17

Лекція 8. ФАХОВА ЕТИКА.

У даній темі розглядаються такі проблемні питання:

1. Необхідність професійної етики та її види.

2. Медична та педагогічна етика. Фахова етика у сфері права і юриспруденції.

3. Управлінська й службова етика.

4. Моральна позиція працівника і основні вимоги до себе.

(Моральна позиція працівника права й основні вимоги до неї).

1. Необхідність професійної етики та її види.

Походження. Розподіл праці. “Кожний клас і навіть кожна професія мають свою власну мораль” (Енгельс, т. 21, с. 298-299), бо ж “разом з розподілом праці розподіляється й сама людина” (т. 20, с. 303). Дійсно, під дією розподілу праці видозмінились, дуже ускладнились моральні стосунки й загалом вся моральна картина світу. різна мораль і у різних типах соціальних стосунків: офіційних, офіційно-особистих, міжособистісних, інтимно-особистісних. Та не для кожної професії потрібна фахова етика. Фахова етика не є наслідком нерівності у ступені моральності різних професійних груп. Просто до певних з них висуваються підвищенні моральні вимоги.

Кому потрібна? У яких видах діяльності необхідна фахова етика? Лише для тих, де є: - підвищена необхідність узгодження дій всіх учасників процесу праці; - особлива напруга та небезпека у відношенні до живого й одухотвореного об’єкту; - де від моральних якостей фахівців залежить саме життя людей (професії із сфери послуг, транспорту, охорони здоров’я, виховання, управління), а попередній регламентації їх діяльність піддається слабко, вимагає творчості. Лише для тих, де постійно (не епізодично) треба: подолання небезпеки для життя, здоров’я, духовності, майбуття; бути в умовах напруження, моральних колізій; висока відповідальність за людські якості, її гідність, фундаментальні оцінні пріоритети та здібності; врахування загострення питання свободи, залежності, доленосності; фахова компетентність включає порядність, гуманність, справедливість, щирість; збереження пріоритету якостей благочестя над функціональними здібностями; вищість культури поведінки над етикетністю; щоб моральні якості фахівця мали вирішальне значення не лише для тих, хто виступає пацієнтом чи підопічним, а й для нього самого.

Єдність моральної культури й фахової етики. Фахова етика як конкретизація моральної культури. Загальноприйнята мораль не формувалася поза вимогами до фахової діяльності, відношенням до цінності праці. Порушення трудової етики – загроза для стану всієї моралі. Загальне та специфічне у фаховій моралі різних видів людської діяльності. Об’єкт професійної етики загальний, а ось предмет значно відрізняється. Важливо не перекреслити вузьколобістю свого Я, корпорації чи фаху інтересів суспільства, загальнолюдського змісту моралі. Для моралі важливо, щоб представники усіх фахів (сакральних чи світських, промислових чи хліборобських, військових чи громадянських, престижних чи не дуже) були сумлінними працівниками і людьми. Всі потребують уваги та поваги, у всіх совість викликає протест проти нелюдського. Специфічні акценти у різних видах фаховій моралі: категорій етики, нормативності та ціннісності, принципів.

Категорії: професійний обов’язок – фіксує службові зобов’язання, відповідальність у їх виконанні; професійна честь і професійна гідність (оцінка значимості професії для життя суспільства – база гідності, самооцінки власної діяльності.). Професійна справедливість – дуже не проста річ для фахівця. А протекції, тиск? А шаблони, а думка начальства! Навіть з колегами не легко бути справедливим. А “свої” – “чужі”? Зручні – незручні. Різні стандарти оцінки. Професійна чесність (правдивість, вірність прийнятим на себе зобов’язанням, щирість, переконаність у правоті справи і визнання прав інших тощо). Самовладання як форма самоконтролю психічних та емоційних станів. Потреба спілкування і складності контакту з різними людьми.

Принциповість, вірність певній ідеї в переконаннях і послідовне проведення її в лінії поведінки. Принциповість – це ще не змістовна моральна характеристика особи, це ще форма її моральної свідомості та способу поведінки. Принциповість у фаховій реалізації вимагає ще й гнучкості, голосу совісті, вибору. Принципи гуманності та гуманізму, прфесійного оптимізму, патріотизму (осяяння високою ідеєю) та поваги до інших народів..

Моральні якості працівника – один з провідних елементів його профпридатності. Безвідповідальне ставлення до професійних обов’язків сьогодні дуже небезпечне для довкілля і його мешканців, для особи суб’єкта такого ставлення (одна з причин її деградації). Парадокс: чим менше сумління людини, тим частіше і гучніше вона моралізує з будь-якого приводу, легко осуджує інших. Глибокі люди частіше копаються у собі самих, звинувачують себе, в тому числі у професійних похибках чи невдачах. Культ фахівця у ХХ - ХХІ ст. виробка нового типу фахової етики сьогодні: ідеологія трудової активності середніх класів на підставах розвитку ринкової економіки. Стать і фахова етика: часті суперечки, не врегульовані законом, між чоловіками й жінками. Шанування за “слабкість” статі та “рівність” вимог. Чисельний статевий дисбаланс у деяких професіях. Поняття професійної гордості та престижу професії.

У видах діяльності, які вимагають фахової етики, необхідні:

• Кодекси честі та професійної поведінки й поводження. Виникнення перших професійно-етичних кодексів відносять до періоду ремісничого розподілу праці в умовах становлення середньовічних цехів (зафіксовані ряд моральних вимог до професій, характеру праці, співучасті в праці у цехових статутах, не кажучи вже про лицарські кодекси честі). Але ряд професій мали професійно-етичні кодекси ще в глибокій давнині: на зразок “Клятви Гіппократа” й набагато раніше від неї. Наприклад, моральні засади та настанови жерців, які виконували й судові функції. Міфічний і справжній престиж професії. Толерантність до клієнтів, дух корпоративності стосовно колег.

• Моральний вимір фахових знань, мети та навичок як елемент компетентності.

• Засвоєння історичного досвіду (нормативного й ціннісного) професійної діяльності.

• Збереження, передача, розповсюдження ціннісного досвіду професійної діяльності. Особливості фахового виховання в різних професіях.

• Відповідність професійних і особистих інтересів (самореалізація).

• Настанова на високий рівень власних і загальних успіхів.

• Головне у фаховій етиці – нормативна етика: зміст її норм визначається загальними принципами моралі у конкретних умовах професійної директивності, законодавства, особливих способів набування досвіду та регуляції. На базі норм – регулятивна функція фахової етики: забезпечення успіху професійних завдань, посередництво інтересів всього суспільства й професійних груп, узгодження інтересів спільноти й особи.

• Функція збереження ціннісного досвіду фахової сфери. Засвоєння і збереження досягнень і елементів попереднього досвіду, моральних цінностей, клімату, стану. Не ущемлення, а форма вияву свободи волі фахівців, відтворення позитивного середовища спілкування як частини життєвого укладу.

Визначення предмету фахової етики. Фахова етика вивчає систему моральних норм і принципів, оцінок морального обличчя, які діють у специфічних умовах взаємних стосунків людей певної професії та відношень до інших професій і людей. Як з точки зору моралі винні вчиняти представники певної професії. Професійна етика та мораль – важливий компонент моральної культури в цілому, який забезпечує моральність ділових стосунків у професійній сфері. Дуже умовно можна називати види фахової етики субкультурами Це частина морального клімату суспільного середовища, життєвого устрою, яка не ущемлює свободи особистості фахівця, не протистоїть принципово загальнолюдській моралі, але може мати полярно протилежні моральні норми, висувати особливі правила поведінки, допускати “ненормальні” вчинки. Фахова етика – особливий вид трудової моралі, який постає перед особистістю як кодифіковані правила поведінки, вимоги й імперативні приписи, оцінки морального обличчя представників тих фахів, предметом праці яких є людська особистість: її права, здоров’я, духовний світ. Вирішальне значення моральні якості фахівця мають у вирішенні доленосних питань.

Цікаві думки стосовно фахової етики (походження, причини, зв’язок з розподілом праці) знаходимо у творах Аристотеля, Мандевіля, Монтеск’є, Бентама, Сковороди, Конта, Дюркгейма. Моральність – причина, за якою держава згодилась на християнську релігію. Кесарю – кесареве, а богу – боже !. Держава сама по собі не в змозі управляти духовним життям. Інституалізована мораль – це нісенітниця, але фахова етика – цілком реальна річ. (“Вмираючи” в особі, культура збагачує всю її діяльність, робить її справді творчою. Культура знову “оживає” в процесі самореалізації особи – в продуктах її різнобічної діяльності, які опредметнюють її багатство. Коган Л.Н., 1984. – с. 183). Як і вся моральна культура фахова етика не є абсолютною істиною на всі часи та для всіх суспільств. Кожне покоління вирішує її проблеми самостійно, спираючись, звичайно, на могутній потенціал попередників. Сьогодні як ніколи раніше культурна стабілізація суспільства вимагає етичних знань загалом і фахових етик зокрема.

Головні види професійної етики: медична, педагогічна, юридична, військова, партійна, інженерна. Різновиди професійної етики у сфері культури: театральна, актора художника письменника музейна, бібліотечна тощо. Етика у сфері науки: вченого, дослідника. Етика у сфері ділових стосунків: підприємництва, бізнесу, торгівлі, управління, керівництва. Службова етика. Професійна етика й службовий етикет. Ієрархія стосунків. Лідери офіційні та неформальні. Службова етика є у всіх сферах життєдіяльності офіційного рівня, професійна етика є лише у відповідних сферах життєдіяльності (як офіційних так і неофіційних). Шлях наш засіяний уламками передового досвіду. Не варто зловживати, навіть метафорично, у підмінами характеристик однієї професії (чи галузі) іншими. “Інженер людських душ” – письменник; ”соціальний інженер” – учитель. В умовах промислового виробництва зловживали “інженерністю” всяких професій: “інженер пляжу”, “інженер вихователь” тощо.

Військова етика – найзначніше регламентована та все ж не позбавлена свободи волі, а отже й моральності. Здавалося б: у військовиків аморальність фахових мети та функцій явно суперечить людській моральності. Що може бути морального у підготовці до вправного і якомога результативнішого вбивства? Абсолютне порушення норми “не вбий”. Адже мета (цільове призначення) військової сфери – вбивати – далеко не блага. Брехати по команді зверху зовсім не страшно. Ще страшніше це виглядає у розвідника (шпигуна, резидента, дипломата), диверсанта. Життя заповнене брехнею, обманом, вбивствами, зловживанням довірою тощо. То чому ж нам здаються симпатичними резидент - Жжонов і Штірліц - Тихонов? Штірліц вбиває кращого свого агента, але ж ми знаємо що це робить патріот не Німеччини, а СРСР. А ще ми знаємо, що в аномальних умовах норми підкоряються принципам (патріотизму у даному випадку). Отож, фахова етика в умовах військової служби акцентована на чітке виконання службового обов’язку, мужність, дисциплінованість, відданість Батьківщині. Етикетні форми ввічливості, шанування, шанобливості також спрямовані до підтримки дисципліни, організованості, ладу, виразу готовності беззастережно виконувати накази старших за званням. Емблематичність військової культури підвищена.

У військовиків є підсвідома наснага тотальної мілітаризації: зробити всіх воїнами (колись приймався в розрахунок ценз здоров’я, тепер вже й це неважливо), дати побільше термінів для позначення далеко не військових явищ, урочистих і повсякденних. Може тому вони прийняли гасло «Народ і армія єдині!». А це вже легітимність права бути карателем громадянського населення, навіть коли ніякого заколоту воно не чинить. Така функція паталогічна, бо ж армія – знаряддя захисту населення від зовнішнього ворога. На відміну від церкви, армія не хоче відділятися від держави, а держава не хоче відділяти армію. Але від мирного населення її варто відділити, на відміну від церкви, яка невіддільна від мирян. Є ще одна форма зв’язку армії з народом: військові чини експлуатують підневільну працю строкових служителів на приватних дачах, городах, будівництві, перевезеннях тощо.

Міфи про великих полководців почали творити дуже давно, але про славних маршалів та генералісимусів, що на початку вітчизняної війни були перелякані просто паталогічно. Міфи про благородні стосунки військовослужбовців та явище “дідівщини”. “Не сотвори собі кумира”.

Корупція у вищих ешелонах військової влади (командування). “Не укради”. Продаж професійних таємниць ворогам, торгівля зброєю та технологіями. Кругова запорука від страху викриття їх махінацій. “Вигонь торговців із храму”. Етика насилля. “Не вбий”. Ставрополь: училище зв’язку. 1968 – Чехословаччина. Сараєво і серби. 1994. Без змін.

Офіцери – “гусари” – гультяї великі, “фахівці чужих жінок”. “Не перелюбствуй”.

Проблема не в тім, щоб засудити військових, а у тому, щоб зрозуміти: це нормальна аномалія. Чим же компенсується нонсенс людської спільності – збройні сили? Норми неможливі, бо ж ненормально. Лишаються принципи. Не гуманність, звичайно. Патріотизм. Тому і символіка батьківська. Загартування молодих чоловіків. “Отці-командири”. “Шануй батька свого”. Патріотизм – остання підстава принциповості, хоча б прикриття (імідж) морального виправдання. Зміна Батьківщини (СРСР на Україну) сприймалась як “измена Родине”. Присяга – стійка емблема-імідж.

«Актору треба солдатська дисципліна» (Станіславський), а солдату треба театральна зрежисованність, артистична взаємодія.

«Спиратися можна лише на те, що чинить спротив» (Стендаль). к/ф «Я – Шаповалов»: новий командарм сказав начальнику штаба, який умів відстоювати свою думку перед старшими: «Тоді спрацюємося».

Суперечність між загальнолюдськими й специфічно-військовими нормами й цінностями найзначніше загострена саме у військовослужбовців. Замислимося над наступними опозиціями:

Служити – бути патріотом.

Шарм кожного окремого бійця – сувора субординація з публічно відкритою ієрархією «васальності».

Кураж і сміливість в бою – страх перед командиром, старшим, будь-яким самодуром.

Проблема координації в умовах суворої субординації.

Протиріччя статутних вимог і нестатутних, але усталених норм поведінки підлеглих, знаків пошани до «дідів», вищих чинів, знаків на одязі, специфічних жаргонних слів мови («люміній», образливі ярлики, злі жарти) тощо. Використання кадровими військовослужбовцями нестатутних, але усталених норм поведінки підлеглих. «Кругозор ротного офіцера» у Герцена.

Все це прзводить до розладу прав і обов’язків у той час як військова справа вимагає злагодженності та чіткої взаємодії в бою. Без яких будуть, в свою чергу, зайві втрати навіть у мирний час. Необережність, каліцтва, а то і вбивства, суїциди тощо. Не буде того, що називають «моральним духом» війська.

Продовження службових стосунків за межами служби:

Використання солдатів строкової служби на присадиьних ділянках, дачах, у кон’юнктурно «потрібних» місцях.

Хабарі за недозволені пільги для підлеглих.

Стосунки з місцевим населенням, владою, різними закладами, установами і підприємтвами за місцем дислокації військової частини.

Смілива поведінка в екстремальних умовах і ситуаціях.

«Підтримка» голосами на виборах.

Обережне поводження при використані зброї з точки зору безпеки населення.

Ставлення до місцевого «громадянського» населення і резонанс на критику.

Лицарська поведінка стосовно жінок і дівчат. Етикетні вимоги. Підтримання «блиску і лоску» офіцерства, його честі.

Приховування військовими порушень і злочинів від громадянського громадського контролю. «Честь мундира».

Поведінка під час відпустки, коли тимчасово військовослужбовці стають цивільними. Чи честь лише під кашкетом і мундиром?

І все-таки військова етика входить у загальну культуру людства. Отож має противаги негативному. Без моральних противаг дійсно не було б різниці між “захисником” і “катом”. Армія – це “держава в державі”. У ній є все, що є в суспільстві. Правда все військове. Культура, освіта, педагогіка, мистецтво, інженери, медицина, правові органи тощо. Складна система стосунків, відмінних від інших, з особистою залежністю, з акцентом на регламент, жорстку дисципліну. Головна увага: фахова компетентність, вправність, вміння перемагати, вмерти за перемогу в бою. Звідси й особливі вимоги до моральних якостей: особиста хоробрість і відвага, мужність і героїзм, ініціативність, здібність до цілковитого послуху, дисциплінованості, бути завжди на посту. Позаслужбовий час надається, але може бути у будь-яку мить перерваним для справи. Моральне обличчя визначається не лише престижем та іміджем військових професій, твердістю духу, патріотизмом, відданістю справі захисника, офіцерській честі (центральний елемент фахових етики та етикету), але й формою. Люди у військовій формі винні мати відповідну виправку, підтягнутість, ошатний зовнішній вигляд.

Є й справжня військова інтелігенція, що засвоює спадковий еталон офіцерської честі й гордості (від лицарства, дворянства). Проти дурного смаку, нерозбірливості у читанні виступав герой знаменитої книги В. Пікуля “Маю честь”. Або начальник Академії МВС, який після застрелився від переслідувань Чурбанова та Щолокова. Повага до ворога. “Доля людини” М. Шолохова. “Іду на ви” – попереджав ворога князь Святослав.

Інженерна етика. Утвердження професійного обов’язку, честі, гідності, користуванні речами, виробами, технічними приладами в сфері відповідальності. Цільова орієнтація – забезпечення потреб і комфорту людини у праці, побуту, дома. Настанови на досягнення світового рівня досвіду інженерної думки й практики, на екологічні вимоги, на моральну якість управлінських стосунків, керівництва. Свідомий вибір і розробка засобів досягнення відповідних людині якості й організації праці, його характеру, технологій.

Кодекс власне інженерної честі та професійної поведінки й поводження:

• Чітке розмежування фахової і службової етики. Колегіальність і особиста відповідальність

• Міра загальнолюдського й корпоративно-фахового, світоглядної культури і моральних якостей працівника.

• Збереження у будь-яких ситуаціях морального елементу професійної компетентності.

• Професійна гордість, амбітність, честь і престиж професії. Толерантність, дух корпоративності стосовно колег, суміжників.

• Практично-ділова хватка. Настанова на високий рівень власних і загальних успіхів.

• Збереження, засвоєння, передача, розповсюдження нормативного й ціннісного досвіду професійної діяльності.

• Відповідність професійної реалізації й особистої самореалізації.

• Причетність до створення й підтримки морального клімату в колективі, на підприємстві.

Етика у сфері культури. Етика працівників культури.

Мета та функції: виховання: вплив на “об’єкт” ідеями, ідеологією, естетичними та інформаційними цінностями, їх інтенцією, моральним зарядом. Резонансом, гуманістичним спрямуванням; організація дозвілля, відпочинку, художньо-естетичного сприйняття, орієнтування у світі культури. Мистецтво роботи з масою, в масі, для маси; інтенсифікація блага, смаку, краси і совісті, знань, звичаїв, принципів.

Моральна регуляція: праці самого працівника культури (підготовка, відповідність, управління); самоуправління працівника культури (особисті якості, культура спілкування, компетентність, підтримання гомеостазу); стосунків працівників культури з реципієнтами (глядачами, слухачами, читачами, відвідувачами, танцюристами тощо); стосунків працівників культури з працівниками культури, з колективами своїми й “чужими”. Подолання чвар, заздрості, надміру амбітностей, нездорової атмосфери культурного середовища.

Вимоги до працівника культури: знати психологію людей, їхні запити й інтереси; вміти працювати з творчими кадрами, місцевою інтелігенцією, різними категоріями “споживачів”, талановитими дітьми й дорослими; розвивати педагогічні й організаторські здібності, комунікативні загалом та зокрема акторські навички, харизматичну притягальність; не пити, не палити, не нервувати публічно; стримувати надмір апломбу та амбітності; постійно формувати і збагачувати внутрішню культуру.

Театральна етика має особливі вимоги до актора:

“Актору потрібна солдатська дисципліна” (Станіславський К.С. Твори у 8 т. – К., 1955, т. 3).

Остерігатися зайвої слави, купатися у її промінні, коли голова йде обертом від успіхів і важко відбиватися від шанувальників і “друзів слави”.

“Не обертатися” щоразу назад, в минулі досягнення, бути постійно в пошуку. Згадайте дружину біблійного Лота або долю Евридіки.

Бути унікальною особистістю та не забувати, що сценічне мистецтво – колективна творчість (притримувати амбітності, самоцінність свого Я, самовпевненість).

Професійна майстерність: не бути майстром на сцені просто аморально.

Толерантне ставлення до своїх колег, всього колективу.

Етика у сфері науки. Етика вченого. Триматися загальнолюдських норм моральності як нікому іншому, бо велика відповідальність на вчених, важливі функції науки.. Наукове сумління (добросовісність), особиста чесність, патріотизм. Безкорисливий пошук істини й протистояння кон’юнктурі та зовнішньому тискові. Націленість на нові знання, але без підлогу, дешевих сенсацій чи плагіату. “Не тільки вченість. Головне – високі моральні чесноти. Чиста душа й відкрите серце – ось пропуск на кафедру. Вибрання у професори не по гідності, а за рекомендацією, для просування по службі, за вислугу років – постріл у прийдешнє покоління. У конференції своє мірило – послужний лист. Чистий послужний лист – свідоцтво високих моральних якостей”. (Порудоминский В. Н.И. Пирогов. Серия ЖЗЛ. – М., 1969. – С. 154).

Змагання за свободу наукового пошуку. Висока відповідальність кожного за результати та наслідки наукових досліджень, за їхнє практичне використання.