи непропорційно велику частку міжнародних операцій. Так, у Нью-Йорку зосереджено більш 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють у США.

Концентрація  учасників і глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному зростанню і консолідації світових фінансових центрів. В даний час  у 25 містах світу зосереджено більше 4/5 усіх титулів власності, що знаходяться  в розпорядженні інституціональних керуючих. На частку трьох міст – Лондона, Нью-Йорка і Токіо приходиться більше 1/3 світових титулів власності, що знаходяться в інституціоналізованому керуванні, і більше половини обсягу операцій валютних бірж світу. Муніципалітети багатьох міст прагнуть залучити великі фінансові установи з метою перетворення в МФЦ. Ряд країн зацікавлені у формуванні власних МФЦ, тому що ці центри сприяють значному припливу капіталів в країну, приносять великі доходи у виді податків, у тому числі на доходи високооплачуваних фахівців, і забезпечують ріст зайнятості. Так, у Лондоні безпосередньо в сфері фінансів зайняте близько 1 млн. чоловік і їх обслуговує ще більше число осіб. МФЦ впливає на стан валюти країни перебування і приносить їй значні доходи по статтях платіжного балансу. У МФЦ входять різні структури, але ведуче місце належить банкам та іншим учасникам, що надають фінансові послуги. При великій диверсифікованості фінансових послуг звичайно зберігається чітка спеціалізація МФЦ. Так, значна частка Лондона у світових валютних операціях і наданих міжнародних позиках, у Нью-Йорку знаходиться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття і поглинання. Ряд фінансових центрів спеціалізується на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося більше ½ світового ринку ф′ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні).

Ведучі  позиції в МФЦ займають фірми, що обслуговують їхні потреби, у тому числі юридичні й аудиторські, а  також управлінські консультанти (“McKinsey”, “Boston Consulting”, “Arthur D. Little” і т.д.). Тому операції, які проходять через МФЦ є досить різноманітні.

МФЦ поступово  перетворюється в могутні інформаційно-аналітичні й організаційно-управлінські комплекси, що володіють значним кредитним  потенціалом.

Крім  того, МФЦ залучають широке коло фахівців. Зростає значення аналітичних  центрів, здатних забезпечити проведення міждисциплінарних досліджень, підготовку індексів і рейтингів (“Moody′s”, “Standart and Poor′s”). Ведучі МФЦ займаються аналізом стану і перспектив світового господарства й економіки країн світу. В останні роки однією з основних функцій МФЦ є вироблення й реалізація довгострокової стратегії зміцнення і розширення сформованої наприкінці ХХ ст.. світової фінансової системи.

Фінансові інститути МФЦ займаються також керуванням міжнародною заборгованістю і проводять реструктуризацію міжнародних боргів таким чином, щоб забезпечити перспективи майбутніх платежів, а також надходження максимально можливого обсягу поточних платежів. МФЦ, концентруючи засоби, направляють їх у периферійні країни, що усе більше залежать від надходження нових позик і іноземних інвестицій. Національні регулювальні органи виробляють погоджені міри з метою впливу на поточну ситуацію і координують діяльність по формуванню нового світового фінансового порядку. В даний час їхнього зусилля зосереджені на створенні нової системи керування і контролю, у тому числі підготовці відповідної законодавчої бази, уніфікації системи звітності й аудита, забезпеченні її просторості і приступності.

Крім  МФЦ, розташованих у розвинутих капіталістичних  країнах, існує також більш 50 невеликих  офшорних фінансових центрів в основному  в малих країнах з вузькою  господарською базою й обмеженими джерелами доходів. Країни і території, що мають офшори, відрізняються зниженими податковими ставками і невеликими реєстраційними платежами. Вони, як правило, надають гарантії таємності операцій, а також інші пільги, при кредитуванні низькі вимоги у відношенні резервів. Реєстрація і функціонування іноземних фірм забезпечують істотне поповнення їхніх доходів. Частина офшорів негласно залучає сумнівний капітал, зобов′язуючись зберігати конфіденційність, а також обмежувати міри регулювання фінансової діяльності.

У конкурентній боротьбі за залучення капіталів  офшорні фінансові центри домагаються успіху, спеціалізуючи на наданні визначеного набору послуг і виконанні обмеженого кола фінансових операцій. Одні надають гарантовану таємність, інші – особливі пільгові тарифи і збори. Частина з них займається наданням послуг банківським організаціям, інші – фондам страхових компаній

Отже, у  світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних  агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення.