Питання 2. Поняття “валюта”. Конвертованість валют.
Валюта – це грошова одиниця, яка використовується для вимірювання величини вартості товару.
Поняття “валюта” означає:
1. грошову національну одиницю, що лежить в основі грошової системи (долар тощо);
2. тип грошової системи в даній країні (золота, біметалічна, паперова і т.д.);
3. іноземну валюту (грошові знаки іноземних держав і платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях і застосовувані в міжнародних розрахунках).
До ХІХ ст. загальне розповсюдження мали або срібна валюта, або біметалізм (срібло і золото одночасно). На початку ХІХ ст. в Англії, а в другій половині ХІХ ст. і в інших головних капіталістичних країнах вводиться золота валюта.
Крім золота в грошовому обігу знаходились грошові знаки – представники певної кількості золота – неповноцінні монети, паперові гроші (казначейські білети – вони випускаються для покриття бюджетного дефіциту і не підлягають розміну на золото) і банкноти (банківські білети - кредитні знаки грошей, що випускаються емісійними банкнотами. Продукт розвитку функції грошей як засобу платежу. Випускаються в порядку кредитування товарообігу і при золотій валюті вільно обмінювались на золото). Функції світових грошей виконувало золото. Валютний паритет, тобто співвідношення між валютами, дорівнював монетному паритетові, тобто співвідношенню золотого змісту грошових одиниць країн.
З припиненням обміну банкнот на золото, вони набувають двоїстої природи, займають проміжне становище між справжніми банкнотами та паперовими грошима (остаточне витіснення дорогоцінних металів з внутрішнього грошового обігу завершилось наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.).
Сучасні гроші (банкноти) володіють двома групами властивостей. Одна – споріднює їх з класичними кредитними грошима (вони є знаками вартості, в їх основі лежить вексельний та чековий обіг, їх функціонування регулюється банками). Друга – (можливість додаткової емісії, здійснюваної банківською системою в порядку кредитування держави для покриття бюджетного дефіциту), зближує з паперовими грошима, робить можливим їх знецінення. Держава вдається до свідомого знецінення національної валюти для форсування експорту.
У світогосподарській сфері валюти існують у вигляді депозиту до вимоги в банках (переважна частина) і готівкових грошей (незначна частина), і функціонують як кредитні гроші.
Валюти підрозділяються на:
1. конвертовані;
2. частково конвертовані;
3. неконвертовані.
Конвертація – це обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за відповідним валютним курсом. На етапі золотого стандарту проблеми конвертованості не існувало, національні валюти мали фіксований валютний вміст і обмінювались на конкретний товар. На етапі валютно-доларового стандарту тільки США мали конвертовану валюту. Сьогодні майже 100 країн-членів МВФ забезпечують конвертованість своєї валюти.
Повна (вільна) конвертована валюта передбачає, що кожна юридична чи фізична особа (резидент чи не резидент), яка володіє певною сумою грошей цієї країни, може використовувати їх на будь-які цілі без обмежень – обмінювати на іноземну валюту, розраховуватися нею за експортно-імпортні операції, купувати цінні папери, депонувати в національних банках тощо. Але кількість валют, що діють у такому режимі, незначна (приблизно 30). Валюти країн, які повністю відмінили валютні обмеження і обмінюють їх на всі інші валюти. До них відноситься долар США, канадський долар, швейцарський франк та ряд інших.
Понад 60 країн діють у режимі часткової конвертації валюти. Частково конвертовані – це валюти країн, що зберігають валютні обмеження певного кола валютних операцій (регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, золота, грошових знаків та цінних паперів; заборона вільного продажу і купівлі щоденної валюти, обов’язково здавання іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом; контроль за валютними операціями для нерезидентів та за поточними операціями). МВФ не передбачає жодних обмежень щодо міжнародних поточних операцій.
Існують ще неконвертовані (замкнуті) валюти. Серед 300 валют світу їх більшість. Неконвертованість валют означає, що держава повністю забороняє будь-які операції щодо обміну своєї валюти на іноземному або дає змогу це робити за згодою уповноважених валютних органів.
Кожен уряд сам визначає конвертованість своїх грошей. Україна також повинна запроваджувати той чи інший режим конвертації.
Перехід від неконвертованої до конвертованої валюти в Україні – складне завдання, вирішення якого вимагає певних умов, пов’язаних, насамперед, із роздержавленням економіки та власності, створенням резервного та валютного фондів, збалансованості платіжного балансу, бездефіцитності державного бюджету, проведенням науково обґрунтованої кредитної політики, політики ціноутворення тощо. Звичайно, вирішення цих проблем в Україні потребує тривалого часу, тому доцільно ставити за мету досягнення спочатку часткової конвертованості гривні.
Конвертованість валют з точки зору відношення резидентів і нерезидентів до валют поділяється на внутрішню та зовнішню. Внутрішня конвертованість – право обмінних операцій національної валюти на іноземну валюту мають тільки резиденти усередині країни. Зовнішня конвертованість – право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.
Синонімом конвертованості валюти є термін “тверда валюта”. Це валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, рухи якого підпорядковуються макроекономічним закономірностям.
В міжнародних розрахунках розрізняють валюту платежу і валюту угоди. Валюта платежу – це валюта, в котрій обумовлена оплата товару за зовнішньоторговельною угодою або погашення кредиту. Валюта угоди – валюта, в котрій виражена ціна товару або сума наданого кредиту. Валюти угоди може не співпадати з валютою платежу. В цих випадках в договорі вказується, за яким курсом валюта угоди повинна бути перерахована у валюту платежу.
Нині всі розрахунки між промислово розвинутими країнами відбувається, в основному, у вільно конвертованій валюті (ВКВ) на відміну від системи клірингових розрахунків, коли платежі між клієнтами або зовнішньоторговельними банками здійснюються в одній країні, а остаточний розрахунок проводиться між банками цих країн.
Питання 3. Валютний ринок та його види. Валютний курс.
Важливою складовою ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок, на якому здійснюються купівля і продаж національної та іноземної валюти з метою її використання для обслуговування міжнародних платежів. Валютним ринком користуються банки різних країн, банківські та небанківські установи в одній країні, а також валютні біржі.
Валютний ринок (ВР) – це ринок, на якому здійснюються попит та пропозиція іноземних валют, що оцінюються в національній валюті. Цей ринок є:
нематеріальний;
не має конкретного місця знаходження;
є міжбанківським ринком (банківські депозити);
завдяки процесу телекомунікації та інформатики є глобальним, тобто розгорнутим в масштабі всього світу.
Сучасний валютний ринок являє собою суму телефонних і телетайпних контактів між учасниками торгівлі іноземною валютою. Термінал комп’ютера показує поточні котировки курсів усіх основних валют з датою здійснення операцій. Знайшовши підхожий курс, банк-покупець по телефону укладає угоду. Звичайно угода укладається за усною домовленістю При необхідності документи, що підтверджують угоду, відсилаються пізніше.
На валютному ринку вирішальним чинником є швидкість отримання необхідної інформації, оскільки курси змінюються протягом лічених секунд. За допомогою супутникового та моніторного зв’язку, що охоплює весь світ, відбувається обмін інформацією між банками-учасниками цієї системи про валютні курси, обсяги своєї пропозиції валюти, умови купівлі-продажу, платіжний баланс провідних країн тощо.
Сучасний валютний ринок передбачає поєднання механізмів інституційних і ринкових регуляторів.
Які ж валютні операції здійснюються на валютному ринку? По-перше, це касові операції, що мають короткострокову основу – не більше 48 год. (операції своп) і, по-друге, строкові операції, розрахунки за які мають здійснюватися у майбутньому (форвардні операції).
“Спот” – це валютні операції з негайною поставкою. Вони становлять до 90% валютних операцій. Це операції за курсом (спотовий валютний курс), зафіксованим в момент їх укладання (звичайно застосовується курс телеграфного переказу). Строкові валютні угоди (форвардні, ф’ючерсні) – це угоди, за яких домовляються про постановки обумовленої суми іноземної валюти після закінчення угоди за курсом, заздалегідь зафіксованим в момент її укладання. Форвардні операції використовуються для страхування валютного ризику зарубіжних капіталовкладень. Ці операції банки укладають лише з фірмами, що мають гарну репутацію, головним чином з ТНК.
В залежності від обсягу, характеру валютних операцій та кількості використовуваних валют розрізняють такі види ринків:
1. світові (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо, Сянган, Сінгапур, Бахрейн);
2. регіональні (місцеві);
В міжнародній валютній термінології розрізняють:
валютні ринки: продаж і купівля валюти в країні, її походження;
євроринок: операції по закупівлі і продажу валюти поза країною, її походження.
Наприклад, якщо банк у Франції бере кредит в доларах у США, то це – операція на Міжнародному валютному ринку, а якщо кредит в доларах США – у банку в Лондоні або в Гамбургу (ФРН), то контракт укладається на ринку євровалют. Євродолар або євро – це однойменні валюти на рахунках банків, котрі знаходяться не в США і ФРН, тобто не “на батьківщині” цих валют, а в інших країнах. Отже, долар в пасиві банку Франції є євродоларом, євро в пасиві банку Великобританії – євро. Банки, які проводять ці операції, є євробанками в тій частині своєї діяльності в іноземній валюті, котрі вони проводять на своїй території. На євроринку відбувається швидке переміщення грошей з однієї країни в іншу в залежності від величини відсоткової ставки та співвідношення валютних курсів.
Євроринки набули розмірів світового масштабу. Вони охоплюють всі великі міжнародні банки, фінансові центри всього світу і всі конвертовані валюти.
Особливе місце займає ринок євродоларів. Його утворення викликане тим, що в ході розвитку світової системи склались особливі обставини формування пропозиції та попиту на долар поза США. Початок ринку євродоларів було покладено доларами СРСР, вкладеними в 50-ті роки в Євробанк – філію Держбанку СРСР і в Британський Московський народний банк. Євробанк розміщував ці доларові суми у французьких та британських банках. Отже, своїм походженням і назвою євродолари зобов’язані доларам Євробанку. У формуванні ринку євродоларів беруть участь доходи від торгівлі наркотиками, котра ведеться в основному в американських доларах, нафтодолари, ліквідні кошти ТНК, гроші мафіозних груп різних країн тощо. З 1959 по 1971 р., а потім у 80-ті роки, платіжний баланс США з ряду причин мав від’ємне сальдо, а платіжний баланс європейських країн та Японії – позитивне сальдо, внаслідок чого кількість доларів, що знаходилось в руках іноземців, стрімко зростала, розширюючи ринок євродоларів. Неабияким чинником розширення ринку євродоларів є роль долара як провідної резервної валюти, котра “так само добра, як і золото”.
Конвертованість валюти передбачає з’ясування механізму запровадження валютного курсу, характеристики його видів.
Валютний курс – це визначення офіційними державами органами (наприклад, Національним банком) ціни іноземної валюти.
Ціна валюти однієї країни в грошових одиницях іншої країни називається валютним курсом. Кожна валютна виступає на валютному ринку зі своєю ціною, яка відображає її інтернаціональну вартість.
Визначення курсу іноземної валюти називається котируванням. Котирування валют в умовах свободи валютних операцій відбувається на біржі; за наявності валютних обмежень курси валют встановлюються відповідними урядовими органами. Поряд з офіційною котировкою нерідко є і неофіційна котировка на “чорних ринках”. Існує два основних методи котирування іноземної валюти – прямий, та опосередкований.
Як правило, в міжбанківській практиці застосовується пряме котирування, коли сума іноземної валюти є основою вираження значення відповідної суми національної валюти.
При більш поширеному прямому котируванні одиниця іноземної валюти виражається в національній валюті (1 дол. – 5 грн.)
Зворотне котирування застосовується значно рідше. Воно характерно для Великобританії. Основою в даному випадку є тверда сума національної валюти (наприклад, 1 ф. ст. за 1,5034 дол. США). При опосередкованому котируванні, яке застосовується переважно в Англії, одиниця національної валюти виражається в іноземній валюті (1 грн. = 0,25 дол.).
Якщо при прямому котируванні курс національної валюти підвищується (наприклад, з 5,44 грн. за 1 дол. до 5,60 грн. за 1 дол.), то це означає, що купівельна спроможність національної валюти знижується, а іноземної – зростає. І навпаки, при зниженні курсу національної валюти, її купівельна спроможність зростає, а купівельна спроможність іноземної валюти на національному ринку знижується.
У теорії та практиці валютних відносин існують різні види валютних курсів: курс продавця, за яким банки продають валюту, та курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між цими курсами є банківським прибутком, називається маржею і коливається від 2 до 6%. Середній курс – це середнє арифметичне між курсом покупця та курсом продавця.
Відрізняються також курси валют по строкових операціях і операціях “спот”. Курс, призначений для термінових розрахунків, коли поставка валюти здійснюється протягом двох днів (48 год.), називається спот-курсом.
Курси валют по строкових операціях визначаються як скинення (дисконт – dis – або депорт – D) з курсу “спот”, коли курс строкової операції нижче або премія (pm. або репорт – Р), якщо він вище курсу “спот”. Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж по готівковій операції. Дисконт означає, що курс валюти по форвардній операції нижчий, ніж по готівковій.
Курс, за яким здійснюються розрахунки в майбутньому, називають форвардним курсом, він є реальним показником того, яку вартість буде мати валюта через певний час.
Важливим для валютного ринку є також крос-курс – співвідношення між двома валютами, що випливає з їх відношення до курсу третьої валюти. З середини 50-х років такою третьою валютою, з якою порівнюють дві інші національні валюти є долар США. Отже, крос-курс – це будь-який курс, одержаний за результатами розрахунків курсів двох валют до третьої.
Офіційний курс національної грошової одиниці (гривні, карбованця тощо) визначає Національний банк на підставі результатів торгів валютними цінностями на МВБ.
Сьогодні НБУ запроваджує офіційний курс гривні до 20 найменувань валют першої групи та до 20 найменувань валют другої групи відповідного Класифікатора. Окрім цього НБУ визначає офіційний курс грошової одиниці для міжнародних розрахунків.
Курс національної грошової одиниці до інших іноземних валют першої групи Класифікатора іноземних валют визначається через крос-курси франкфуртської валютної біржі. Офіційний курс гривні до національних валют республік колишнього СРСР, що входять до другої групи Класифікатора., визначають через крос-курси, що використовуються Центральним банком Росії при встановлені офіційного курсу рубля, а відносно всіх інших валют другої групи Класифікатора – через крос-курси, що публікуються газетою “Файненшел Таймс”.
Офіційний курс національної грошової одиниці використовується при здійсненні всіх безготівкових операцій:
1. продаж та купівлі іноземної валюти;
2. в бухгалтерському обліку всіх операцій, відображених в іноземній валюті, під час розрахунків з бюджетом і митницею;
3. при плануванні та аналізації зовнішньоекономічної діяльності, ціноутворенні, складанні оперативної, бухгалтерської та статистичної звітності для міждержавних розрахунків.
Офіційний курс використовують усі резиденти та нерезиденти, здійснюючи діяльність на території України незалежно від форм власності та господарювання, видів операцій або товарних груп.
Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність (сила) валют виражає суму товарів і послуг, які можна придбати за певну кількість грошових одиниць порівняно з базовим періодом.
Співвідношення купівельної спроможності валют щодо певної групи товарів та послуг у двох країнах А і В визначає паритет купівельної спроможності (ПКС):
,
де PjB та PjА – рівень цін торгівлі та послуг у відповідних країнах у j-му періоді.
Порівнюють багать товарних позицій (наприклад, по Росії та США – 1100 видів товарів та послуг, по Україні та США – 633, а для розвинених країн 3500 найменувань).
На величину й динаміку валютного курсу суттєво впливає стан платіжного балансу країни, який характеризує результат міжнародних операцій між вітчизняними та іноземними резидентами. У цьому головному статистичному документі щодо зовнішньоекономічної діяльності країни відображаються валютні надходження та валютні платежі за певний період часу (за рік) за такими основними розділами, як торгівля (експорт, імпорт), інвестиції (довгострокові та короткострокові), кредити тощо. Якщо такі валютні платежі перевищують валютні надходження, то країна має пасивний платіжний баланс, і пропозиція даної національної валюти на світовому ринку в результаті буде більшою, ніж попит на неї. У такому випадку ціна даної валюти на світовому ринку буде знижуватися, а курс іноземної валюти буде відповідно підвищуватися. Якщо країна має більше валютних надходжень, ніж платежів, то її платіжний баланс буде активним, курс національної валюти на світовому ринку буде підвищуватись, а курс іноземної валюти відповідно знижуватись. Таким чином, країни з активним платіжним балансом мають сильну валюту, і навпаки.
Наприкінці 90-х років спостерігалось зростання міжнародної вартості долара США, передусім в країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні. Сильний долар означає, що валюта інших країн обходиться американцям дешевше і навпаки, для іноземців долари коштують дорожче.
Валютний курс, як засіб “пристосування” валют при міжнародних розрахунках відіграє важливу роль у світовому господарстві.
Він необхідний для:
1. взаємного обміну валютами при торгівлі товарами й послугами;
2. при русі капіталів та кредитів;
3. порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних або іноземних валютах;
4. періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.
Валютний курс справляє безпосередній вплив на конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обсяг і напрям зовнішньоторговельних потоків, рух капіталів, платіжний баланс країни.
Він справляє вплив на внутрішньоекономічний розвиток країни. Фінансова політика країни в цілому і валютна, зокрема залежить від застосування системи валютних курсів.
Гнучкі валютні курси (ГВК)– це система, за якої курси обміну національних валют визначаються безпосередньою грою попиту і пропозиції. Ринок врівноважується (наприклад, англійського фунта стерлінгів до долара) через ціновий, тобто курсовий механізм. Зі збільшенням пропозиції фунта стерлінгів ціна фунта або його курс починає падати. Фунт знецінюється. Це означає, що для купівлі одного фунта вимагається вже менше доларів. Британські товари стають для американських покупців дешевше, що стимулює їх купувати більше цих товарів. Для купівлі потрібні фунти і попит на них зростає. Разом з тим падає попит на долари збоку англійців, оскільки американські товари стають для них дорожчими. Пропозиція фунта стерлінгів зменшується. Курс фунта стерлінгів починає підвищуватись, наближаючись до рівноважної точки. Тобто, взаємодія імпортного попиту і експортної пропозиції (попит веде до підвищення, пропозиції – до зниження вільного валютного курсу) визначає рівень рівноваги валютних курсів (рівноважний курс).
Фіксовані валютні курси (ФВК)– це система, за якою валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. В принципі ФВК є елементом системи “золотого стандарту”, коли кожна країна встановлює золотий зміст своєї грошової одиниці. Валютні курси при цьому представляють фіксоване співвідношення золотого змісту валют. Наприклад, 1 долар – 1,6 гр. золота, 1 фунт стерлінгів – 3,2 гр. золота. Отже 2 долара – 1 ф. ст. або фунт стерлінгів – 2 долара.
Система фіксованих валютних курсів зменшує ризик і невизначеність міжнародної торгівельної, кредитної та інвестиційної діяльності сприяє її розширенню. Проте, достоїнства системи ФВК, як і ГВК, не є абсолютними, вони реалізуються в межах певних умов, про котрі ми будемо говорити при розгляді історії валютної системи і проблем вибору оптимального варіанту валютної політики.