Лекція 7. Деонтологія моралі й етики.
Нормативізм в етиці (деонтологія). Категорія морального обов’язку.
Моральна справедливість і правда.
Небезпечність ригоризму у моральній свідомості.
Ритуальна та церемонійна форма обов’язку – етикет.
За традицією етику поділяють на дві частини: перша займається моральними нормами, друга вивчає питання про те, що є 6лаго (цінності). Норми поводження, багато з яких походять з ритуалу, відіграють величезну роль у житті дикунів і первісних народів. Забороняється їсти з тарілки. яка належить вождеві, або варити цапеня в молоці матері; слід робити жертвоприносини богам. Інші моральні правила забороняють убивати і красти. Корисні в соціальному відношенні правила зберігаються навіть після того, як системи вірувань, з якими вони були спочатку зв'язані, занепадають. Але згодом (джерела цього лежать у філософії і містичній релігії) увагу все більше починають звертати не на правила, а на стани свідомості.
1. Нормативізм в етиці (деонтологія). Категорія морального обов’язку.
Моральний закон і Заповіді-закони Мойсея – це не просто правила. Усім відомі місця в "Пророках" і євангеліях, де щиросердість ставиться вище педантичного виконання законів: знаменита хвала св. Павла милосердю, любові учить тому ж. Цей принцип проповідують усі знамениті містики – християнські і нехристиянські, для яких цінним є саме стан свідомості, з чого, як вони вважають, випливає і правильне поводження. У той же час, на їхню думку, моральні правила носять зовнішній характер і недостатньо враховують можливі життєві обставини.
Нормативність – це засіб поєднання сущого і належного у моральній культурі. У ній специфічно переломлені соціальні та природні зобов’язуючі закони буття. Деонтологія – етика обов’язку: імперативна (наказова) форма, на відміну від оптативної (бажаної). Моральний закон включає і “законність”, як канон у мистецтві включає і обов’язковість.
СТРУКТУРА НОРМИ:
Д
Суспільні веління та вимоги імператив-
ність
испозиція правила:
ф
Індивідуаль-на моральна свідомість совість
іксована
моральна вимога спочатку у звичаях,
потім у законах
г
іпотеза переконання:
адреса й умови дії задають спрямування дій на мету
с
анкція навички
і звички
засоби та способи забезпечення дій “скам’янілі оцінки та переконання”
регулятори впливу лінія поведінки
-
Зобов’язання
Почуття, знання
Суспільна думка
Переконання
Суспільний ідеал
Оцінки, мотиви
Звичаї та звички
Навички
Спілкування
Власні звички
«Золоте правило моральної поведінки» – за Еріксоном, люди, включені в процес міжособистісної взаємодії, повинні керуватися його імперативним правилом: «Вчиняй стосовно іншого так, щоб це могло надати нові сили іншому і тобі». Традиційна формула закликала: «Стався до інших так, як ти хотів би, щоб інші ставилися до тебе». Змістовно це правило ізоморфне категоричному імперативові Канта і генетично походить від моральних максим класичної античної культури. «Золоте правило моралі» – це норма норм, яка вимагає взаємності.
Від того, що я вимушений вкрасти, чи збрехати, ні брехня, ні крадіжка не стають нормами. Кому довелось це вчинити, має покутувати, а не торжествувати. В СРСР домінували не норми, а настанови на екстремізм. І не помічали аномальності титанічних зусиль чи безперервності подвигів. І придумували умовного ворога народу. Зараз помітили важливість нормального виховання, людських почуттів тощо.
Сутнісні риси всяких норм: імперативність (категоричність не показова, а справжня); здатність до універсалізації (мають універсалізуючий потенціал, обов’язкові для всіх); ієрархічність.
Мотиви. Можна прекрасно знати норми, мати чудові принципи, але при цьому не ворухнути пальцем для їх практичного втілення в життя. Для реалізації потрібні реальні рушійні сили, які б сполучили вимоги свідомості зі світом конкретних людських дій і вчинків. Такі рушії – внутрішні, суб’єктивно значущі спонуки до дії – і називають мотивами (moteo – зрушую, штовхаю). Мотив – це внутрішня зацікавленість суб’єкта в певній дії. Це відповідь на питання – чому він її вчинив.
Моральна вартість самого вчинку далеко не завжди відповідає моральній вартості мотиву, який знаходиться в підвалинах дії. Поза моральна мотивація широко розроблялась Фрейдом, який підвів під мораль потужний фундамент сублімованих сексуальних комплексів. Для ХХ ст. це стало дуже нав’язливо. Можна керуватись дуже моральними мотивами, але коїти щось сумнівне, недоречне або й зовсім шкідливе: добрі наміри – шлях до пекла, “ведмежа послуга” тощо. Потреби., цілі, інтереси – база мотивації; оцінки – база свободи вибору.
Але що ж покласти в основу моральної оцінки людської дії – мотив чи результат? Мораль не може бути байдужою до власної гідності мотивів, на яких базуються вчинки. Зовнішня відповідність дій людини моральним вимогам ще ні про що не говорить. Адже при цьому можуть переслідуватися виключно поза моральні цілі і мотивація. Провина значно менше підлягає осуду при відсутності злих намірів, при наявності щиросердого каяття.
Західна модель поведінки світської культури ХХ ст. прагне вибудувати своєрідну етику і естетику “знизу”: прозаїчно-низьких, бездуховних мотивів. Чи не мудріше старе шляхетне правило етики – думати про людину так високо, як тільки це можливо за її поводженням. Соціальні функції моралі спираються перш за все на категорію "обов’язку".