Питання 4. Валютна політика та її основні методи.

Сукупність державних заходів у сфері валютних і кредитних відносин називається валютною політикою. Її головні завдання – мобілізація, розподіл та використання валютних ресурсів, забезпечення безперервності міжнародних розрахунків, заохочення кредитів з-за кордону, кредитування торговельних зв’язків з іноземними партнерами тощо.

Серед методів регулювання валютного курсу з боку держави можна виділити такі:

1. дисконтна політика;

2. девальвація і ревальвація;

3. валютна інтервенція;

4. валютні обмеження;

5. деномінація.

Розглянемо кожен з цих методів, зокрема:

Валютно-дисконтна політика – система економічних, правових і організаційних заходів для використання облікової ставки відсотка, яку стягує Центробанк (ЦБ) з комерційних банків за наданий їм кредит. Підвищуючи її, ЦБ тим самим підвищує обмінний курс національної валюти. Дисконтна політика впливає на стан грошового попиту, обсяг грошової маси, динаміку, рівень цін тощо.

Девальвація національної грошової одиниці – це дії відповідних урядових структур на законодавчому рівні, спрямовані на зниження обмінних курсів валюти своєї країни відносно іноземної. Після Другої світової війни девальвація неодноразово проводилась в капіталістичних країнах. Наприклад, у 1949 р. під тиском США була проведена девальвація валют одночасно в 37 країнах, курс валют цих країн був знижений відносно американського долара. Замість попереднього курсу (1 ф. ст. – 4,03 дол. США) був запроваджений курс (1 ф. ст. – 2,8 дол. США), що означало знецінення фунта стерлінгів більше ніж на 30%. Для США це було дуже вигідно, бо підвищило купівельну спроможність долара в Європі, дало змогу скупити значну масу товарів, цілі підприємства на вигідних умовах. З іншого боку, зниження інституційними структурами курсу національної валюти, у даному випадку фунта стерлінгів, сприяє підвищенню конкурентоспроможності та поліпшенню торговельних позицій країни на світовому ринку. На внутрішньому ринку імпортні товари стають дорожчими, що стимулює попит на товари національного виробництва.

Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземної. Головна мета цього методу валютної політики – стимулювання імпорту, припливу іноземних інвестицій та стримування експорту товарів і послуг вітчизняного виробництва.

Валютна інтервенція пов’язана з операціями купівлі та продажу власної або іноземної валюти. Такі операції впливають на зміну попиту та пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку та зумовлюють відповідну кореляцію її обмінного курсу. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок використання власних резервів валют інших країн або отримання короткострокового кредиту від міжнародних організації або інших країн.

У практиці валютних відносин використовують також метод валютних обмежень, що являє собою систему правил, яка регламентує права громадян та юридичних осіб щодо обміну національної валюти на іноземну, вивозу іноземної валюти за кордон, ввозу її в свою країну та інших валютних операцій.

Практикою міжнародних відносин розроблено ряд принципів, які сформульовані у ст. IV статуту МВФ. Вони передбачають, що кожна країна не повинна маніпулювати валютними курсами для одержання несправедливих конкурентних переваг над іншими країнами, повинні враховуватися інтереси всіх країн-членів МВФ; кожна країна здійснює валютне регулювання, спрямоване на подолання негативних наслідків, зумовлених коливанням валютних курсів.