12

Становлення та функціонування світових фінансових центрів Поняття світових фінансових центрів

Фінансовий  центр — це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових  компаній тощо), які або надають  фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

Важливою  ознакою фінансового центру є  наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транспортна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні виконувати комунікаційну функцію. Особливого значення в сучасних умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки. І, нарешті, у фінансовому центрі мають бути створені умови для високої ліквідності, тільки в цьому разі він буде привабливим для глобальних фінансових потоків. Підвищення статусу національного фінансового центру до міжнародного багато в чому залежить саме від того, чи вдається йому переконати глобальних гравців ринку у своїй привабливості.

Світові фінансові центри є складовими міжнародних  ринків капіталу, які можуть функціонувати  лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність принаймні трьох суттєвих факторів:

створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового господарства;

виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух капіталу;

достатньо високий ступінь організації транснаціональних та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій.

Більш-менш реальної сили ці фактори набрали  лише в 60-х роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

Виникнення  відносного надлишку капіталу в окремих  центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді  прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини тимчасово вільних ресурсів та резервних фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

Швидкі  темпи зростання вивозу капіталу привели свого часу до акумуляції капіталу в міжнародній сфері. Якщо раніше остання була, так би мовити, перевальним пунктом на шляху капіталу з країни в країну, то з кінця 60-х років минулого сторіччя вона перетворилася на своєрідний резервуар для капіталів, які одразу не діставали свого застосування.

Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричинилося до створення його відносного надлишку в міжнародній сфері. Найважливішу роль відіграла нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена характером економічних відносин між країнами, політичною ситуацією у світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.

Світові фінансові центри є найважливішою  складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові  операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами — ринками банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти.[ 7, с.58]

Сучасні світові фінансові центри створюються  в місцях зосередження капіталу незалежно від того, розташовані вони в країнах — експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів. У світі діє велика кількість  різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

1) центри  у країнах з розвинутою ринковою  економікою;

2) центри  у країнах, що розвиваються;

3) офшорні  фінансові центри, що сформувалися  в обох згаданих групах країн.[ 2, с.324]

Міжнародні фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, дістали назву фінансових центрів «офшор», (off-shor). Вони, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що в них здійснюються, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Офшорний  банківський (фінансовий) центр —  фінансовий центр, де можна проводити  операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є:

- виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;

- мінімальне офіційне регулювання;

- практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;

- діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;

- підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Сумарна вартість активів міжнародного офшорного ринку складала на початку ХХІ ст. приблизно 6 трлн дол. У середньому 30 % ВВП офшорних фінансових центрів припадає на фінансові послуги.

Для багатьох країн і територій (наприклад  для Багамських островів), створення  офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, враховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.

До загальних  рис офшорних банківських центрів  можна віднести такі:

майже відсутність регулювання руху коштів;

міжнародна основа операцій;

високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура;

надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

внутрішня політична стабільність;

забезпечення таємниці угод;

ефективне функціонування центральних банків;

основна або альтернативна англійська мова;

розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків;

10) висококваліфікована робоча сила.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки  створюються з метою:

1) отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;

2) забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії й афільованих фінансових і комерційних структур;

3) розширення спектра банківських послуг національних банків;

4) використання офшорних банків для роботи на національних ринках;

5) кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

6) доступ до міжнародних фінансових організацій;

7) емісії фінансових продуктів;

8) оптимізація внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують певні види офшорних фінансових центрів, серед яких розрізняють так звані  паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять  у незначних розмірах або не проводять зовсім, та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

        I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

        II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

         III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.[6, с.98]